04 червня 2024 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 758/9878/20
номер провадження: 22-ц/824/1410/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Мазурок О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року у складі судді Гребенюка В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот», про поновлення на роботі, визнання недійсним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (далі - ПрАТ «СК «Укррічфлот») про поновлення на роботі, визнання недійсним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Подільського районного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року та постановою апеляційного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року у справі №758/2812/15-ц встановлено перебування позивачки у вимушеному прогулі, ухвалено стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період по 23 серпня 2016 року, визнано незаконним та скасовано наказ про переведення від 08 грудня 2014 року.
Вказувала, що до виконання роботи відповідач позивачку не допустив і ним було подано касаційну скаргу на вищевказані рішення. Постановою Верховного Суду України від 25 червня 2020 року рішення першої та другої інстанцій у справі №758/2812/15-ц залишено без змін.
Зазначала, що на виконання отриманої поштою 30 липня 2020 року постанови Верховного Суду України від 25 червня 2020 року у справі №758/2812/15-ц, вона у той же день звернулась до ПрАТ «СК «Укррічфлот» усно та надіслала поштою заяву про допущення її до виконання роботи. У відповідь 30 липня 2020 року їй було вручено наказ за №106/к від 21 квітня 2016 року про звільнення та видано на руки трудову книжку.
Вважала, що її вимушений прогул триває по день звернення до суду з цим позовом, а наказ №106/к від 21 квітня 2016 року про її звільнення є незаконним, складений відповідачем у період її перебування у вимушеному прогулі, що встановлено рішеннями судів трьох інстанцій.
Крім того, вказувала, що внаслідок тривалого порушення її права на працю, відповідач заподіяв їй моральних страждань. Здійснений відповідачем відносно неї мобінг і дискримінація є підставою для відшкодування їй моральної шкоди згідно ст.237-1 КЗпП України. З урахуванням тривалості її страждань та негативних наслідків, які настали для неї у зв'язку з порушенням її трудових прав, вважала, що стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди у розмірі 100 000 грн 00 коп. буде відповідати вимогам розумності, виваженості та справедливості.
З урахуванням наведеного, позивачка ОСОБА_1 просила:
визнати незаконним та скасувати наказ відповідача «Про звільнення» від 21 квітня 2016 року № 106/к; поновити її на роботі на посаді старшого інспектора канцелярії ПрАТ «СК «Укррічфлот» (на робочому місці, за адресою: місто Київ, вул. Новокостянтинівська, 18-В);
стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу (відкоригованого на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів), починаючи з 24 серпня 2016 року по день фактичного ухвалення рішення;
стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 100 000 грн 00 коп.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду мотивоване тим, що, враховуючи грубі порушення позивачкою своїх трудових обов'язків в частині дотримання трудової дисципліни (прогули), наказом відповідача № 106/к її було звільнено на підставі п.4 ст.40 КЗпП України. Судом не встановлено порушень з боку відповідача під час видачі наказу про звільнення позивачки з роботи. Оскільки вимога позивачки в частині визнання наказу про звільнення неправомірним та його скасування задоволенню не підлягає, то не підлягають до задоволення вимоги позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Також суд дійшов висновку, що позивачка була обізнана про наявність наказу про звільнення від 21 квітня 2016 року № 106/к та ознайомлена з його змістом у 2018 році під час ознайомлення з матеріалами цивільної справи № 758/2812/15 в апеляційному суді міста Києва. Тому, звернувшись до суду з указаним позовом 03 вересня 2020 року, ОСОБА_1 не дотрималась встановлених ч.1 ст.233 КЗпП України строків на звернення до суду з указаними позовними вимогами.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що встановлені обставини стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи. Тому при ухваленні оскаржуваного рішення від 08 грудня 2021 року у справі №758/9878/20, судом порушено норми закону, адже її законна відмова від незаконного переведення та невихід у зв'язку із цим на нову роботу, не є порушенням трудової дисципліни (прогулом), а є прецедентом, що працівник відстоює свої трудові права, права людини похилого віку, акціонера, ветерана праці, правом від мобінгу, дискримінації, його правом, передбаченим Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Також, зазначає, що документи подані відповідачем, як докази відсутності на робочому місці вже досліджувалися у справі №758/2812/15, і є доказом протизаконних дій відповідача, а не доказом у справі №758/9878/20 порушення трудової дисципліни.
