Справа №759/5023/24 Головуючий у 1 інстанції: Ключник А.С.
Провадження №22-ц/824/10200/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
19 червня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 13 березня 2024 року в справі за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів,-
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліментів в розмірі 1/4 заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з моменту звернення до суду із заявою і до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування заяви вказував, що заявник та боржниця проживають окремо.
Малолітній ОСОБА_3 проживає разом з батьком, що підтверджується актом обстеження умов проживання дитини, проведеними органами опіки та піклування.
Батько повністю та одноособово опікується та утримує малолітнього ОСОБА_3 , забезпечує його харчування, одяг, регулярне медичне забезпечення та інше.
Мати разом з дитиною не проживає. В добровільному утриманні своєї дитини в грошовий спосіб участі не приймає.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 13 березня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі судового наказу на стягнення аліментів з ОСОБА_2 .
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, 28 березня 2024 року захисник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про видачу судового наказу, яким стягувати з ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліментів в розмірі 1/4 заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з моменту звернення до суду із заявою і до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає обставинам справи та спростовується матеріалами, адже до заяви про видачу судового наказу заявник додав акт обстеження умов проживання дитини від 01.03.2024 року, проведеного представниками органу опіки і піклування, згідно з яким за адресою АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 та малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вважає, що належним чином та у встановленому законодавством порядку підтвердив факт проживання малолітнього сина разом з батьком.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, відповідач не скористався своїм правом для подачі відзиву.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у видачі судового наказу, суддя виходив з того, що заява про видачу судового наказу не відповідає вимогам ст. 163 ЦПК України, оскільки до заяви не додано документів, які безспірно підтверджують факт проживання дитини разом із заявником та перебування дитини на її утриманні.
Колегія суддів погоджується з висновком судді першої інстанції, виходячи з наступного.
Наказне провадження - це особливий спрощений вид цивільного процесу, спрямований на швидкий та ефективний захист безспірних прав осіб шляхом видачі судового наказу, що одночасно є судовим рішенням та виконавчим документом.
Частиною 1 статті 160 ЦПК України визначено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі: на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Згідно частини 2 статті 163 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено, зокрема, вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги (пункти 4, 5).
Частина 3 статті 163 ЦПК України передбачає, що до заяви про видачу судового наказу додаються документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги (пункт 4).
У статті 165 ЦПК України наведений вичерпний перелік підстав для відмови у видачі судового наказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу (пункт 1).
Судом встановлено, що в березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, посилаючись на те, що у них з боржницею ОСОБА_2 є спільна дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка знаходиться на її утриманні, боржник добровільно матеріальної допомоги на утримання сина не надає, тому він вимушена поставити питання про стягнення аліментів в судовому порядку.
Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Отже, обов'язковою умовою для стягнення аліментів на користь заявника є проживання з нею чи з ним самої дитини, на утримання якої власне і стягуються аліменти.
Тобто, підставою для відмови судом у видачі судового наказу на підставі частини 1 ст. 165 ЦПК України є не подання доказів про місце проживання дитини з тим з батьків, на користь якого стягуються аліменти.
До заяви про видачу судового наказу заявником додано: копію акту обстеження умов проживання від 11.01.2022 року, копію акту обстеження умов проживання від 20.04.2022 року, копію акту обстеження умов проживання від 16.06.2022 року, копію акту обстеження умов проживання від 10.08.2022 року, копію акту обстеження умов проживання від 01.12.2022 року, копію акту обстеження умов проживання від 27.02.2024 року, копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 , копію паспорту ОСОБА_1 , копію довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 , копія паспорту ОСОБА_2 , копію витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , копію РНОКПП ОСОБА_2 , копію витягу з наказу ДБР від 15.12.2021 №613-ос/ДСК.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно статей 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Проте, відповідно до даних з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17.12.2019 року у цивільній справі № 759/1382/19 з урахуванням змін, відповідно до постанови Верховного Суду від 18.11.2020 року, визначено ОСОБА_1 способи участі у спілкуванні із сином ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та його вихованні.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 26 липня2021 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовупро визначення місця проживання дитини та передавання дитини. Рішення мотивоване тим, що під час розгляду справи позивачем не доведена доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини з ним.
Суд першої інстанції також вказав, що постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року в справі № 759/1382/19 позивачу уже встановлено конкретний час та місце зустрічей з дитиною, а саме за місцем проживання дитини з матір'ю.
Крім того, суд першої інстанції не погодився з висновком органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Відповідно до ст.180 та ч. 3 ст. 181 СК батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Отже при вирішенні питання про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дітей на користь одного з батьків має суттєве значення надання стягувачем документа, який підтверджує, що дитина проживає саме з нею, т.т. перебуває на її утриманні, а батько проживає окремо від дитини та не виконує свої зобов'язання по її утриманню.
Згідно ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суддя першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для видачі судового наказу.
Разом з цим, у випадку відмови у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 ЦПК України, заявник може повторно звернутися з такою самою заявою після усунення її недоліків, що передбачено ст. 166 ЦПК України.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що постановляючи оскаржувану ухвалу, суддя першої інстанції не допустив порушення норм процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги не встановлено.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 375, 379, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 13 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді В.І. Олійник
Л.П. Сушко