Постанова від 05.06.2024 по справі 369/2334/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 369/2334/23

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/7535/2024

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання Шаламай Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Герасимчук Ірини Юріївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2023 року у складі судді Фінагеєвої І.О.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовомдо ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, у якому просив позбавити відповідачку батьківських прав стосовно неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позов обґрунтовано тим, що з 2015 року позивач перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано на підставі рішення суду від 22 лютого 2019 року. Фактично сторони проживали разом з 2007 до 2018 року. Від шлюбу сторони мають двох синів - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які після розірвання шлюбу залишилися проживати разом з позивачем в трьохкімнатній квартирі за адресою АДРЕСА_1 .

Одразу після фактичного розлученням у 2018 році відповідач переїхала на квартиру, яку винаймає і по цей час. Діти залишилися жити з позивачем. При розгляді справи про розлучення спір щодо вирішення місця проживання дітей з відповідачем був відсутній, оскільки сторони дійшли згоди, що діти будуть проживати з позивачем. Свій внесок у виховання дітей і їх утримання відповідач не робила і не робить (ухиляється), посилаючись на свою зайнятість, тому діти знаходяться тільки на утриманні позивача. Відповідач зовсім не цікавились дітьми, не піклується про них, не приймає ніякої участі в їх вихованні, не провідує, ніколи не цікавиться, як ростуть її діти, не надає ніякої матеріальної допомоги на утримання дітей.

Оскільки відповідач ухиляється від обов'язків по вихованню своїх дітей, не забезпечує здобуття ними загальної середньої освіти, не проявляє зацікавленості до них, матеріальної допомоги для гідного розвитку дітей не надає, не цікавиться їх духовним, фізичним та соціальним розвитком, це є підставою для позбавлення її батьківських прав.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі адвокат Герасимчук І.Ю. в інтересах ОСОБА_1 , просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що після розірвання шлюбу позивач та відповідачка домовились, що з урахуванням статі та віку дітей вони будуть проживати разом з позивачем, їхнім батьком, а відповідачка, як мати буде брати участь у вихованні синів, сплачувати аліменти та витрати зумовлені лікуванням і розвитком дітей.

Вказує, що відповідачка ніколи не проявляла та не проявляє будь-яку мотивацію у вихованні, догляді та навчанні дітей, не піклується про стан їхнього здоров'я, фізичний та духовний стан, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду та лікування дітей та не проявляє до них турботи.

Посилається на те, що у відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав, позовні вимоги визнає в повному обсязі.

Крім того зазначає, що додатковим підтвердження того, що відповідачка відмовляється від батьківських прав щодо неповнолітніх синів є нотаріальна заява, посвідчена приватним нотаріусом Бучанського нотаріального округу Саєнко О.О. за реєстровим № 47 від 15 січня 2024 року.

Вказано, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України

Вважає, що позбавлення відповідачки батьківських прав буде відповідати інтересам дітей та не позбавляє права відповідача звернутися до суду після усунення наслідків, що стали підставою для позбавлення його батьківських прав.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , позовні вимоги ОСОБА_1 підтримує в повному обсязі та просить позбавити її батьківських прав відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення адвоката Герасимчук І.Ю. в інтересах ОСОБА_1 , який просив апеляційну скаргу задовольнити, ОСОБА_2 , яка не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав та представника третьої особи Довгань Л.М. , яка вважала апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції цим вимогам закону не відповідає.

Установлено, що сторони перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 лютого 2019 року (а.с. 21-23).

Відповідно до справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.12-13).

Матеріалами справи доведено, що діти сторін після їх розлучення проживають разом з батьком ОСОБА_1 ..

Указані обставини підтверджуються поясненнями сторін, а також актами № 1/04-222, № 1/04-223 від 19 травня 2022 року, складеними депутатом Вишневої міської ради Бойком П.П. та актом обстеження умов проживання, складеним 28 квітня 2022 року начальником служби у справах дітей Новицької сільської ради Василів І.М (а.с. 18-20).

Згідно висновку Служби у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області № 721 від 21 липня 2022 року рекомендовано органу опіки та піклування виконавчого комітету Вишневої міської ради визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 (а.с.15).

У висновку Служби у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області від 17 серпня 2023 року зазначено про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 44-47).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обставин, які б свідчили про те, що позбавлення відповідачки батьківських прав відносно дітей відповідатиме інтересам останніх, не встановлено.

Між тим, таких висновків районний суд дійшов з неповним з'ясуванням обставин справи, неправильним застосуванням вимог матеріального права.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

У частинах п'ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Переглядаючи рішення районного апеляційний суд установив наступне.

Так, матеріалами справи доведено, що відповідачка ОСОБА_2 самоусунулася від виховання своїх дітей : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не піклується про них, не проявляє будь-якого інтересу.

У висновку Служби у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області від 17 серпня 2023 року зазначено про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Комісією установлено, що відповідачка не виконує батьківських обовязків, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, не цікавиться їх навчанням, підготовкою до їх самостійного життя, не спілкується з дітьми, не надає їм доступу до культурних та інших цінностей, не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу, не створює умов для отримання ними освіти, не надає необхідної матеріальної допомоги, не забезпечує їх потреби, що свідчить про свідоме ухилення від виховання дітей (а.с. 44-47).