Вказує, що трудову книжку та копію наказу про її звільнення від 21 квітня 2016 року №106/к, їй вручили 30 липня 2020 року, а тому вважає, що перебіг позовної давності починається з 31 липня 2020 року. Інформації про існування цього наказу позивачка не отримувала.
Зазначає, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, за своїм змістом є заробітною платою, а мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, та керуючись Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку, яку відповідач зобов'язаний сплатити на її користь за час вимушеного прогулу за період з 24 серпня 2016 року по теперішній час, орієнтовно складає 582 900 грн 00 коп.
Також зазначає, що ступінь вини відповідача, обставин заподіяної моральної шкоди, мобінгу, дискримінації, тривалості її страждань та негативні наслідки, які настали для неї у зв'язку з порушенням її трудових прав згідно зі ст.237-1 КЗпП України є підставою для стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди у розмірі 100 000 грн 00 коп., що буде відповідати вимогам розумності, виваженості та справедливості.
Представник ПрАТ «СК «Укррічфлот» - адвокат Щербак Р.І. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що документи, які б підтверджували поважність відсутності позивачки на робочому місці, відсутні. Доводи і твердження позивачки, які викладені в апеляційній скарзі, не підтверджені доказами і не спростовують наявність у позивачки прогулу без поважних причин. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, врахувавши доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).
Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ст.5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Частиною 1 ст.21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Під час розгляду позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (ч.1 ст.147 КЗпП України).
Відповідно до ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (ст.149 КЗпП України).
Згідно з ч.1 ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема, пунктом 4 статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Частиною 6 ст.39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.
Суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.
Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом, виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (ст.8 Конституції України, ст.3 ЦК України).
Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.
Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2022 року у справі № 607/2071/17 (провадження № 61-2752св19).
Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до змісту ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 (попереднє прізвище ОСОБА_1 ) була прийнята на роботу до ПрАТ «СК «Укррічфлот» на підставі наказу № 145/1 від 01 серпня 1975 року.
Наказом ПрАТ «СК «Укррічфлот» від 06 жовтня 2014 року «Про зміну істотних умов праці старшого інспектора канцелярії загальноадміністративного відділу дирекції з розвитку та управління персоналом ОСОБА_1 » змінено істотні умови праці ОСОБА_1 з 08 грудня 2014 року, а саме: переведено на 0,25 ставку посади з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часі; встановлено графік роботи при однозмінному п'ятиденному режимі роботи на 2014 рік з 09.00 до 11.00 год; визначено місцезнаходження робочого місця за адресою: місто Київ, вул. Електриків, буд. 8, поверх 1, кабінет 1, Київський портовий пункт.
Згідно наказу по АСК «Укррічфлот» від 17 травня 2013 року № 50 «Про забезпечення реалізації рішень зборів акціонерів від 29 квітня 2013 року» було встановлено, що основне місцезнаходження виконавчого органу АСК «Укррічфлот» знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Електриків, буд.8. Дана адреса також є офіційною адресою місцезнаходження АСК «Укррічфлотфлот».
Наказом від 08 грудня 2014 року «Про переведення» ОСОБА_1 переведено на посаду старшого інспектора канцелярії загальноадміністративного відділу дирекції з розвитку та управління персоналом на ставки 0,25 ставки за основним місцем роботи, за адресою: місто Київ, вул. Електриків, буд. 8, поверх 1, кабінет 1, Київський портовий пункт, 08грудня 2014 року з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу із розрахунку окладу згідно штатного розпису.
