06 червня 2024 року Справа № 915/73/24
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,
за участі секретаря судового засідання Мавродій Г.В.
за участі представників учасників справи:
прокурор - Левкович А.Є.
від позивача (представник позивача) - в судове засідання не з'явився,
від відповідача (представник відповідача) в судове засідання не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, вул. Нікольська, 73, м. Миколаїв, 54005
електронна пошта: centr@myk.gp.gov.ua
в інтересах держави в особі
Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54005
електронна пошта: kancel@mkrada.gov.ua
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю будівельно - комерційного підприємства "Гранд Парк", вул. Троїцька (Кірова), 240А, м. Миколаїв, 54028
представник відповідача, адвокат Когін Андрій Валерійович
електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2
про: стягнення коштів пайової участі у розмірі 690 358,46 грн.
Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №51-50/2-711вих-24 від 23.01.2024 в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю будівельно - комерційного підприємства "Гранд Парк" на користь Миколаївської міської ради кошти в сумі 690 358,46 грн.
В обґрунтування позову посилається на те, що відповідач в порушення вимог законодавства не сплачує розмір пайової участі щодо об'єкта будівництва. Вказує, що через недоотримання коштів пайової участі значно недофінансовуються проекти та програми створення і розвитку інженерно-транспортної, соціальної інфраструктури, що зумовлює погіршення рівня життя мешканців територіальної громади м.Миколаєва. Несплата коштів пайової участі завдає шкоду місцевому бюджету та унеможливлює виконання позивачем функцій з розвитку інфраструктури територіальної громади міста Миколаєва.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 29.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 26.02.2024. Встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті спору.
Миколаївська міська рада через систему "Електронний суд» надала заяву в якій у зв'язку з великою завантаженістю працівників юридичного департаменту Миколаївської міської ради та великою кількістю судових справ, просить суд слухати справу за відсутності представника Миколаївської міської ради. Вимоги викладені у позовній заяві підтримує у повному обсязі.
Ухвалою суду від 21.02.2024, повідомлено учасників справи, що з 22.02.2024 по 24.02.2024 суддя Семенчук Н.О. перебуватиме у відрядженні та з 26.02.2024 по 01.03.2024 у відпустці, у зв'язку з чим підготовче засідання призначене на 26.02.2024 не відбудеться. Повідомлено учасників справи, що підготовче засідання відбудеться 27.03.2024 та ухвалено розглянути справу поза межами строку, встановленого ч.3 ст.177 ГПК України, у розумний строк.
Ухвалою суду від 27.03.2024, яку занесено до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 11.04.2024, а 11.04.2024 на 23.04.2024.
Відповідач через систему «Електронний суд» надав відзив на позовну заяву (вх.№4814/24 від 22.04.2024) (а.с.95-100) в якому проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позову. Відповідач вважає, що не має обов'язку сплачувати пайову участь за будівництво об'єкту «Нове будівництво багатоповерхового житлового будинку з нежитловими приміщеннями офісів (добудова об'єкта незавершеного будівництва) за адресою: пр.Героїв України, 11-Б, м.Миколаїв, (I черга будівництва)», оскільки роботи проведено в 2020-2021 роках, і на нього не розповсюджується зобов'язання зі сплати коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Вказує, що пайова участь за будівництво вищевказаного об'єкту має розраховуватись на підставі наказу Міністерства розвитку громад на території України «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України» від 02.12.2019 №286, де вартість 1 кв.м. загальної площі квартири будинку становить 12 553,00 грн. Також, відповідач заявляє клопотання про застосування строку позовної давності.
Ухвалою суду від 23.04.2024, яку занесено до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 07.05.2024.
