Провадження № 11-кп/824/1019/2024 Категорія: ч. 4 ст. 185 КК України
ЄУН: 752/4014/23 Суддя у суді І інстанції: ОСОБА_1
12 червня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження № 12022100010002909, внесеному до ЄРДР 8 грудня 2022 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, за апеляційними скаргами заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 , обвинуваченої ОСОБА_6 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 8 листопада 2023 року, яким
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Києва, з повною середньою освітою, неодруженої, яка працювала у клінінговій компанії прибиральницею без офіційного оформлення, немає на утримані неповнолітніх дітей, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що постійно мешкала за адресою: по АДРЕСА_2 , судимої:
- 11 листопада 2022 року вироком Дніпровського районного суду м. Києва за ч. 4 ст. 185 КК України до позбавлення волі на строк 5 років, звільненої від відбування покарання з випробуванням на строк 3 роки;
- 9 січня 2023 року Подільського районного суду м. Києва за ч. 4 ст. 185 КК України до позбавлення волі на строк на 5 років, ч. 1 ст. 357 КК України - позбавлення волі на 2 роки, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненої від відбування покарання з випробуванням на строк 3 роки, вироком Київського апеляційного суду від 28 серпня 2023 року вирок Подільського районного суду м. Києва в частині в частині призначеного покарання скасований, та ухвалено у цій частині новий вирок, яким ОСОБА_6 призначено покарання: за ч. 1 ст. 357 КК України у виді обмеження волі строком на 2 роки; за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років;на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.
визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років,
На підставі ч. 6 ст. 76 КК України за правилами ч. 1 ст. 71 КК України до покарання, призначеного даним вироком, частково приєднана невідбута частина покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 11 листопада 2022 року, та ОСОБА_6 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 1 (один) місяць.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за правилами ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання покарань, призначених даним вироком та вироком Київського апеляційного суду від 28 серпня 2023 року, остаточно ОСОБА_6 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років 3 (три) місяці,
за участю сторін апеляційного провадження:
прокурора ОСОБА_8
захисника (в режимі ВКЗ) ОСОБА_9
обвинуваченої ОСОБА_10
Вироком суду ОСОБА_6 визнана винуватою в тому, що 6 грудня 2022 року в умовах воєнного стану, який було введено Указом Президента України № 64/2022 з 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією рф проти України та неодноразово продовжено, приблизно о 10 год, перебуваючи на 4-му поверсі приміщення «КНП ЦПМСД №1», яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Маршала Якубовського, 6, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно з корисливих мотивів, з кишені куртки таємно викрала мобільний аксесуар - навушники марки «Аррle» моделі «АіrPods Pro with MagSafe», серійний номер «Н31Н3ZBR1059», вартістю 7749 грн., та розпорядилася викраденим майном на власний розсуд, чим завдала майнову шкоду потерпілому ОСОБА_11 на вказану суму.
Крім цього, 31 січня 2023 року приблизно о 12 год. ОСОБА_6 , перебуваючи на 2-му поверсі приміщення амбулаторії сімейної медицини, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно з корисливих мотивів, повторно (маючи судимість за злочин проти власності), таємно з кишені пальто викрала гаманець, в середині якого знаходились грошові кошти в сумі 1700 грн. та 3 (три) банківські картки «ПриватБанк», та розпорядилася викраденим майном на власний розсуд, чим завдала потерпілій ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , майнову шкоду на суму 1700грн.
Строк покарання ОСОБА_6 обраховується з 8 листопада 2023 року та зараховано за правилами ст. 72 КК України у строк покарання строк попереднього ув'язнення у період з 31 січня 2023 року по 7 листопада 2023 року з розрахунку день за день.
Цим же вироком вирішена доля речових доказів у провадженні.
Не погоджуючись з вироком суду, заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити вирок в частині призначеного покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність; постановити ухвалу, якою вважати ОСОБА_6 засудженою за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі ч. 1 ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за попередніми вироками Дніпровського районного суду м. Києва від 11 листопада 2022 року та Подільського районного суду м. Києва від 9 січня 2023 року (з урахуванням вироку Київського апеляційного суду від 28 серпня 2023 року), та призначити ОСОБА_6 до відбуття остаточне покарання за сукупністю вироків у виді 5 років 3 місяців позбавлення волі. В решті вирок залишити без змін.
Прокурор зазначає, що обвинувачена ОСОБА_6 вчинила інкриміновані злочини, які мали місце 6 грудня 2022 року та 31 січня 2023 року, тобто, у період звільнення від відбування покарання, яке їй призначено вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 11 листопада 2022 року. За таких обставин, як зазначає апелянт, суд першої інстанції, правильно застосувавши правила, передбачені ч. 1 ст. 71 КК України, до покарання, призначеного даним вироком, частково приєднав невідбуту частину покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 11 листопада 2022 року.
