21 червня 2024 року
м. Київ
справа № 522/9218/23
провадження № 61-8565ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Воронцов Віктор Геннадійович, на постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення зі сплати аліментів,
У травні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення зі сплати аліментів у розмірі 43 615,14 грн.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2023 року позов ОСОБА_2 частково задоволено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення зі сплати аліментів у сумі 8 668,93 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного суду від 21 травня 2024 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 .
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення зі сплати аліментів у розмірі 28 896,43 грн.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 2 683,60 грн.
11 червня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Воронцов В. Г., засобами поштового зв'язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2024 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2024 року та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2023 року.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно із пунктом 3 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Предметом позову у цій справі є стягнення неустойки (пені) за прострочення зі сплати аліментів у розмірі 43 615,14 грн, а тому відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України справа є малозначною.
Малозначна справа є такою з урахуванням її властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
У касаційній скарзі заявник не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції зазначає, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та, що його справа становить значний суспільний інтерес.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути вагомим питанням правозастосовчої практики, мати винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значимістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Заявник не зазначив, в чому полягає значущість для держави і суспільства правового питання, яке на його думку, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд вказує, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору стосується питання загальнодержавного значення, а саме визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга заявника не містить обґрунтованих аргументів, які б свідчили про суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет цього спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Отже, аналіз наведених заявником доводів не дає підстав для висновку про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та, що його справа становить значний суспільний інтерес.
Зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у малозначній справі.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно із якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК Українисуд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Воронцов Віктор Геннадійович, на постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення зі сплати аліментів.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
А. С. Олійник
І. М. Фаловська