Прокурор через систему «Електронний суд» надав відповідь на відзив (вх.№5119/24 від 29.04.2024) (а.с.107-114) в якій зазначає, що пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» передбачено, що пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію. Відповідно до основних показників об'єкта «Нове будівництво багатоповерхового будинку з нежитловими приміщеннями офісів (добудова об'єкта незавершеного будівництва)», дата завершення будівництва об'єкту - 30.04.2021, строк введення об'єкта в експлуатацію - 20.05.2021. Розмір пайової участі за будівництво вказаного об'єкту розраховується відповідно до Наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 20.05.2021 №119 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України», вартість 1 кв.м. площі квартир у будинку (з урахуванням ПДВ) станом на 01.04.2021 по Миколаївській області складає 14 018 грн./ кв.м. Отже, розмір пайової участі складає 690 358,46 грн. Щодо клопотання відповідача про застосування строків позовної давності зазначає, що право вимоги про сплату коштів пайової участі виникло з моменту закінчення будівництва об'єкта та введення його в експлуатацію.
Представник відповідача через систему «Електронний суд» надав клопотання в якому просить суд підготовче засідання призначене на 07.05.2024 відкласти на іншу дату, у зв'язку з тим, що представник відповідача буде у відрядженні в м.Києві.
Ухвалою суду від 07.05.2024, яку занесено до протоколу судового засідання, клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання відхилено та у відповідності до ст.177, 182, 185 ГПК України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.06.2024.
Представник відповідача в судове засідання 06.06.2024 не з'явився, причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином ухвалою суду від 07.05.2024, яка отримана останнім 08.05.2024, про що свідчить довідка про доставку електронного листа.
Прокурор у судовому засіданні 06.06.2024 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
У судовому засіданні 06.06.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
28 травня 2020 року Державною архітектурно - будівельною інспекцією України було видано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю будівельно - комерційного підприємства "Гранд Парк" №ІУ113201491616 на виконання будівельних робіт із будівництва об'єкта «Нове будівництво багатоповерхового житлового будинку з нежитловими приміщеннями офісів (добудова об'єкта незавершеного будівництва) за адресою: пр.Героїв України, 11-Б, м.Миколаїв, (І черга будівництва)».
Згідно акту про готовність об'єкта до експлуатації від 22.04.2021, будівництво об'єкта «Нове будівництво багатоповерхового житлового будинку з нежитловими приміщеннями офісів (добудова об'єкта незавершеного будівництва) за адресою: пр.Героїв України, 11-Б, м.Миколаїв, (І черга будівництва)» було розпочато у червні 2020 року та закінчено у квітні 2021 року (а.с.19-23).
Згідно з інформацією розміщеною на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, 21 травня 2021 року Державною архітектурною інспекцією України на підставі акту готовності об'єкта до експлуатації від 22.04.2021 відповідачу видано сертифікат №ІУ123210513591, який засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації (а.с.12-18, 24, 25).
Як вбачається з акту про готовність об'єкта до експлуатації, об'єкт будівництва має такі основні показники: найменування об'єкта згідно з проектом: «Нове будівництво багатоповерхового житлового будинку з нежитловими приміщеннями офісів (добудова об'єкта незавершеного будівництва) за адресою: пр.Героїв України, 11-Б, м.Миколаїв, (І черга), дата початку будівництва - червень 2020 року, дата завершення будівництва - 30.04.2021, строк введення об'єкта (черги, пускового комплексу) в експлуатацію - 20.05.2021, загальна кількість квартир - 37, кількість поверхів - 11, загальна площа квартир - 2462,4 кв.м.(а.с.19-23).
Прокурор звертаючись до суду з даним позов зазначив, що відповідач не виконав свого обов'язку щодо звернення до Миколаївської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва - «Нове будівництво багатоповерхового житлового будинку з нежитловими приміщеннями офісів (добудова об'єкта незавершеного будівництва) за адресою: пр.Героїв України, 11-Б, м.Миколаїв, (І черга) та не сплатив пайову участь у визначені законодавством строки, у зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідача заборгованості щодо сплати пайової участі, розмір якої за розрахунком позовних вимог становить 690 358,46 грн.