Відповідно до положень ст.171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

У постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 викладено наступні висновки: « Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Дитина є суб'єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються».

Між тим, у порушення положень ст. 171 СК України та правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у справі № 404/3499/17, суд першої інстанції не заслухав думку дітей щодо питання, яке безпосередньо їх стосується.

Так, під час усунення неповноти, допущеної судом першої інстанції, під час апеляційного провадження справи було з'ясовано думку дітей сторін: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо батьківський прав на них відповідачки по справі, які вказали що під час спільного проживання вона не здійснювала за ними догляд, не піклувалася, вела себе грубо. У їх житті з 2018 року матір взагалі відсутня, остільки з указаного періоду не спілкується з ними та не цікавиться їх життям, інтересами, не піклується про них і не бажає цього робити. Вони повністю опікуються батьком, який проявляє турботу про них, утримує, займається вихованням. Незважаючи на створення батьком нової сім'ї, вони не є обмеженими в його увазі й з новою дружиною батька у них хороші відносини.

Під час провадження справи в апеляційному суді ОСОБА_2 не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та позбавлення її батьківських прав у встановленому законодавством порядку відносно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з посиланням на те, що не має будь-якого інтересу до дітей, якими повністю опікується ОСОБА_1 (а.с. 132).

Крім того, відповідно до долучених до справи на стадії апеляційного провадження довідок, характеристик та актів, ОСОБА_1 здійснює супровід дітей для надання їм медичної допомоги, приводить та забирає з навчання, підтримує захоплення дітей, надає можливість розвиватися, набувати нових знань, вмінь та досвіду, матеріально забезпечує. Будь-яких скарг щодо ОСОБА_1 не надходило, сусіди відгукуються позитивно, громадського порядку не порушує, алкогольні напої не вживає (а.с. 167-179).

Відповідно до керівних роз'яснень, які містяться у ч. 2 п. 16 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 рокуухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається та не спростовано під час судового розгляду, що відповідачка не піклується про фізичний і духовний розвиток своїх дітей, не забезпечує їх, не спілкуються з ними і не цікавиться їх життям, що свідчить про свідоме нехтування своїми батьківськими обов'язками.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частина 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 3 Конвенції про права дитини права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Аналізуючи викладене, можна дійти висновку про наявність в діях відповідачки свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками, повної байдужості до подальшої долі та життя своїх дітей, що можна кваліфікувати як свідомо обрану нею винну поведінку у формі бездіяльності, внаслідок якої вона повністю самоусунулася від виконання таких обов'язків, покладених на нею законом та нормами суспільної моралі.

Доказів наявності будь-яких поважних причин, які б унеможливлювали виконання відповідачкою свого батьківського обв'язку по відношенню до синів - матеріали справи не містять.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України), а тому позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже матеріалами справи доведено, що неповнолітні діти сторін проживають з батьком, перебувають на його утриманні, а їх матір, з моменту припинення у 2018 році сімейних відносин проживає окремо, участі у їх вихованні не приймає, здоров'ям та розвитком не цікавиться, матеріально не утримує, враховуючи, що будь-яких перешкод для цього не існує.

Відтак встановлені обставини ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків та досліджені докази в сукупності свідчать про її винну поведінку щодо невиконання батьківських обов'язків.

Між тим суд першої інстанції ухвалюючи рішення, належним чином не врахував викладене, обставини справи, а також позицію відповідачки, яка не заперечує проти позову з підстав того, що діти їй не потрібні, вона не приймала й не має наміру приймати участь у їх вихованні, догляді, що виключає висновки про недоцільність позбавлення її батьківських прав.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає за необхідне прийняти до уваги встановлені обставини, думку дітей, а також висновок Служби у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області від 17 серпня 2023 року про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Так, враховуючи подану відповідачкою заяву в якій вона не заперечує про позбавлення її батьківських прав, а також обізнаності з наслідками вчинення таких дій, та виходячи з того, що вказана заява не суперечить вимогам закону, колегія суддів вважає можливим апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

Також слід зазначити, що позбавлення відповідачки батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє її прав на спілкування з дітьми і побачення з ними, а також права на звернення до суду із позовом про поновлення батьківських прав.

Вказана правова позиція викладена у постанові ВС від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18.

Враховуючи ухвалення оскаржуваного рішення внаслідок неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильного застосування норм матеріального права, таке рішення відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Герасимчук Ірини Юріївни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2023 року скасувати.

Ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 батьківських прав стосовно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 червня 2024 року.

Суддя-доповідач:

Судді:

Попередній документ
119902089
Наступний документ
119902091
Інформація про рішення:
№ рішення: 119902090
№ справи: 369/2334/23
Дата рішення: 05.06.2024
Дата публікації: 24.06.2024
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Київський апеляційний суд
Категорія справи: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про позбавлення батьківських прав
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Призначено до судового розгляду (07.10.2023)
Дата надходження: 15.02.2023
Предмет позову: позбавлення батьківських прав
Розклад засідань:
20.06.2023 10:30 Києво-Святошинський районний суд Київської області
04.09.2023 10:20 Києво-Святошинський районний суд Київської області
11.09.2023 12:45 Києво-Святошинський районний суд Київської області
02.10.2023 13:45 Києво-Святошинський районний суд Київської області
20.11.2023 13:45 Києво-Святошинський районний суд Київської області