Судом першої інстанції встановлено, що у березні 2015 року ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (далі - ПАТ «СК «Укррічфлот»), перейменоване в подальшому на ПрАТ «СК «Укррічфлот», про визнання недійсними наказів, стягнення різниці в заробітній платі за час виконання нижче оплачуваної роботи, відшкодування моральної шкоди, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справа № 758/2812/15-ц).
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року у справі № 758/2812/15-ц позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним і скасовано наказ ПрАТ «СК «Укррічфлот» «Про переведення» від 08 грудня 2014 року № 300/к, в редакції наказу від 23 червня 2016 року № 157/к «Про виправлення помилки в наказі від 08 грудня 2014 року № 300/к, а саме: «Про запровадження істотних умов праці ОСОБА_1 згідно наказу від 06 жовтня 2014 року № 255/к». Стягнуто з ПрАТ «СК «Укррічфлот» на користь ОСОБА_1 різницю в заробітній платі за час виконання нижче оплачуваної роботи за період з 08 грудня 2014 року по 01 березня 2015 року в загальній сумі 6 172 грн 94 коп. Стягнуто з ПрАТ «СК «Укррічфлот» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 01 березня 2015 року по 23 серпня 2016 року в загальній сумі 49 887 грн 69 коп. Рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць у сумі 2 771 грн 54 коп. допущено до негайного виконання. Стягнуто з ПрАТ «СК «Укррічфлот» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5 000 грн 00 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.9-14, т.1).
Постановою апеляційного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року рішення Подільського районного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 25 червня 2020 року рішення Подільського районного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року та постанову апеляційного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «Укррічфлот» про визнання незаконним і скасування наказу, стягнення різниці в заробітній платі за час виконання нижче оплачуваної роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - залишено без змін.
Судом першої інстанції встановлено, що 30 липня 2020 року ПрАТ «СК «Укррічфлот» видано та вручено позивачці ОСОБА_1 наказ про її звільнення від 21 квітня 2016 року №106/к. Вказаним наказом ОСОБА_1 , старшого інспектора адміністративної групи загальноадміністративного відділу дирекції з розвитку та управління персоналом, звільнено 21 квітня 2016 року за прогул без поважних причин, вчинений 22 березня 2016 року, згідно п.4 ст.40 КЗпП України. Підстава: акт про відсутність на робочому місці від 22 березня 2016 року, акт про відмову надати письмове пояснення відсутності на роботі від 30 березня 2016, постанова Української професійної спілки працівників річкового транспорту від 20 квітня 2016 року № 54/7.
31 грудня 2015 року ПрАТ «СК «Укррічфлот» було складено акт про відсутність на робочому місці, в якому зафіксовано, що старший інспектор адміністративної групи загальноадміністративного відділу дирекції з розвитку та управління персоналом ОСОБА_1 була відсутня на своєму робочому місці, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , Київський портовий пункт, адміністративна будівля, 2 поверх, кабінет № 5, в період з 02 грудня 2015 року по 31 грудня 2015 року.
Цей акт складений на підставі документів, що підтверджують відсутність ОСОБА_1 на роботі, а саме: доповідних записок охоронців Київського портового пункту в період з 01 грудня 2015 року по 31 грудня 2015 року та копії журналу місцевих відряджень, який ведеться охороною пункту контролю на території Київського портового пункту за період з 01 грудня 2015 року по 31 грудня 2015 року.
01 лютого 2016 року ПрАТ «СК «Укррічфлот» було складено акт про відсутність на робочому місці в якому зафіксовано, що старший інспектор адміністративної групи загальноадміністративного відділу дирекції з розвитку та управління персоналом ОСОБА_1 була відсутня на своєму робочому місці, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , Київський портовий пункт, адміністративна будівля, 2 поверх, кабінет № 5, в період з 04 січня 2016 року по 29 січня 2016 року.
Вказаний акт від 01 лютого 2016 року складений на підставі документів, що підтверджують відсутність ОСОБА_1 на роботі, а саме: доповідних записок охоронців Київського портового пункту в період з 04 січня 2016 року по 29 січня 2016 року та копії журналу місцевих відряджень, який ведеться охороною пункту контролю на території Київського портового пункту за період з 04 січня 2016 року по 29 січня 2016 року.