Разом з тим, у ході судового розгляду безсумнівно встановлено, що ОСОБА_6 засуджена вироком Подільського районного суду м. Києва від 9 січня 2023 року, який скасований в частині призначеного покарання вироком Київського апеляційного суду від 28 серпня 2023 року з призначенням покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Інкриміновані обвинуваченій епізоди таємного викрадення чужого майна (крадіжка), повторно, в умовах воєнного стану, мають єдину кваліфікацію за ч. 4 ст. 185 КК України, вчинені 6 грудня 2022 року та 31 січня 2023 року, тобто, після ухвалення попереднього вироку Подільського районного суду м. Києва від 9 січня 2023 року і до повного відбуття призначеного покарання.
За таких обставин, як наголошує прокурор, суд був зобов'язаний застосувати ст. 71 КК України та визначити обвинуваченій остаточне покарання за сукупністю вироків Дніпровського районного суду м. Києва від 11 листопада 2022 року та Подільського районного суду м. Києва від 9 січня 2023 року за відсутності підстав для застосування до обвинуваченої ч. 4 ст. 70 КК України.
Прокурор стверджує, що місцевий суд не врахував правовий висновок Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладений у постанові від 1 червня 2020 року, та вимоги закону України про кримінальну відповідальність, та положення ст. 71 КК України, які підлягали обов'язковому застосуванню, до обвинуваченої помилково не застосував. Одночасно, суд помилково застосував до обвинуваченої ч. 4 ст. 70 КК України, яка застосуванню не підлягала.
Не погоджуючись з вироком суду, обвинувачена ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на положення ст. ст. 66, 70 КК України, просить застосувати до неї ст. 69 КК України за станом здоров'я.
Обвинувачена зазначає, що не згодна з тим, що судом з вказівкою на те, що лише визнання вини не свідчить про щирість каяття, не встановлено обставин, які пом'якшують покарання, оскільки, як стверджує обвинувачена, наявні обставини, що пом'якшує покарання: збіг тяжких сімейних та інших обставин; обставини, що обтяжують покарання, відсутні. Окрім того, як зазначає обвинувачена, вона на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, саме скрутний матеріальний стан штовхнув її на скоєння злочину, про що вона дійсно жалкує. Проте, вважає, що 5 років позбавлення волі це занадто багато.
Обвинувачена зазначає, що за час свого перебування в ДУ «Київський слідчий ізолятор» у неї виявили захворювання і встановили діагноз: вузлова міома матки, та вважає, що не буде отримувати належного лікування, враховуючи ставлення лікарів до засуджених.
Потерпілі, повідомлені про день, час та місце апеляційного розгляду у встановленому законом порядку, до суду апеляційної інстанції не з'явились, будь-яких клопотань та заяв не подавали.
Зважаючи на позицію учасників апеляційного розгляду та положення ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає можливим проведення апеляційного розгляду за відсутності вказаних осіб.
Заслухавши доповідь судді,
- прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги прокурора та заперечення проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченої;
- обвинувачену та захисника, які просили задовольнити апеляційну скаргу обвинуваченої, заперечуючи проти апеляційної скарги прокурора;
- дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів доходить такого висновку.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції, з дотриманням положень ст. 337 КПК України, заслухавши показання потерпілих, забезпечивши сторонам усі можливості для реалізації їхніх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону, дослідив надані сторонами докази, повно, всебічно та неупереджено дослідив всі обставини даного кримінального провадження, об'єктивно та за своїм внутрішнім переконанням оцінив кожний поданий сторонами доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, детально навів досліджені докази у вироку, дав їм належну оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень за обставин, встановлених судом.
Дії обвинуваченої правильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 185 КК України:
- по епізоду від 6 грудня 2022 року як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненому в умовах воєнного стану,
- по епізоду від 31 січня 2023 року як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно в умовах воєнного стану.
Обставини кримінальних правопорушень, встановлені судом, та кваліфікація дій обвинуваченої жодним з учасників кримінального провадження не оспорюється.
Що ж стосується доводів апеляційних скарг щодо неправильності призначення покарання обвинуваченій, то колегія суддів враховує таке.
За змістом оскаржуваного вироку при призначенні виду та розміру покарання обвинуваченій судом враховані ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, у сукупності з даними про її особу, згідно яких обвинувачена: раніше судима за вчинення умисних корисливих злочинів, офіційно не працевлаштована, працювала зі слів прибиральницею, проживала у цивільному шлюбі, має постійне місця проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває; відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, оскільки лише визнання вини не може свідчити про щирість каяття.
