19 червня 2024 року
м. Київ
справа № 501/1333/20
провадження № 61-25св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року в складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив стягнути з Державного бюджету України через ДКСУ на його користь втрачений заробіток за 114 днів перебування під вартою в суді 28 011,96 грн за вирахуванням податків та обов'язкових платежів та 750 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, досудового слідства, прокуратури і суду.
На обґрунтування позову зазначав, що 19 вересня 2016 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 121, частиною третьою статті 28, частиною п'ятою статті 185, частиною четвертою статті 296 КК України. Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2016 року у справі № 522/17704/16-к дозволено затримання, яке здійснено згідно протоколу про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, 20 вересня 2016 року об 11:45 год. За місцем проживання та роботи 20 вересня 2016 року проведено обшуки з виїмкою речей, документів, грошей. Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2016 року відносно нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з 20 вересня 2016 року до 18 листопада 2016 року, який ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2016 року продовжено до 13 січня 2017 року.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 11 січня 2017 року запобіжний захід у вигляді тримання під вартою змінено на домашній арешт з 19:00 год до 08:00 год з покладенням процесуальних обов'язків до 06 лютого 2017 року. Таким чином, під вартою він перебував 114 днів - з 20 вересня 2019 року по 11 січня 2017 року.
16 січня 2017 року йому було повідомлено про нову підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 396 КК України.
На момент повідомлення про підозру 19 вересня 2016 року він проходив службу в Національній поліції та займав посаду начальника слідчого відділу Таїровського ВП Київського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області. Наказом ГУ НП в Одеській області № 3062 від 06 грудня 2016 року його притягнуто до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення зі служби в поліції, а наказом №23 о/с від 06 січня 2017 року його звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». Підставою для прийняття відповідних рішень стали матеріали кримінального провадження № 12016162500000562, досудове розслідування у якому проводилося слідчими військової прокуратури Південного регіону України та в рамках якого йому повідомлено про підозру, затримано, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
27 лютого 2017 року кримінальне провадження №12016162500000562 з обвинувальним вироком по обвинуваченню за частиною першою статті 396 КК України направлено до Іллічівського міського суду Одеської області для розгляду. Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 22 серпня 2019 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 13 березня 2020 року, прийнято відмову прокурора від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні №12016162500000562 від 17 березня 2016 року та кримінальне провадження №501/1955/16-к в частині його обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 396 КК України, закрито на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України у зв'язку з відсутністю достатніх доказів для доведення винуватості та вичерпанні можливості їх отримання.
У зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності його було незаконно звільнено, тому наявні підстави для стягнення на його користь втраченого заробітку за період перебування під вартою.
Окрім того, внаслідок перебування під слідством та судом, застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та домашнього арешту, йому було заподіяно моральну шкоду.
З огляду на наведене ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 28 січня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування майнової шкоди втрачений заробіток за 114 днів перебування під вартою в сумі 28 011, 96 грн, за вирахуванням податків і обов'язкових платежів, та в рахунок відшкодування моральної шкоди 250 600, 00 грн.
Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 10 000, 00 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що тривале перебування ОСОБА_1 під слідством та судом (41 місяць 23 дні) безумовно мало негативний вплив на його життя (утримання під вартою протягом 114 днів, звільнення у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності з органів поліції, погіршення стану здоров'я, втрата репутації тощо). Тому суд вважає за можливе визначити розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 250 600,00 грн, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на час розгляду справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.
Оскільки звільнення позивача з органів поліції відбулось у зв'язку з притягненням його до кримінальної відповідальності, наявні підстави для стягнення на його користь втраченого заробітку у сумі 28 011,96 грн.
Постановою Одеського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 28 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що внаслідок закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України у особи не виникає право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду».
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року та залишити в силі рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 28 січня 2021 року.
На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в справі № 613/158/17 (провадження № 61- 26660св18) та від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відмова прокурора від обвинувачення з мотивів відсутності достатніх, належних і допустимих доказів, які б доводили вину позивача у вчиненні кримінального правопорушення, за своєю юридичною суттю є тотожною закриттю кримінального провадження згідно з пунктом 3 частини першої статті 284 КПК України у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.
З огляду на наведене, помилковими є висновки апеляційного суду про відсутність підстав для відшкодування заподіяної ОСОБА_1 майнової та моральної шкоди.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Іллічівського міського суду Одеської області.
14 лютого 2024 року справа № 501/1333/20 надійшла до Верховного Суду.