29 лютого 2016 року ПрАТ «СК «Укррічфлот» було складено акт про відсутність на робочому місці, в якому зафіксовано, що старший інспектор адміністративної групи загальноадміністративного відділу дирекції з розвитку та управління персоналом ОСОБА_1 була відсутня на своєму робочому місці, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , Київський портовий пункт, адміністративна будівля, 2 поверх, кабінет № 5, в період з 01 лютого 2016 року по 29 лютого 2016 року.
Вказаний акт від 29 лютого 2016 року складений на підставі документів, що підтверджують відсутність ОСОБА_1 на роботі, а саме: доповідних записок охоронців Київського портового пункту в період з 01 лютого 2016 року по 29 лютого 2016 року та копії журналу місцевих відряджень, який ведеться охороною пункту контролю на території Київського портового пункту за період з 01 лютого 2016 року по 29 лютого 2016 року.
22 березня 2016 року ПрАТ «СК «Укррічфлот» було складено акт про відсутність на робочому місці, в якому зафіксовано, що 22 березня 2016 року старший інспектор адміністративної групи загальноадміністративного відділу дирекції з розвитку та управління персоналом ОСОБА_1 була відсутня на своєму робочому місці, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , Київський портовий пункт, адміністративна будівля - 2-ий поверх, кабінет № 5.
Також 22 березня 2016 року ПрАТ «СК «Укррічфлот» було складено акт про відсутність на робочому місці, в якому зафіксовано, що 22 березня 2016 року начальник відділу контролю Доценко Ю.С. здійснив дзвінок до довідкової медичної служби (1503) та служби 103 з питанням щодо звернень зі скаргами про стан здоров'я та/або перебування позивачки на лікуванні та/або відкриття листка непрацездатності. На вказане звернення заклад охорони здоров'я повідомив, що позивачка за медичною допомогою не зверталась, листок непрацездатності на неї не відкривався.
01 квітня 2016 року ПрАТ «СК «Укррічфлот» було складено акт про відсутність на робочому місці, в якому зафіксовано, що старший інспектор адміністративної групи загальноадміністративного відділу дирекції з розвитку та управління персоналом ОСОБА_1 була відсутня на своєму робочому місці, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , Київський портовий пункт, адміністративна будівля, 2 поверх, кабінет № 5, в період з 01 березня 2016 року по 31 березня 2016 року.
Цей акт від 01 квітня 2016 року складений на підставі документів, що підтверджують відсутність ОСОБА_1 на роботі, а саме: доповідних записок охоронців Київського портового пункту в період з 01 березня 2016 року по 31 березня 2016 року.
21 квітня 2016 року ПрАТ «СК «Укррічфлот» було складено акт про відсутність на робочому місці, в якому зафіксовано, що старший інспектор адміністративної групи загальноадміністративного відділу дирекції з розвитку та управління персоналом ОСОБА_1 була відсутня на своєму робочому місці, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , Київський портовий пункт, адміністративна будівля - другий поверх, кабінет № 5, в період з 01 квітня 2016 року 21 квітня 2016 року.
Вказаний акт від 21 квітня 2016 року складений на підставі документів, підтверджуючих відсутність ОСОБА_1 на роботі, а саме: доповідних записок охоронців Київського портового пункту в період з 01 квітня 2016 року по 21 квітня 2016 року.
По справі встановлено, що ПрАТ «СК «Укррічфлот» зверталось із запитом на адресу ЖЕД-512 щодо звернення ОСОБА_1 станом на 22 березня 2016 року для встановлення підстав відсутності на робочому місці на вказану дату. За інформацією, отриманою від ЖЕД-512, позивачка станом на 22 березня 2016 року до вказаної установи не зверталась.
Також, 22 березня 2016 року ПрАТ «СК «Укррічфлот» зверталось із запитом до дільничного інспектора Оболонського РУ ГУ МВС у місті Києві та інших установ та організацій, з метою з'ясування причин відсутності позивача на робочому місці.
