Провадження № 22-ц/803/2272/24 Справа № 214/2057/23 Суддя у 1-й інстанції - Ковтун Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
19 червня 2024 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Агєєва О.В., Бондар Я.М.,
за участю секретаря Бортник В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №214/2057/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» про виплату середнього заробітку за основним місцем роботи,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ступак Яна Олександрівна,
на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 жовтня 2023 року,
встановив:
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» (далі по тексту ТОВ «Нова пошта») про виплату середнього заробітку за основним місцем роботи.
Позов обґрунтовано тим, що, починаючи з 15 листопада 2021 року по теперішній час він перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Нова Пошта».
Під час його перебування у трудових відносинах, а саме 10 грудня 2021 року ним було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України (далі за текстом ЗСУ), про що належно повідомив відповідача.
Відповідно ч. 3 ст. 119 КЗпП з дати укладання контракту про проходження військової служби у ЗСУ ТОВ «Нова Пошта» щомісяця нараховувала та сплачувала йому середній заробіток за основним місцем роботи.
Однак, починаючи з липня 2022 року нарахування та виплата коштів припинилась. На звернення позивача щодо підстав припинення нарахувань було надано відповідь, що 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення деяких змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» і вказаним законом внесені зміни до ч. 3 ст. 119 КЗпП.
Позивач, посилаючись на те, що така позиція відповідача суперечить ст. 1, 3, 17, 22, 58 Конституції України, просить скасувати наказ ТОВ «Нова Пошта» про припинення збереження та виплати середнього заробітку; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток; стягнути з ТОВ «Нова Пошта» на його користь заборгованість по виплаті середнього заробітку за основним місцем роботи за період з липня 2022 року по березень 2023 року.
Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 жовтня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишені без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ступак Я.О., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оспорюваний наказ ТОВ «Нова пошта» не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує право працівника, який проходить військову службу, на отримання середнього заробітку за основним місцем роботи, оскільки внесені до п. 3 ст. 119 КЗпП України зміни мали місце 01 липня 2022 року у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набув законної сили 19 липня 2022 року, тобто вже після того, як позивач був прийнятий на військову службу за контрактом та на нього розповсюджувалась дія п. 3 ст. 119 КЗпП України, яка діяла на час підписання контракту. Вважає, що ТОВ «Нова пошта» повинна сплатити на його користь заборгованість по виплаті середнього заробітку, яка утворилася постаючи з 19 липня 2022 року. Впевнений, що не було підстав для припинення нарахувань з наступною невиплатою середнього заробітку, оскільки на момент його призову до Збройних Сил України нормами ст. 119 КЗпП України було передбачено і гарантовано йому збереження середнього заробітку при проходження ним служби, а Конституція України закріплює принцип незворотності дії закону у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, припинення нарахувань та виплат йому середнього заробітку відповідачем незаконне, необґрунтоване та таке, що суперечить законодавству та Конституції України. Зауважує, що на момент підписання ним контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України діяла норма ч. 4 ст. 119 КЗпП України (в редакції від 10 червня 2021 року), яка гарантувала військовослужбовцям збереження при проходженні військової служби не лише місця роботи і посади, але і збереження середнього заробітку та має зберігатися до демобілізації працівника.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Нова пошта», посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, зазначає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 жовтня 2023 року залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ступак Я.О., підлягає залишенню без задоволення за наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 12 листопада 2021 року наказом № 216-к, ОСОБА_1 прийнято на посаду фахівця (оператор) Відділення № 8 (Кривий Ріг) Мережа відділень №13 (Кривий Ріг, Жовті Води) Регіональна мережа № 3 (Дніпро) Департамент національної мережі Операційна дирекція з 15 листопада 2021 року з погодинною оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу з неповним робочим днем 2 години за сумісництвом, з випробувальним терміном два місяці. (а.с.20)
10 грудня 2021 року ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України. (а.с.7-8)
Наказом директора ТОВ «Нова Пошта» №236-В/тр від 10 грудня 2021 року ОСОБА_1 фахівця (оператора) Відділення № НОМЕР_1 (Кривий Ріг) увільнено від роботи з 10 грудня 2021 року на 3 роки у зв'язку зі вступом на військову службу за контрактом зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період військової служби за контрактом. (а.с.21)
Наказом директора ТОВ «Нова Пошта» №157 від 19 липня 2022 року у зв'язку з набранням чинності 19 липня 2022 року Закону України «Про внесення деяких змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ та внесення змін до частини 3 статті 119 КЗпП припинено виплату середнього заробітку ОСОБА_1 (а.с.22)
Таким чином, між сторонами виник спір з приводу нарахування відповідачем середнього заробітку позивачу, який працював на підприємстві ТОВ «Нова пошта» та увільнений від роботи у зв'язку з призовом на військову службу за контрактом до Збройних Сил України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову, оскільки Законом № 2352-IX внесені зміни до статті 119 КЗпП України, а саме в частині скасування норми щодо збереження роботодавцем середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу, а, відтак, вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток на час військової служби є безпідставними. Видаючи 19 липня 2022 року наказ № 157 «Про припинення збереження середнього заробітку працівникам у зв'язку із внесенням змін до ч. 3 ст. 119 КЗпП України» в частині припинення збереження середнього заробітку з 19 липня 2022 року працівникам, призваним на військову службу, діяв відповідно до вимог трудового законодавства.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як їх суд дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Так, за змістом положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
Відповідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 48 Конституції України передбачає, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Відповідно ч. 1-3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (Закон №2232- XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно ч. 2 ст. 39 Закону №2232-ХІІ громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою-четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
Частиною 3 статті 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесено зміни та в частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», прийнятий Верховною Радою України 01 липня 2022 року, набрав чинності 19 липня 2022 року, а отже з 19 липня 2022 року частина 3 статті 119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відтак, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де особи працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності, здійснюється по 18 липня 2022 року включно, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року.
Водночас, з 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за працівником, призваним на військову службу, відсутні.
Відповідно ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За загальним правилом норма права діє щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до правовідносин застосовується той закон, під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України.
Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої: на думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмупдсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.
Разом з тим, Урядом прийнято постанову від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Пунктом 1 вказаної постанови передбачається установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Таким чином, законодавець компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.
Зважаючи на викладені норми закону, правові позиції Конституційного Суду України та Європейського суду, посилання позивача на те, що оскаржуваний наказ звужує його права і свободи та об'єктивно призводить до погіршення становища, є неспроможними.
Враховуючи, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №3252 не визначено особливостей застосування норм частини третьої статті 119 КЗпП України, то з дня набрання чинності Законом №3252 за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу до дня набрання чинності Законом №2352-ІХ, слід зберігати лише місце роботи (посаду).
На цей час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ є чинним та обов'язковим до виконання та не містить положень щодо його застосування лише до осіб, які призвані після набрання ним чинності.
Мінекономіки у листі від 28 липня 2022 року №2498/4/4.1-ЗВ-22а з посиланням на Закон №2352-ІХ та оновлену редакцію частини третьої статті 119 КЗпП вказувало про те, що за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу як до 19 липня 2022 року, так і після цієї дати, передбачено обов'язок збереження лише місця роботи і посади.
Водночас Мінекономіки зазначено, що за мобілізованими працівниками можуть зберігати заробіток, але за власним рішенням роботодавця.
Таким чином, з моменту набрання чинності Законом №2352-ІХ не вбачається правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності Законом.
Зважаючи на викладене, твердження позивача, що за працівниками, призваними на військову службу до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», слід зберігати середній заробіток та місце роботи є помилковими.
З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача про зобов'язання ТОВ «Нова пошта» нарахувати та виплачувати середній заробіток та стягнути з ТОВ «Нова пошта» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті середнього заробітку за основним місцем роботи за період з липня 2022 року по березень 2023 року законним та обґрунтованим.
Судом першої інстанції надано належну оцінку наданим сторонами спору доказам, а також доводам учасників справи щодо предмету спору.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції у повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду першої інстанції обґрунтовані і підтверджуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ступак Яна Олександрівна, залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повний текст постанови складено 19 червня 2024 року.
Головуючий О.І. Корчиста