ДКСУ направила відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 19 вересня 2016 року прокурором військової прокуратури Південного регіону України повідомлено ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 121, частиною третьою статті 28, частиною четвертою статті 296, частиною п'ятою статті 185 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016162500000562 від 17 березня 2016 року.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2016 року в справі № 522/17704/16-ц дозволено затримання підозрюваного ОСОБА_1 з метою його приводу в судове засідання для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Згідно протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 20 вересня 2016 року, складеного прокурором військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України, ОСОБА_1 затримано 20 вересня 2016 року об 11:45 год.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2016 року в справі № 522/17704/16-ц застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Наказом ГУ НП в Одеській області № 3062 від 06 грудня 2016 року капітана поліції ОСОБА_1 , начальника слідчого відділу Таїровського ВП Київського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області, притягнуто до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення зі служби в поліції за грубі порушення вимог пунктів 2,3 частини першої статті 2, статті 6, частини першої статті 8, частини першої статті 18 та частини першої статті 64 Закону України «Про Національну поліцію», Присяги поліцейського, статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV, що виразились в ігноруванні вимог законодавства України, нехтуванні взятими на себе обов'язками, проявлення низьких морально-ділових якостей.
Зі змісту цього наказу вбачається, що в ході досудового розслідування в рамках кримінального провадження, розпочатого 17 березня 2016 року, капітану поліції ОСОБА_1 19 вересня 2016 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 28, частиною першою статті 121, частиною четвертою статті 296, частиною п'ятою статті 185 КК України, у місті Чорноморську Одеської області протягом липня-вересня 2016 року. Ця надзвичайна подія стала можливою внаслідок грубого порушення капітаном поліції ОСОБА_1 присяги поліцейського та вимог закону.
Наказом ГУ НП в Одеській області № 23о/с від 06 січня 2017 року ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції на підставі наказу № 3062 від 06 грудня 2016 року.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 11 січня 2017 року в справі № 522/17704/16-ц підозрюваному ОСОБА_1 змінено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт, покладено передбачені статтею 194 КПК України обов'язки.
16 січня 2017 року прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу військової прокуратури Південного регіону України повідомлено ОСОБА_1 про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 26, частиною першою статті 121, частиною третьою статті 28, частиною четвертою статті 296, частиною п'ятою статті 185 КК України, та про нову підозру у заздалегідь не обіцяному приховуванні тяжкого злочину, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 396 КК України.
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 22 серпня 2019 року в справі № 501/1955/16-к прийнято відмову прокурора військової прокуратури Південного регіону України від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні в частині обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 396 КК України; об'єднане кримінальне провадження №42016161010000062, яке внесено в ЄРДР 16 лютого 2016 року, кримінальне провадження №12016162500000562, яке внесено в ЄРДР 17 березня 2016 року, у відношенні ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 396 КК України, закрито на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд зазначав, що внаслідок закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України відсутні підстави для відшкодування шкоди на підставі статті 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду».
Колегія суддів не погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частинами першою, другою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, що підтверджується закриттям кримінального провадження у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону № 266/94-ВР.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).
З урахуванням наведеного, помилковим є висновок апеляційного суду про відсутність підстав для відшкодування ОСОБА_1 шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР.
Відповідно до статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Згідно зі статтею 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 41 місяць 23 дні, з яких 114 днів під вартою. Окрім того, внаслідок незаконного повідомлення про підозру та перебування під слідством та судом його було звільнено зі служби в поліції.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 втраченого заробітку за час перебування під вартою у розмірі 28 011,96 грн.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував характер правопорушення, факт незаконного перебуванням під вартою, слідством та судом, глибину душевних страждань позивача, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивача, час і зусилля, необхідні для відновлення його прав, а також вимоги розумності та справедливості, та дійшов правильного висновку про стягнення на користь 250 600,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Разом з тим, суд першої інстанції при задоволенні вимог про відшкодування шкоди не врахував наступне.
Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) вказано, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
Проте суд першої інстанції на це уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення коштів на відшкодування майнової та моральної шкоди з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та зміни резолютивної частини рішення суду першої інстанції із зазначенням, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року скасувати.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 28 січня 2020 року змінити, виклавши абзаци другий та третій його резолютивної частини в наступній редакції:
«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 втрачений заробіток в сумі 28 011,96 грн, за вирахуванням податків і обов'язкових платежів, та 250 600,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги».
В іншій частині рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 28 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун
М. Ю. Тітов