За наслідком вказаних звернень жодних документів, які б підтверджували поважність причин відсутності позивачки на роботі, отримано не було.
Установлено, що 23 березня 2016 року, у зв'язку з систематичним порушенням ОСОБА_1 трудової дисципліни, що проявлялось у відсутності на роботі без поважних причин та без надання документів, які б підтверджували поважність причин відсутності її на роботі, у ПрАТ «СК «Укррічфлот» було створено комісію для проведення перевірки об'єктивного встановлення причин відсутності на робочому місці позивачки, про що видано відповідний наказ № 32 від 23 березня 2016 року.
За наслідком перевірки комісією ПрАТ «СК «Укррічфлот» було встановлено факт порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни, оскільки вона була відсутня на роботі без поважних причин, про що було складено відповідний акт.
Також 30 березня 2016 року представники ПрАТ «СК «Укррічфлот» здійснили виїзд за адресою місця проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , з метою з'ясування обставин та причин відсутності позивачки на роботі. Позивачка повідомила загальну інформацію, що працювати вона не збирається, а щодо відсутності на роботі і на робочому місці в період з 22 березня 2016 року по 30 березня 2016 року, вона пояснення надавати відмовилась. Тому за результатом вказаного виїзду було складено відповідний акт від 30 березня 2016 року.
ПрАТ «СК «Укррічфлот» листом від 07 квітня 2016 року звернулось до Голови Української професійної спілки працівників річкового транспорту з проханням розглянути подання про звільнення позивачки за прогул без поважних причин відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Про засідання Української професійної спілки працівників річкового транспорту щодо розгляду вказаного подання позивачка повідомлялась письмовими повідомленнями, які направлялись засобами поштового зв'язку на її домашню адресу. У вказаних повідомленнях їй було запропоновано взяти участь у засіданні.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 проігнорувала засідання Української професійної спілки працівників річкового транспорту та, приймаючи до уваги те, що вона була належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення засідання, профспілка розглянула вказане подання без участі позивачки. Згідно з постановою від 20 квітня 2016 року № 54/7 вирішено надати згоду на звільнення ОСОБА_1 за п.4 ст. 40 КЗпП України.
Отже, установивши грубе порушення ОСОБА_1 своїх трудових обов'язків щодо дотримання трудової дисципліни (нез'явлення на робоче місце, прогул), колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 згідно з наказом № 106/к від 21 квітня 2016 року на підставі п.4 ст.40 КЗпП України відбулось з дотримання чинного законодавства.
Також колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції в частині застосування положень чинного законодавства щодо строку звернення позивачкою до суду з указаним позовом.
Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Судом першої інстанції встановлено, що про звільнення згідно з наказом від 21 квітня 2016 року № 106/к на підставі п.4 ст.40 КЗпП позивачка ОСОБА_1 неодноразово повідомлялася відповідачем, зокрема, листами від 21 квітня 2016 року, від 28 квітня 2016 року та від 16 серпня 2018 року ПрАТ «СК «Укррічфлот» надсилало на адресу ОСОБА_1 копію наказу про звільнення від 21 квітня 2016 року №106/к та інформувало її про звільнення за прогул без поважних причин.
Однак позивачка не з'являлась для отримання копії вказаного наказу про звільнення та трудової книжки.
Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 після ухвалення рішення апеляційним судом міста Києва від 01 серпня 2018 року у справі № 758/2812/15 зверталась до ПрАТ «СК «Укррічфлот» із вимогою про надання їй можливості приступити до роботи.
Натомість, у справі містяться належні та допустимі докази, що позивачка не з'являлась на робочому місці (акти ПрАТ «СК «Укррічфлот» про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці від: 31 грудня 2015 року, 01 лютого 2016 року, 29 лютого 2016 року, 22 березня 2016 року, 01 квітня 2016 року та 21 квітня 2016 року), а тому суд першої інстанції правильно вважав встановленим факт порушення позивачкою трудової дисципліни, а саме: відсутності на роботі протягом тривалого часу (більше 3 годин). При цьому, відповідач здійснював необхідні дії для встановлення причин відсутності позивачки на робочому місці та для забезпечення виконання робочих обов'язків позивачем.