Ураховуючи вищезазначене, наявність прямого умислу на вчинення кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченої, невідшкодовану майнову шкоду потерпілим, ставлення обвинуваченої до вчиненого, суд дійшов висновку про призначення обвинуваченій покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої ч. 4 ст.185 КК України.
При цьому суд дійшов висновку, що остаточне покарання обвинуваченій слід призначити за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 та ч.1 ст.71 КК України, оскільки кримінальне правопорушення (яке відбулося 31 січня 2023 року), ОСОБА_6 вчинила у період звільнення від відбування покарання, яке їй було призначено вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 11 листопада 2022 року, за злочин, який вона вчинила 14 червня 2022 року. За таких обставин на підставі ч.6 ст.76 КК України за правилами ч.1 ст.71 КК України до покарання, призначеного даним вироком, суд вважав за доцільне частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 11 листопада 2022 року. Окрім того, з огляду на те, що вироком Київського апеляційного суду від 28 серпня 2023 року, ОСОБА_6 була засуджена за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357 та ч. 4 ст. 185 КК України, вчинених 10 червня 2022 року та 9 серпня 2022 року, до покарання у виді позбавлення воді строком на 5 років, остаточне покарання слід обвинуваченій призначити на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за правилами ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання покарань, призначеного даним вироком, та вироком Київського апеляційного суду від 28 серпня 2023 року. Водночас суд дійшов висновку, що строк попереднього ув'язнення, який підлягає обрахуванню з дати затримання обвинуваченої, підлягає зарахуванню у строк покарання з розрахунку день за день за правилами ст. 72 КК України.
Таке покарання, на думку суду, відповідає вимогам ст. 65 КК України та є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 і запобігання вчиненню нею нових злочинів.
Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст.71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Таким чином, законодавець чітко визначив момент у часі, що розмежовує ці два правила - це постановлення обвинувального вироку, а не набрання ним законної сили.
При цьому, якщо особа засуджується за вчинення кількох тотожних кримінальних правопорушень, які кваліфікуються за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК, і при цьому одне або кілька з них були вчинені до ухвалення попереднього вироку, а ще одне або декілька - після його ухвалення, то ч. 4 ст. 70 КК не застосовуються. У такому випадку суд кваліфікує зазначені кримінальні правопорушення за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК та призначає покарання, передбачене її санкцією, а остаточне покарання визначає за правилами ст. 71 КК за сукупністю вироків. Тобто покарання за епізодами злочинів, які кваліфікуються за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК, окремо не призначається (Постанова Об'єднаної палати ККС від 22 січня 2024 року - справа № 236/4167/20 (провадження 51-1565кмо23).
Як правильно встановлено місцевим судом, у даному кримінальному провадженні, ОСОБА_6 вчинені злочини, які кваліфікуються за однією частиною однією статті - за ч. 4 ст. 185 КК України:
- 6 грудня 2022 року, тобто, після ухвалення щодо неї вироку Дніпровським районним судом м. Києва від 11 листопада 2022 року, проте, до засудження вироком Подільського районного суду м. Києва від 9 січня 2023 року;
- 31 січня 2023 року, тобто, після ухваленні щодо неї вироків Дніпровським районним судом м. Києва від 11 листопада 2022 року та Подільським районним судом м. Києва від 9 січня 2023 року. І хоча вироком Київського апеляційного суду від 28 серпня 2023 року вирок Подільського районного суду м. Києва в частині призначеного покарання скасований, та ухвалено у цій частині новий вирок, яким ОСОБА_6 призначено покарання: за ч. 1 ст. 357 КК України у виді обмеження волі строком на 2 роки; за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі, колегія суддів враховує, що скасування судом апеляційної інстанції такого попереднього вироку в частині покарання з підстав неправильного звільнення від відбування покарання або у зв'язку з необхідністю призначити більш суворе покарання не перешкоджає застосуванню ст. 71 КК України, оскільки в такому разі апеляційний суд фактично лише посилює покарання чи вказує на необхідність його відбування реально, а не спростовує висновків суду першої інстанції щодо винуватості особи у вчиненні злочину і не скасовує вирок у цій частині (Постанова Об'єднаної палати Касаційного кримінального Суду Верховного Суду від 1 червня 2020 року у справі N 766/39/17(провадження N 51-8867кмо18)).
За встановлених обставин, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції остаточне покарання ОСОБА_6 повинен був призначити за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України, про що обґрунтовано вказував прокурор в апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що правило призначення покарання за сукупністю вироків є більш суворим, ніж за сукупністю злочинів, оскільки за правилами ст. 71 КК України до покарання, призначеного за новим вироком, суд повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком, тоді як відповідно до ст. 70 КК України суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
Окрім того, згідно з положеннями ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. На відміну від цього, за правилом, визначеним у ч. 4 ст. 70 ККУкраїни, у строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими у ст. 72 ККУкраїни, а отже, після такого зарахування остаточне покарання фактично може бути меншим, ніж за останнім вироком, наприклад, якщо при призначенні покарання за сукупністю злочинів було застосовано принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Відповідно до ч. 2 ст. 70 КК України при складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання; якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. На відміну від цього згідно з ч. 2 ст. 71 КК при складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим 15 років, але не повинен перевищувати 25 років.
Згідно з ч. 3 ст. 70 ККУкраїни до основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною. Натомість відповідно до ч. 3 ст. 71 КК України призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.
Визначення законодавцем більш суворих правил призначення остаточного покарання за сукупністю вироків, ніж за сукупністю злочинів, обумовлено саме фактом вчинення нового злочину (нових злочинів) після постановлення попереднього вироку, тобто після того, як цю особу вже було засуджено за інший злочин (інші злочини), але вона не зробила висновків зі своєї попередньої протиправної поведінки та факту її засудження, а навпаки продовжила злочинну діяльність, що вказує на підвищену суспільну небезпеку цієї особи та недосягнення виховної мети покарання, призначеного за попереднім вироком.
Відповідно до ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник. Крім того, ч. 2 ст. 404 КПК надає право апеляційному суду вийти за межі апеляційних вимог тільки в разі, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
Таким чином, з огляду на викладене, враховуючи, що прокурор в апеляційній скарзі просить саме змінити вирок в частині призначеного покарання, при цьому застосувавши лише положення ст. 71 КК України, колегія суддів не має процесуальної можливості застосувати більш суворі правила призначення покарання, передбачені ст. 71 ККУкраїни, оскільки це погіршує становище обвинуваченої.
Враховуючи встановлені під час апеляційного розгляду обставини, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції при призначенні остаточного покарання обвинуваченій неправильно застосований закон про кримінальну відповідальність. Разом з тим, колегія суддів позбавлена можливості виправити допущену неправильність шляхом зміни вироку суду в частині призначеного покарання, оскільки це тягне за собою погіршення становища обвинуваченої, що можливо лише шляхом скасування вироку місцевого суду в частині призначеного покарання та постановлення в цій частині нового вироку судом апеляційної інстанції, про що в апеляційній скарзі прокурором питання не ставиться, а, відтак, апеляційна скарга прокурора не підлягає до задоволення.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченої про безпідставне неврахування судом першої інстанції як обставини, що пом'якшує покарання, - щирого каяття, а також те, що нею вчинені злочини внаслідок збігу тяжких сімейних та інших обставин, то колегія суддів вважає такі доводи непереконливими.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» із змінами та доповненнями, досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Виходячи з того, що встановлення пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом'якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.
Як встановлено з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 вину у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень визначала частково, а саме по епізоду 6 грудня 2022 року вину свою не визнавала, вказувала на свою непричетність до вказаного кримінального правопорушення, при тому, що сукупністю доказів у справі така позиція обвинуваченої була спростована.
За відсутності будь-яких інших даних, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано не визнав обставиною, що пом'якшує покарання, - щире каяття, яке не є формальною вказівкою на визнання свої вини, а є відповідним ставленням до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації, і такий факт повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Окрім того, колегія суддів зауважує, що під час апеляційного розгляду не знайшли свого підтвердження й доводи апеляційної скарги обвинуваченої про вчинення злочинів внаслідок збігу тяжких сімейних та інших обставин, оскільки будь-яких доказів на підтвердження зазначених обставин стороною захисту не надано.
Більш того, як встановлено судом першої інстанції, обвинувачена раніше судима за вчинення умисних корисливих злочинів, офіційно не працевлаштована, працювала зі слів прибиральницею, будучи засудженою, вчинила знову умисні тяжкі корисливі злочини в умовах воєнного стану, що свідчить про антисоціальну поведінку обвинуваченої та небажання стати на шлях виправлення.
Враховуючи обставини, встановлені під час апеляційного розгляду, колегія суддів не вбачає підстав для зміни вироку суду в частині призначеного обвинуваченій покарання, а тому подані апеляційні скарги прокурора та обвинуваченої не підлягають до задоволення.
Керуючись ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 та обвинуваченої ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 8 листопада 2023 рокущодо ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 185 КК України - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її оголошення, обвинуваченою ОСОБА_6 , яка утримується під вартою, - у той же строк з дня вручення копії ухвали.
Судді:
______________________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4