Ухвала
19 червня 2024 року
м. Київ
справа № 553/1642/15-ц
провадження № 61-10021св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кисельов Максим Євгенович, заступник директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Чорнобай Олександр Юрійович, начальник Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Нещадим Іван Сергійович, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» Міхно Сергій Семенович,
розглянув у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення,
Короткий зміст вимог заяви ОСОБА_1 та ухвалених судових рішень
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судових рішень.
Ухвалою Ленінського районного суду від 06 грудня 2022 року встановлено судовий контроль за виконанням ухвал Ленінського районного суду м. Полтави віл 01 листопада 2019 року, від 14 квітня 2020 року та постанови Верховного Суду від 09 червня 2021 року.
Зобов'язано начальника Шевченківського районного відділу ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Нещадима І. С., директора Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Кисельова М. Є., заступника директора Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Чорнобая О. Ю. та Уповноважену особу ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» Міхно С. С., у п'ятнадцятиденний строк надати письмовий звіт суду та ОСОБА_1 про фактичне виконання ухвал Ленінського районного суду м. Полтави від 01 листопада 2019 року, від 14 квітня 2020 року та постанови Верховного Суду від 09 червня 2021 року.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що постановою Верховного Суду від 09 червня 2021 року поновлено виконання ухвали Ленінського районного суду м. Полтави від 14 квітня 2020 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року. Однак, заінтересовані особи не виконали зобов'язання встановлене Верховним Судом відповідно до статті 389 ЦПК України (у редакції до 15 грудня 2017 року), жодних дій спрямованих на виконання зазначених судових рішень не вчинили.
Суд не взяв до уваги заперечення Департаменту ДВС Міністерства юстиції України на скаргу ОСОБА_1 та клопотання про долучення доказів, а саме: про направлення заявнику та суду листів щодо заходів, які були вжиті на виконання ухвали Ленінського районного суду м. Полтави від 14 квітня 2020 року, оскільки такі вже були відхилені судами апеляційної та касаційної інстанцій.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 травня 2023 року апеляційні скарги Департаменту ДВС Міністерства юстиції України та Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 06 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про невиконання заінтересованими особами ухвали Ленінського районного суду м. Полтави від 14 квітня 2020 року, оскільки не врахував, що з постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року слідує, що рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року має виконуватися шляхом включення вимог ОСОБА_1 до реєстру вимог кредиторів.
Відповідно до рішення виконавчої дирекції ФГВФО від 16 вересня 2019 року
ОСОБА_1 включено до реєстру кредиторів ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
Крім того, на виконання ухвали Ленінського районного суду м. Полтави від 14 квітня 2020 року Міністерство юстиції України листами від 28 серпня 2020 року, від 17 вересня 2020 року та від 23 серпня 2021 року повідомляло ОСОБА_1 , що згідно з відомостями автоматизованої системи виконавчого провадження та інформацією Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 27 вересня 2016 року до Шевченківського відділу ДВС м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві з Ленінського районного суду м. Полтави надійшов дублікат виконавчого листа Ленінського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2016 року № 553/1642/15-ц про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 9 333,60 грн.
Постановою державного виконавця від 28 вересня 2016 року відкрито виконавче провадження № 52379259.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 17 грудня 2015 року № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 18 грудня 2015 року № 230. Згідно пунктом 3-1 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження (у редакції від 21 квітня 1999 року зі змінами) виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
Зважаючи на наведене, виконавче провадження № 52379259 закінчено, оскільки діючим законодавством не передбачено подальше виконання рішення суду органом державної виконавчої служби у випадку ліквідації банку-боржника.
Постановою Верховного Суду від 22 квітня 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відмовлено.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 23 травня 2023 року скасовано, справу № 553/1642/15-ц направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що на порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 , щодо якого не мав відомостей про вручення йому судової повістки-повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового судового рішення
26 квітня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду заяву про ухвалення додаткового рішення.
Заява обґрунтована тим, що суд касаційної інстанції у постанові від 22 квітня 2024 року не вирішив питання про розподіл судових витрат, у описовій частині постанови не зазначив основні доводи касаційної скарги заявника, а саме, що він не отримав апеляційні скарги, а також у мотивувальній частині судового рішення не зазначив чому суд не погодився із наявними у справі беззаперечними фактами про неотримання заявником апеляційних скарг.
Посилаючись на наведе, заявник просить суд касаційної інстанції повернутися до розгляду всіх питань пов'язаних із розглядом його касаційної скарги, зокрема здійснити розподіл судових витрат, а також вирішити питання про постановлення окремої ухвали стосовно суддів Полтавського апеляційного суду: Дряниці Ю. В., ПилипчукЛ. І., Чумак Р. В.
Позиція Верховного Суду та її нормативно-правове обґрунтування
Перевіривши доводи заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення, дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що заява задоволенню не підлягає.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України) та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті всі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.
Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувалися докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал).
Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.
Додаткове судове рішення є невід'ємною складовою основного судового рішення.
Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти.
У заяві про ухвалення додаткового судового рішення ОСОБА_1 посилається на те, суд касаційної інстанції не розглянув всі доводи касаційної скарги, зокрема не зазначив, чому не погодився із наявними у справі беззаперечними фактами про неотримання заявником апеляційних скарг.
Верховний суд відхиляє зазначені доводи заявника, оскільки відповідно до частини четвертої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.
Зважаючи на наявність обов'язкової підстави для скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України, Верховний Суд, інші доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не аналізував, що відповідає вимогам процесуального закону і не дає підстав для висновку про допущення Верховним Судом недоліків судового рішення, пов'язаних з порушенням вимог щодо його повноти, а отже й правових підстав для ухвалення додаткового судового рішення.
Аргументи заявника про необхідність ухвалення додаткового судового рішення у зв'язку із невирішенням питання про розподіл судових витрат є необґрунтованими.
Згідно з підпунктами пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається із резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141-142 ЦПК України.
Згідно з частиною першою, пунктами 1-3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Водночас у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Зважаючи на те, що постанова Верховного Суду від 22 квітня 2024 року не є остаточним судовим рішенням, у суду касаційної інстанції були відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат та, відповідно, ухвалення додаткового судового рішення з цих підстав.
Верховний Суд не бере до уваги посилання ОСОБА_1 на те, що суд касаційної інстанції має вирішити всі питання, на які посилався заявник у касаційній скарзі, щодо постановлення окремої ухвали стосовно суддів Полтавського апеляційного суду: Дряниці Ю. В., ПилипчукЛ. І., Чумак Р. В., оскільки зазначене клопотання Верховним Судом вирішено у постанові від 22 квітня 2024 року.
Висновки Верховного Суду
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення задоволенню не підлягає.
Керуючись статтею 270 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кисельов Максим Євгенович, заступник директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Чорнобай Олександр Юрійович, начальник Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби
м. Києва Нещадим Іван Сергійович, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» Міхно Сергій Семенович, про встановлення судового контролю за виконанням судових рішень відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник