Справа 206/2225/24
Провадження 2/206/964/24
11 червня 2024 року Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Кушнірчука Р.О.,
при секретареві Глущенко Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтував тим, що 09 листопада 2002 року він уклав шлюб з відповідачем, від якого в них народилася спільна дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З причин несумісності характерів, різних поглядів на життя та подружні відносини, між ними почали виникати сварки, що призвело до втрати почуття любові та поваги один до одного. З січня 2022 року вони припинили шлюбні відносини та не проживають разом, як одна родина. Відповідач проживає окремо від нього та дитини, яку він самостійно утримує та виховує з моменту припинення шлюбних відносин. Після припинення шлюбних відносин, відповідач перестала взагалі цікавитись життям дитини, допомоги ніякої не надає, почала пиячити, що призвело до нехтування з її боку батьківськими правами та обов'язками. З січня 2022 року відповідач взагалі не цікавиться дитиною та не надає будь-яких коштів на її утримання. Вказані обставини стали причиною звернення до суду з вказаним позовом, в якому позивач просить суд розірвати шлюб між ними та після розірвання шлюбу, дитину передати йому на самостійне виховання та утримання.
Ухвалою суду від 16 травня 2024 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду.
Позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з наведених у позовній заяві підстав.
Відповідач надіслала на адресу суду заяву, в якій просить позов задовольнити, розглядати справу без її участі, оскільки вона не має наміру повертатись до чоловіка, має особисті плани виїхати за кордон на постійне місце проживання і побудувати там своє власне життя. Проти залишення їх спільної дитини проживати разом з батьком, вона не заперечує, оскільки він дійсно з січня 2022 року займається самостійно її вихованням та утриманням.
Під час розгляду справи, судом встановлено, що 09 листопада 2002 року між сторонами було укладено шлюб, який зареєстрований у відділі реєстрації актів громадянського стану Красногвардійського районного управління юстиції м. Дніпропетровська, актовий запис № 511.
Від шлюбу сторони мають спільну дитину, доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_1 , виданим Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, про що в Книзі реєстрації народжень 3 лютого 2011 року було зроблено відповідний актовий запис за № 84.
Під час розгляду справи встановлено, що відповідач у січні 2022 року залишила чоловіка разом із дитиною, фактично припинивши шлюбні відносини і з цього часу вони проживають окремо.
Після фактичного припинення шлюбних стосунків, відповідач почала проживати окремо від позивача та дитини, припинивши приймати участь у її вихованні та спільному утриманні.
Вказані обставини також підтверджуються і актами від 06.05.2024 року та 07.05.2024 року, з яких вбачається, що після фактичного припинення шлюбних відносин, з січня 2022 року позивач проживає разом донькою ОСОБА_3 та самостійно займається її вихованням та утриманням, а мати дитини - ОСОБА_2 допомоги ніякої в цьому не надає та спілкування між ними відсутнє.
В судовому засіданні встановлено, що сторони не бажають продовжувати шлюбні відносини, відповідач не заперечує проти задоволення позову та фактично не має заперечень, що після розвірвання шлюбу дитина залишиться проживати з батьком, оскільки вона планує виїхати за кордон на постійне проживання.
Відповідно до ст.51 Конституції України, ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, що ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя (ст. 110 СК України). Добровільність шлюбу одна з основних його засад. Шлюб це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя.
За положеннями статті 112 СК України при вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також те, що з наданих суду відомостей не вбачається спору між сторонами про місце проживання дитини через те, що дитина тривалий час проживає з батьком, який самостійно виховує та утримує її, задоволення позовних вимог про розірвання цього шлюбу не суперечить вимогам законодавства України.
Тому, беручи до уваги фактичні взаємовідносини сторін, наполягання сторін на задоволенні позову, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам.
Щодо залишення проживання дитини з батьком, суд з'ясував, що у даному випадку, спір між сторонами з приводу місця проживання дитини після розірвання шлюбу відсутній, а тому суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом з батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, як це підтверджується судовою практикою.
Так, у Постанові від 15.01.2020 р. у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19), Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Нормами ст. 11 ч. 3 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Право на свободу вибору місця проживання кожному гарантоване ст.33 Конституції України. Згідно зі ст.3 Конвенції про права дитини, що ратифікована Постановою ВР України від 27.02.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Місцем проживання дитини до 14 років є місце проживання батьків або одного з них, з ким вона проживає. При цьому, до 10 років місце проживання дитини визначається за згодою батьків, а після 10 років - за спільною згодою батьків і дитини. Після 14 років дитина має право самостійно визначати своє місце проживання. При цьому під місцем проживання слід розуміти будь-яке житло, в якому постійно або тимчасово є змога проживати. Питання визначення місця проживання дитини, має дещо ширше розуміння ніж просто визначення місця проживання дитини як конкретної адреси. Мова у таких спорах йде про те, з ким з батьків буде проживати в подальшому дитина з точки зору здійснення безпосереднього щоденного догляду та виховання. Сімейне законодавство регламентує рівність прав і обов'язків батька та матері щодо дитини. Найпростішим варіантом визначення питання місця проживання дитини є досягнення домовленостей між батьком та матір'ю про місце її проживання. Вказана домовленість може бути досягнута усно, або закріплена письмово шляхом укладення відповідного договору. Якщо сторони не можуть між собою дійти згоди щодо місця проживання дитини, допомогти у вирішенні зазначеного питання мають органи опіки та піклування.
Тому, враховуючи всі обставини у сукупності, з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип, діючи винятково в інтересах дитини, беручи до уваги особисті якості матері та батька, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, суд може залишити проживати дитину за місцем її теперішнього проживання разом з батьком, що буде відповідати її інтересам та вимогам закону. При цьому таке вирішення цього питання не позбавляє будь-кого з обох батьків права виховувати дитину, утримувати її та спілкуватися з нею, а той з батьків, з яким проживає дитина, не має права чинити перешкод другому з батьків, який не проживає з ними, у здійсненні батьківських прав та обов'язків.
Відповідно до положень ст.ст.13,81,83 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, яке подане відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
При розгляді даної справи предмет доказування доведений позивачем відповідними доказами, при чому їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному зв'язку у їх сукупності.
У даному випадку матеріали справи не містять доказів про наявність спору між сторонами про місце проживання дитини, а тому суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.
Як зазначено вище, сторони мають спільну неповнолітню доньку, яка фактично проживає з батьком. Відповідач визнала вимоги позивача та не заперечує проти задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу та залишення їх спільної дитини проживати разом з батьком після розірвання шлюбу.
Враховуючи те, що дитина після припинення фактичних сімейних стосунків залишилась проживати разом з батьком, який самостійно її утримує, опікується інтересами і потребами дитини, піклується про неї, займається її вихованням та зміг створити належні умови проживання дитини, суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимог позивача у заявлений ним спосіб.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 10 - 13, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Шлюб укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 09 листопада 2002 року у відділі реєстрації актів громадянського стану Красногвардійського районного управління юстиції м. Дніпропетровська, актовий запис № 511 - розірвати.
Після розірвання шлюбу, неповнолітню дитину сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишити проживати разом з батьком ОСОБА_1 , який самостійно її виховує та утримує.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя: Р.О. Кушнірчук