Відповідач заперечуючи проти позову, посилається на відсутність правових підстав для сплати пайової участі.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Враховуючи, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч.ч.3, 4 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Правовий висновок щодо застосування ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Так, за п. 76-77 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Згідно із п. 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Нездійснення позивачем протягом тривалого часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не звернення до суду із відповідним позовом протягом тривалого часу після звернення до відповідача, надає право прокурору на звернення до суду з даним позовом.
Згідно ч.3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відповідно до абз.19 ч.1 ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», бюджет розвитку - доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази.
Тобто, орган місцевого самоврядування до компетенції якого віднесено повноваження здійснювати захист інтересів держави в галузі бюджету, фінансів, ціна та у галузі будівництва є Миколаївська міська рада.
З метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави Окружною прокуратурою міста Миколаїв скеровано запит №51-50/2-9402ВИХ-23 від 28.09.2023 до Миколаївської міської ради щодо вжиття заходів до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю будівельно - комерційного підприємства "Гранд Парк" коштів пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту (а.с.26-28).
Виконавчий комітет Миколаївської міської ради на запит прокурора у листі №4226/02.02.01-40/22/14/23 від 17.10.2023 повідомив прокуратуру, що Миколаївською міською радою не пред'явлено та не заплановано пред'явлення будь-яких позовів до ТОВ БКП «Гранд Парк» про стягнення коштів пайової участі (а.с.29-31).
Окружною прокуратурою міста Миколаїв було повторно направлено запит №51-50/2-10614ВИХ-23 від 02.11.2023 до Миколаївської міської ради щодо вжиття заходів до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю будівельно - комерційного підприємства "Гранд Парк" коштів пайової участі та надання розрахунку розміру пайової участі за будівництво об'єкта «Нове будівництво багатоповерхового житлового будинку з нежитловими приміщеннями офісів (добудова об'єкта незавершеного будівництва) за адресою: пр.Героїв України, 11-Б, м.Миколаїв, (І черга) (а.с.32-36).
Управління капітального будівництва Миколаївської міської ради на повторний запит прокурора листом №254/18.04 від 10.11.2023 повідомило прокурора, що за інформацією юридичного департаменту Миколаївської міської ради, доручень щодо підготовки та пред'явлення позову з порушеного в листі питання не надалось, документи на підставі яких могли б бути підготовлені та пред'явлені позови стосовно стягнення пайової участі, не надходили. Стосовно розрахунку розміру пайової участі повідомлено, що ТОВ «БКП «Грпнд Парк» до Управління капітального будівництва Миколаївської міської ради не звертався та необхідних документів не надав (а.с.37,38).
На запит прокурора позивачем розрахунку розміру пайової участі за вказаним об'єктом не здійснено.
Отже, Миколаївська міська рада обізнана про необхідність захисту інтересів держави та мала відповідні повноваження для їх захисту, проте таких заходів не вжила, що відповідно, до вимог ст. 131-1 Конституції України та ст.23 Закону України «Про прокуратуру», є підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави в особі зазначеного органу.
У рішенні ЄСПЛ від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» суд наголосив, що засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Подання позову прокурором за таких умов є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави.
За таких обставин вбачаються виключні підстави для представництва прокурором.
Окружною прокуратурою міста Миколаїв, попередньо до пред'явлення позовної заяви до суду направлено Миколаївській міській раді лист, яким поінформувало про представництво прокурором інтересів держави у вказаних правовідносинах (а.с.39-43).
Згідно ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного Кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ч.1 ст. 15 Цивільного Кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI.
Згідно ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
У ч.1 ст.2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
Судом встановлено, що позивачем 28.05.2020 отримано дозвіл на виконаня будівльних робіт, а 21.05.2021- сертифікат про відповідність закінченого будівництва об'єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтвердження його готовності до експлуатації.
До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" .
Відповідно до частини другої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, що діяла до 01.01.2020 року) замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 цього Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію
За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання.
Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.
Разом з тим, з 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX , якими з 01.01.2020 було виключено статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
За змістом Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Також цією правовою нормою було встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Отже, у даному випадку, обов'язок відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску у 2020 році визначений безпосередньо приписами пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Суд зазначає, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
- об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
- об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Аналогічна правова позиція викладена в поставнові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21.
Враховуючи, що у даній справі будівництво об'єкту розпочато у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що усупереч вищезазначеним вимогам законодавства, відповідач до Миколаївської міської ради протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта з заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва не звернувся.
Суд зауважує, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, ураховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.
У відповідності до частин першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що замовник будівництва (відповідач) зобов'язаний перерахувати органу місцевого самоврядування безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України. Такі висновки сформульовані також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 та Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.
У відповідності до підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", розмір пайової участі для житлових будинків становить 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 20.05.2021 №119 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України» (показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України розраховано станом на 01 квітня 2021 року) встановлено вартість 1 кв.м. площі квартир у будинку (з урахуванням ПДВ).
Так, згідно розрахунку позовних вимог розмір пайової участі, розраховано відповідно до вищезазначеного Наказу та становить 690 358,46 грн. (2 462,4 кв.м. (загальна площа квартир будинку) х 14 018 грн./кв.м. (вартість спорудження житла по Миколаївській області) х 2% (ставка розміру пайової участі для житлових будинків).
Враховуючи, що відповідачем не було виконано свого обов'язку зі сплати органу місцевого самоврядування грошових коштів пайової участі, то позов прокурора підлягає задоволенню.
Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.
У відповідності до ст. 257 Цивільного Кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного Кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно ч.5 ст.267 Цивільного Кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Виходячи з вимог ст.261 Цивільного Кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону (постанова ВП ВС від 22.05.2018 по справі № 369/6892/15-ц; постанова ВП ВС від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16; постанова ВП ВС від 14.11.2018 по справі № 183/1617/16).
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму) (постанова ВП ВС від 19.11.2019 по справі № 911/3680/17; постанова ВП ВС від 26.11.2019 по справі № 914/3224/16; постанова ВП ВС від 21.08.2019 по справі № 911/3681/17).
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу (див. mutatis mutandis рішення у справах ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії від 20 вересня 2011 року (OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia, заява № 14902/04, пункт 570), Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства від 22 жовтня 1996 року (Stubbings and Others v. the United Kingdom, заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51) (постанова ВП ВС від 13.02.2019 по справі № 826/13768/16).
Відповідно до ст. 253 Цивільного Кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 260 Цивільного Кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Оскільки будівництво об'єкту відповідачем розпочато у 2020 році, в останнього виник обов'язок упродовж 10 днів з початку будівництва звернутися до Миколаївської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та обов'язок щодо сплати її до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Пунктом 2 Прикінцевих те перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» передбачено, що пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі акту готовності об'єкта до експлуатації від 22.04.2021 Державною архітектурно-будівельною інпекцією України видано сертифікат від 21.05.2021, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації, то суд доходить висновку, що прокурор в межах строку позовної давності звернувся до суду з даним позовом - 24.01.2024.
У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст.2, 7, 11, 12, 13, 53, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд,
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю будівельно - комерційного підприємства "Гранд Парк" (вул. Троїцька (Кірова), 240А, м. Миколаїв, 54028, код ЄДРПОУ 40974362) на користь Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54005, код ЄДРПОУ 26565573) кошти в сумі 690 358,46 грн.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю будівельно - комерційного підприємства "Гранд Парк" (вул. Троїцька (Кірова), 240А, м. Миколаїв, 54028, код ЄДРПОУ 40974362) на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) судовий збір у розмірі 10 355,38 грн.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України
Повний текст рішення складено та підписано суддею 17.06.2024.
Суддя Н.О. Семенчук