Судом першої інстанції встановлено, що 30 липня 2020 року ОСОБА_1 прибула за адресою ПрАТ «СК «Укррічфлот» з письмовою вимогою допустити її до виконання роботи та видати відповідний наказ про допуск на роботу.
Того ж дня (30 липня 2020 року), позивачці було вручено належним чином засвідчену копію наказу про звільнення та трудову книжку.
У розписці позивачка зазначила, що претензій до відповідача вона не має (а.с. 227, 229, т.1).
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачці ОСОБА_1 було достеменно відомо про її звільнення ще в 2018 році при розгляді справи № 758/2812/15-ц в апеляційному суді міста Києва, оскільки копія наказу про звільнення долучалась до матеріалів апеляційного провадження, з якими позивачка ознайомлювалась в суді апеляційної інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що у справі № 758/2812/15 ПрАТ «СК «Укррічфлот» подало до апеляційного суду міста Києва клопотання від 26 квітня 2018 року про приєднання доказів до матеріалів справи № 758/2812/15, зокрема, копію наказу №106/к від 21 квітня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 .
Ці обставини також підтверджується відповідним чеком та описом вкладення в цінний лист.
Крім того, 16 липня 2018 року та 17 липня 2018 року ОСОБА_1 подавала до апеляційного суду міста Києва заяви про ознайомлення з матеріалами справи №758/2812/15-ц, в яких міститься її розписка про ознайомлення з матеріалами справи (а.с.19-20, т.2).
Тобто, наявними у справі доказами беззаперечно підтверджується, що ОСОБА_1 , починаючи з 16 липня 2018 року повинна була дізнатися про існування оскаржуваного наказу від 21 квітня 2016 року №106/к про звільнення, оскільки в матеріалах справи № 758/2812/15, з якими вона 16 та 17 липня 2018 року ознайомлювалась під розписку, міститься копія вказаного наказу, а в процесуальних документах міститься опис обставин щодо видання та змісту наказу від 21 квітня 2016 року № 106/к.
З наведених підстав, апеляційний суд вважає маніпулятивними доводи апеляційної скарги про те, що до 30 липня 2020 року, тобто до дня отримання на руки наказу від 21 квітня 2016 року№106/к ОСОБА_1 не отримувала інформації про його існування.
Отже, установивши, що позивачка була обізнана про наявність наказу про звільнення від 21 квітня 2016 року № 106/к та знала про його зміст при ознайомлені з матеріалами цивільної справи № 758/2812/15 в апеляційному суді міста Києва у період з 16 липня 2018 року по 17 липня 2018 року, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що, звернувшись до суду з указаним позовом 03 вересня 2020 року, ОСОБА_1 не дотрималась встановлених ч.1 ст.233 КЗпП України строків на звернення до суду з даним позовом.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що трудову книжку та копію наказу про звільнення №106/к від 21 квітня 2016 року ОСОБА_1 вручили лише 30 липня 2020 року, а тому, на її думку, перебіг позовної давності відповідно до вимог трудового законодавства починається саме з 31 липня 2020 року, колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з такого.
Так, у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб'єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов'язки, передбачених трудовим законодавством та трудовим договором.
Реалізуючи права і виконуючи обов'язки, суб'єкти трудових правовідносин зобов'язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов'язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.47 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивачки) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Реалізація передбаченого ст.47 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача) права працівника отримати в день звільнення трудову книжку та копію наказу про звільнення кореспондується не лише з обов'язком роботодавця видати вказані документи, а й із добросовісною поведінкою самого працівника, який за наявності відповідної пропозиції роботодавця та фактичної можливості отримати ці документи, не ухиляється від їх отримання.
