Провадження № 22-ц/803/4542/24 Справа № 211/7490/23 Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
19 червня 2024 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,
за участю секретаря судового засідання Бортник В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №211/7490/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олени Василівни та приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Леся Вікторівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 лютого 2024 року, ухвалене у складі судді Сарат Н.О., -
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олени Василівни та приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Леся Вікторівна, посилаючись на вчинення його нотаріусом з порушенням вимог чинного законодавства, просив визнати виконавчий напис №3729 від 06.05.2021 таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 лютого 2024 року позовні вимоги задоволено - визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олени Василівни від 06.05.2021 року зареєстрованого в реєстрі за № 3729 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», заборгованості за кредитним договором №95980816000 від 16.12.2019 року в сумі 35952,63 грн.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 12000 гривень 00 коп. та сплачений судовий збір у розмірі 1610 гривень 40 коп. Скасовано заходи забезпечення позову.
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням ТОВ «Вердикт Капітал» подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду скасувати ухваливши рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що позивачем не доведено спірність заборгованості. Заявник зазначає, що судом не було встановлено всі фактичні обставини справи, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення. Виконавчий напис було вчинено відповідно до норм чинного законодавства, нотаріусом було дотримано норми закону.
Позивачем не надано доказів здійснення оплати наданих правничих послуг. Судом не взято до уваги заяву відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу. Вважає, що витрати на правничу допомогу, стягнуті у справі є неспівмірними з заявленими вимогами та наданими послугами.
Відзив на апеляційну скаргу надано не було.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних обставин.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підстав повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, що 06.05.2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. вчинено виконавчий напис № 3729 про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованості за кредитним договором № 95980816000 від 16.12.2019 року в сумі 35952,63 грн.
Приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В. 15.06.2021 відкрито виконавче провадження ВП № 65805778 з примусового виконання виконавчого напису № 3729 від 06.05.2021 року та 22.09.2023 року звернуто стягнення на заробітну плату боржника.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що виконавчий напис №3729 є таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку із недотриманням приватним нотаріусом під час його вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку, на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених Постановою КМУ №1172 від 29.06.1999р.
Апеляційний суд погоджується з даним висновком та зазначає наступне.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно із частиною першою статті 39 Закону України «Про нотаріат» (далі - Закон), порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом та іншими актами законодавства України.
Відповідно до статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній станом на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (далі - Порядок) визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку (підпункт 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п.1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині: «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 1-1 такого змісту: «1-1. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу». П.2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити Перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.».
Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова №662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від у справі № 826/20084/14.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21).
Встановлено, що оскаржуваний виконавчий напис №3729 вчинений нотаріусом 06 травня 2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.
Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Подібні правові висновки Верховний Суд виклав зокрема у постановах: від 12 березня 2020 року у справі №757/24703/18-ц (провадження №61-12629св19), від 15 квітня 2020 року у справі №158/2157/17 (провадження №61-14105св18), від 21 жовтня 2020 року у справі №172/1652/18 (провадження №61-16749св19), від 21 вересня 2021 року у справі №910/10374/17 (провадження №12-5гс21).
Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною другою статі 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи , а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, відповідачем вказане не спростовано та не надано доказів про те, що нотаріусу було подано саме нотаріально посвідчений кредитний договір.
Таким чином, ухвалюючи рішення у справі в частині визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги з приводу необґрунтованого стягнення витрат на правничу допомогу зводяться до ненадання позивачем доказів понесення таких витрат, між тим у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості витрати на правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Подібні висновки викладені у постанові Верховного суду від 12 лютого 2020 року у справі за № 648/1102/19.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
Відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у справі № 922/2604/20.
Як вбачається з матеріалів справи, що 10 листопада 2023 року між адвокатом Пушкарьовим О.О. та ОСОБА_1 укладено Договір про надання правової допомоги, згідно умов якого адвокат бере на себе зобов'язання надати правову допомогу з питань захисту прав і представлення інтересів клієнта у цивільній справі (а.с.26).
Відповідно до п.3.1. договору за послуги щодо надання правової допомоги клієнт виплачує адвокату гонорар у розмірі 24 000 грн. Розмір гонорару може бути змінений (збільшений або зменшений) у зв'язку з істотним збільшенням або зменшенням об'єму допомоги, яка надається.
Відповідно до Акту прийому-передачі наданих послуг складеного 10.11.2023 року адвокат Пушкарьов О.О. надав клієнту правову допомогу, яка складається з усної консультації 2 000 грн. (1 година), складання позовної заяви 7 000 грн. (4 години), складання заяви про забезпечення позову 3 000 грн. (1 година). Загальна вартість наданих послуг складає 12 000 грн. (а.с.30).
Враховуючи надані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, колегія суддів апеляційного суду доходить до висновку про обґрунтованість та доведеність таких вимог та законність рішення суду першої інстанції в цій частині.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів та були предметом аналізу у суді першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 лютого 2024 року немає, оскільки воно відповідає нормам матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» залишити без задоволення.
Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді: