м. Вінниця
21 червня 2024 р. Справа № 120/1214/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначив, що за період з 26.06.2023 по 25.12.2023 року відповідач не нарахував та не виплатив середнє грошове забезпечення за весь період затримки, що і стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки законодавстві, яке регулює військову сферу, питання щодо стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку взагалі не передбачено, тому це не дає підстав застосовувати для врегулювання спірного питання норми трудового законодавства.
На відміну від спеціального законодавства, КЗпП не регулює питання проходження військової служби. Зокрема, стаття 3 КЗпП визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
При цьому, положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачають такого виду відповідальності, як виплату середнього грошового забезпечення за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
На думку відповідача, стягнення з них середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини 1 статті 117 КЗпП України є безпідставним.
Також звернули увагу, що позивач звернувся з позовом у справі №120/1214/24 з аналогічним предметом і аналогічних підстав як і по справі №120/10343/22.
В свою чергу, позивачем подано відповідь на відзив, у якому останній вважає доводи відповідача необґрунтованими, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню, оскільки право позивача на своєчасний розрахунок у зв'язку із звільненням було порушено нездійсненням виплати на день виключення із списків особового складу належної військовослужбовцю виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, з урахуванням в складі грошового забезпечення суми індексації грошового забезпечення на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення 30.11.2017, то останній набув право на пред'явлення вимоги про стягнення середнього грошового забезпечення відповідно до статті 117 К3пП.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
Наказом начальника головного штабу - першого заступника голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту №223 від 30.11.2017 року підполковника ОСОБА_1 , старшого офіцера відділу механізації транспортно-технічного управління Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 30.11.2017 року.
В подальшому, вважаючи, що з ним не проведено повний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16 травня 2023 року по справі №120/10343/22 зобов'язано Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, з урахуванням в складі грошового забезпечення суми індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
Із матеріалів справи вбачається, що 26.12.2023 року на виконання рішення суду №120/10343/22 позивачу здійснено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, з урахуванням в складі грошового забезпечення суми індексації грошового забезпечення у розмірі 35823,70 грн.
З огляду на те, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем було проведено лише 26.12.2023 року, позивач вважає, що відповідач має нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за період з 26.06.2023 року по 25.12.2023 року, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Однак, Законом №2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116-117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 чинного із 19.07.2022 який діяв на момент виплати позивачу недоотриманих сум грошового забезпечення).
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
У вказаній постанові також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв'язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
В цьому контексті суд враховує, що позивача виключено зі списків особового складу Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту з 30.11.2017 року.
Як уже встановлено судом, 26.12.2023 року на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду №120/10343/22 позивачу здійснено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, з урахуванням в складі грошового забезпечення суми індексації грошового забезпечення у розмірі 35823,70 грн.
Отже, остаточний розрахунок при звільненні з позивачем було проведено 26.12.2023 року.
Відтак, затримка розрахунку при звільненні позивача з 30.11.2017 року по 26.12.2023 року становить 2217 календарних дня.
Згідно з довідкою відповідача №518/1.6/150 від 13.02.2024 року, середньоденний заробіток позивача становить 293,05 грн.
Відтак, за період з 30.11.2017 року по 26.12.2023 року середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 649691,85 грн. (293,05 грн. х 2217 календарних дні).
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Таким чином, з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX.
А відтак, хоча загальний період затримки остаточного розрахунку з позивачем становить 2217 календарних дні, максимальний розмір грошового забезпечення, який може бути виплачено за наявності підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивача за шість місяців (з 26.06.2023 по 26.12.2023), що становить 183 календарних дні.
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 53628,15 грн. (293,05 грн. х 183 календарних днів).
При цьому, підлягають застосуванню критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання, суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Зокрема, істотність частки невиплаченого грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 35823,70 грн. / 53628,15 грн. (сума виплаченого грошового забезпечення / середній заробіток за час затримки розрахунку (за шість місяців)) = 0,66.
Отже, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну та з врахуванням принципу співмірності становить 35394,58 грн. (293,05 грн. х 183 календарних днів х 0,66).
З огляду на викладене суд доходить висновку, що пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям є середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 35394,58 грн. за період з 26.06.2023 по 26.12.2023.
Аналогічного висновку щодо розрахунку розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах №240/2331/23 від 10 січня 2024 року, № 120/11846/23 від 18 січня 2024 року, №120/6197/23 від 23 січня 2024 року, № 120/725/22-а від 29 січня 2024 року та № 120/12738/23 від 03 червня 2024 року.
Водночас, зазначена сума є тією сумою коштів, з яких у подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити у спосіб визнання протиправною бездіяльність Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов'язання Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні в сумі 35394,58 грн.
Саме такий спосіб захисту відповідає предмету спору та є необхідним для ефективного захисту прав позивача, що відповідає положенням частини 2 статті 9 КАС України.
Разом із тим, у змісті позовної заяви позивач просив врахувати, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 28.01.2021 року №240/11214/19.
У вказаній справі Верховний Суд скасувавши постанову суду апеляційної інстанції залишив у силі рішення суду першої інстанції, у якому суд першої інстанції визнав протиправною бездіяльність військової частини щодо не нарахування та не виплатити позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за відповідний період та зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку.
Стосовно тверджень відповідача про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки позивач звернувся з позовом у справі №120/1214/24 з аналогічним предметом і аналогічних підстав як і по справі №120/10343/22, то суд вважає їх безпідставними з огляду на наступне.
Як уже встановлено судом, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16 травня 2023 року по справі №120/10343/22 зобов'язано Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, з урахуванням в складі грошового забезпечення суми індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
В той же час, предметом спору в межах даної справи є нарахування та виплата ОСОБА_1 середнього заробітку, у зв'язку із несвоєчасною виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, з урахуванням в складі грошового забезпечення суми індексації грошового забезпечення, яке проведено відповідачем 26.12.2023 року в розмірі 35823,70 грн.
Отже, суд погоджується із доводами позивача, що проведення відповідачем виплати одноразової грошової допомоги з врахуванням індексації грошового забезпечення на підставі рішення суду у справі №120/10343/22, стало підставою для звернення позивача до суду з позовними вимогами, які є предметом розгляду у справі №120/1214/24, щодо нарахування та виплати середнього заробітку, оскільки така виплата проведена з порушенням вимог законодавства.
Відтак, відсутні підстави стверджувати про ідентичність предмету оскарження у справі №120/10343/22 та у даній справі.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведеного та враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору та ним не понесено витрат, пов'язаних з розглядом справи, тому судові витрати у даній справі не розподіляються.
Керуючись ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 35394,58 (тридцять п'ять тисяч триста дев'яносто чотири) гривні 58 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Адміністрація Державної спеціальної служби транспорту (вул. Магнітогорська, 5, м. Київ, 02094, ЄДРПОУ 33145904).
Суддя Свентух Віталій Михайлович