Як зазначалось вище, про своє звільнення згідно з наказом від 21 квітня 2016 року № 106/к на підставі п.4 ст.40 КЗпП позивачка ОСОБА_1 неодноразово повідомлялася відповідачем, зокрема, листами від 21 квітня 2016 року, від 28 квітня 2016 року та від 16 серпня 2018 року, якими ПрАТ «СК «Укррічфлот» надсилало на її адресу копію наказу про звільнення від 21 квітня 2016 року №106/к та інформувало її про звільнення за прогул без поважних причин. Однак для отримання копії вказаного наказу та трудової книжки позивачка не з'являлася.
Також позивачці ОСОБА_1 було достеменно відомо про її звільнення згідно з наказом від 21 квітня 2016 року № 106/к ще в 2018 році під час ознайомлення з матеріалами справи № 758/2812/15-ц в апеляційному суді міста Києва, в яких містяться копії вказаного наказу, а в процесуальних документах міститься опис обставин щодо видання та змісту наказу від 21 квітня 2016 року № 106/к.
Встановлені обставини беззаперечно свідчать про те, що ОСОБА_1 була обізнана про дату та підставу свого звільнення, починаючи з 16 липня 2018 року, однак на неодноразові пропозиції роботодавця отримати трудову книжку та копію наказу про звільнення, маючи фактичну можливість їх отримати, безпідставно відмовлялася від отримання цих документів.
Така поведінка працівника не може бути визнана добросовісною та залишена поза увагою суду при вирішенні питання щодо дотримання строку передбаченого ст.233 КЗпП України.
В свою чергу, за обставин розглядуваної справи, роботодавець вживав необхідні заходи та створив належні умови для отримання документів працівником, який діючи на власний розсуд, свідомо відмовився від їх отримання без поважних причин.
Аналогічного висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року у справі №387/326/20 (провадження №61-2166св21).
Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Оскільки суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу про її звільнення та поновленні на роботі, то з урахуванням положень ч.2 ст.235 КЗпП України відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при звільненні, як похідної вимоги про поновлення на роботі.
Також згідно з положеннями ст.237-1КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Враховуючи, що у даній справі не встановлено порушення законних прав ОСОБА_1 при її звільненні з боку роботодавця ПрАТ «СК «Укррічфлот», то колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню за їх безпідставністю.
Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.
Матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення суду не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, які передбачені ЦПК України як підстави для скасування рішення.
Доводи апеляційної скарги про те, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції незаконно перецінено преюдиційно встановлені у справі № 758/2812/15-ц обставини про те, що вона не виходила на роботу через мобінг, не ґрунтується на змісті судових рішень у справі №758/2812/15-ц.
Так, у справі №758/2812/15-ц підставою для визнання незаконним і скасування наказу ПрАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» «Про переведення» від 08 грудня 2014 року №300/к, в редакції наказу від 23 червня 2016 року №157/к «Про виправлення помилки в наказі від 08 грудня 2014 року №300/к, а саме: «Про запровадження істотних умов праці ОСОБА_1 згідно наказу від 06 жовтня 2014 року №255/к» було не мобінг чи недопущення ОСОБА_1 до робочого місця, а порушення встановленої законом процедури її переведення на іншу роботу.
Судові рішення у справі №758/2812/15-ц ухвалені на користь позивачки, не є преюдиційними при розгляді даної справи №758/9878/20, яка має самостійний предмет доказування: наявність/відсутність грубого порушення ОСОБА_1 своїх трудових обов'язків щодо дотримання трудової дисципліни (нез'явлення на робоче місце, прогул) у період та за обставин, що стали передумовою для її звільнення на підставі п.4 ст.40 КЗпП України згідно з наказом ПрАТ «СК «Укррічфлот» від 21 квітня 2016 року № 106/к; дотримання/не дотрмання ОСОБА_1 передбачених ч.1 ст.233 КЗпП України строків звернення до суду з указаним позовом.
Інші доводи та обставини, на які посилається позивачка в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах, яким судом дана належна правова оцінка.
При цьому апеляційний враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 18 червня 2024 року.
Головуючий
Судді: