19 червня 2024 року
м. Київ
справа № 554/11879/21
провадження № 61-17053св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого- Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи:Орган опіки та піклування Шевченківської районної ради у місті Полтава Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної ради у місті Полтава, Орган опіки та піклування Городоцької міської ради Хмельницької області Служба у справах дітей виконавчого комітету Городоцької міської ради Хмельницької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Барилюк Оксани Антонівни на постанову Полтавського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому, уточнивши позовні вимоги, просив суд змінити місце проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначивши їхнє місце проживання з батьком.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з травня місяця 2017 року його діти проживають разом зі ним у м. Городок Хмельницької області.
Рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 16 січня 2018 року у справі № 672/1292/17, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 27 серпня 2018 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Відібрано малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у батька ОСОБА_1 та повернуто їх за попереднім місцем проживання, яким є місце проживання матері. Визначено місце проживання дітей разом із матір'ю ОСОБА_2 . У задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком відмовлено.
Вказував на те, що зазначене судове рішення не було виконано у зв'язку із небажанням дітей проживати разом з матір'ю у м. Полтаві, що підтверджується актами державного виконавця від 23 січня 2018 року та від 25 січня 2018 року, складеними ОСОБА_5 , заступником начальника Городоцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, та діти продовжили проживати з ним.
Як зазначено в акті державного виконавця від 25 січня 2018 року, під час виконання вказаного рішення суду щодо відібрання неповнолітніх дітей батьком ОСОБА_1 перешкод у передачі малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 їхній матері ОСОБА_2 не чинилось.
Більше ОСОБА_2 для виконання рішення суду до м. Городок Хмельницької області не приїздила.
На цей час малолітні діти відмовляються їхати з матір'ю ОСОБА_2 та змінювати своє місце проживання. Крім того, наявний тісний психологічний контакт малолітніх дітей з їхнім батьком ОСОБА_1
Вказував, що примусове фізичне та без волі на те дітей відібрання їх від батька ОСОБА_1 та передача до матері ОСОБА_2 може призвести до психологічного стресу у дітей.
Зазначав, що небажання дітей, висловлене ними особисто, є виключною обставиною, яка позбавляє можливості виконати рішення суду та повернути дітей на постійне місце проживання до їх матері у м. Полтаву, і саме ця обставина зумовили його звернутись до суду з позовом про зміну місця проживання дітей.
Вказував на те, що він забезпечив дітям належні умови проживання, що підтверджується довідкою Виконавчого комітету Городоцької міської ради від 06 липня 2021 року № 43-4686, актом обстеження умов проживання від 14 травня 2021 року. Він має самостійний дохід та працевлаштований, що підтверджується довідкою від 13 травня 2021 року № 39, виданою Городоцьким спеціалізованим лісогосподарським підприємством «ГОРЛІС». За місцем проживання та місцем роботи характеризується позитивно, не зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, ніколи не притягувався до кримінальної відповідальності.
08 травня 2019 року він уклав шлюб із ОСОБА_6 , яка опікується його дітьми, допомагає йому виховувати їх, піклуватись про них.
Діти навчаються у навчальних закладах у місті Городок Хмельницької області, дочка ОСОБА_11 є ученицею Городоцького ліцею № 1 Городоцької міської ради Хмельницької області, а син ОСОБА_12 навчається в Городоцькому ліцеї № 4 Городоцької міської ради Хмельницької області.
За період навчання ОСОБА_11 у 5 та 6 класах відповідачка тільки двічі цікавилась навчанням та станом ОСОБА_11 (у вересні 2019 року та у вересні 2020 року). Щодо ОСОБА_7 , то відповідачка жодного разу не зверталася до навчального закладу, в якому навчається ОСОБА_12, та не цікавилась його успіхами.
Після від'їздуОСОБА_2 у січні 2018 року до м. Полтави, вона приїжджала до м. Городок у травні 2018 року та у травні 2019 року і після цього більше до дітей не приїжджала, а її спілкування з дітьми відбувалось у телефонному режимі. ОСОБА_2 не намагалась збільшити обсяг свого спілкування з дітьми і діти також не шукають такого спілкування з матір'ю, а тому вважав, що наявні підстави для зміни місця проживання дітей.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 30 травня 2023 року, ухваленим у складі судді Шевської О. І., позов ОСОБА_1 задоволено.
Змінено місце проживання неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , визначено місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 .
Стягнуто із ОСОБА_2 судовий збір на користь ОСОБА_1 у розмірі 908,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, враховуючи те, що діти проживають разом з батьком за його місцем проживання, що батько створив належні умови для виховання, навчання та розвитку дітей, що відповідає якнайкращим інтересам дітей, з урахуванням насамперед інтересів дітей, дійшов висновку про наявність обставин, які є підставою для зміни місця проживання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , яке визначено рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 16 січня 2018 року.
При цьому суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач чинив перешкоди у виконанні рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 16 січня 2018 року, а ОСОБА_2 протягом тривалого часу, а саме з 25 січня 2018 року більше не вчиняла дій, спрямованих на виконання вказаного судового рішення.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що негайне відібрання дітей, які проживають з батьком тривалий час, відвідують за місцем проживання школу, мають багато друзів, позитивно говорять про відносини з батьком та відносини в сім'ї, може негативно вплинути на психоемоційний стан дітей.
Також відповідач не надала доказів, які б спростовували висновок органів опіки та піклування про доцільність місця проживання малолітніх дітей разом з батьком.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Полтавського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 травня 2023 року скасовано, ухвалено нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за недоведеністю.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1 362,00 грн за подачу апеляційної скарги.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 16 січня 2018 року у справі № 672/1292/17 не виконано, виконавче провадження триває. У межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 державним виконавцем вчинені дві виконавчі дії згідно з актами від 25 січня 2018 року і від 29 травня 2018 року, відповідно до яких встановлена неможливість передачі дітей матері, при цьому останнього разу позивач фізично перешкоджав передачі дітей матері. У подальшому у межах ВП № НОМЕР_1 будь-яких виконавчих дій не відбувалося, окрім передачі виконавчого провадження до іншого підрозділу, принаймні у справі відсутні інші докази щодо перебігу виконання рішення суду. Отже, є очевидною бездіяльність (самоусунення) органу ДВС у межах ВП № НОМЕР_1, як і «спротив» позивача у цій справі стосовно виконання рішення суду про відібрання дітей.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_8 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , за станом на час ухвалення судом першої інстанції рішення (30 травня 2023 року) мала вік 13 років 10 місяців, на час розгляду справи апеляційним судом має повних 14 років, тобто згідно з законом самостійно обирає своє місце проживання. У суді першої інстанції ОСОБА_11 не була опитана, хоча спір стосується безпосередньо її істотних життєвих інтересів. Не був опитаний також і ОСОБА_12, який за своїм віком - повних 11 років і майже шість місяців, здатен усвідомлено висловити свою позицію щодо суті спору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та їх доводів
У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Барилюк О. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, посилаючись на те, що думка дітей не була заслухана у суді першої інстанції, не усунув наявних, на його думку, недоліків судового розгляду справи судом першої інстанції і сам не заслухав думку дітей.
При цьому апеляційний суд не врахував думки дітей щодо визначення їх місця проживання, яка була ними висловлена та зафіксована у висновках органів опіки та піклування, висновках психологів і, не встановивши інтересів дітей при визначенні їхнього місця проживання, обмежився лише вказівкою на те, що думка дітей не була заслухана судом першої інстанції.
Апеляційний суд не надав належної оцінки та не врахував тієї обставини, що матеріали справи містять клопотання представника позивача - адвоката Барилюк О. А. від 21 січня 2022 року до суду першої інстанції, в якому сторона позивача, серед іншого, просила заслухати думку дітей щодо визначення їх місця проживання.
Діти неодноразово з'являлись до Городоцького районного суду Хмельницької області, з приміщення якого сторона позивача мала намір брати участь у судовому розгляді в режимі відеоконференції. Також діти мали намір брати участь у судовому розгляді справи Октябрським районним судом м. Полтави та висловити свою думку щодо питання визначення їхнього місця проживання, однак через об'єктивні обставини - часті повітряні тривоги, відключення електроенергії - провести судове засідання за участі сторін та заслухати думку неповнолітніх виявилось неможливим.
З метою дотримання розумних строків розгляду справи Октябрський районний судм. Полтави розглянув справу за наявними матеріалами, повно та об'єктивно встановив обставини справи та врахував думку та інтереси дітей, які були висловлені ними, представникам органів опіки та піклування та психологами, де, дослідивши обставини справи, органи опіки та піклування дійшли висновку, що в інтересах дітей доцільним є визначити їхнє місце проживання разом з батьком ОСОБА_1 .
Апеляційний суд не надав цьому належної оцінки та не врахував, що за весь період проживання у місті Городок між дітьми та батьком ОСОБА_1 встановився досить тісний емоційний зв'язок, у дітей налаштовані соціальні зв'язки, вони мають друзів, знайомих, з якими спадкуються. Батько ОСОБА_1 відповідально ставиться до своїх батьківських обов'язків, сумлінно їх виконує, позитивно впливає на дітей. Натомість мати дітей ОСОБА_2 тривалий час не підтримує стосунків з дітьми, не цікавиться їхнім розвитком, забезпеченням, не бере участі у їх вихованні, не намагалась збільшити обсяг свого спілкування з дітьми, та й самі діти не шукають такого спілкування з матір'ю. Мати за весь період відвідувала дітей два рази - у травні 2018 року та у травні 2019 року. Її спілкування з дітьми відбувалося у телефонному режимі.
З початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України (з 24 лютого 2022 року) ОСОБА_2 жодного разу не спілкувалась з дітьми, не подбала про їхню безпеку, не поцікавилась їхнім станом, тим самим вона проявляє байдужість як до виховання і розвитку дітей, так і до їхнього життя, здоров'я і безпеки.
Апеляційний суд не врахував, що саме небажання дітей проживати зі своєю матір'ю у м. Полтаві, тривале їх проживання з батьком, тісні соціальні зв'язки дітей за місцем проживання батька, а також те, що батько самостійно здійснює виховання, утримання дітей, дбає про їх розвиток, є тією виключною обставиною, яка перешкоджає виконанню попереднього рішення суду.
Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17 (провадження № 61-18882св19), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), від 18 серпня 2021 року у справі № 303/3102/19 (провадження № 61-13918св20), від 23 грудня 2019 року у справі № 648/2062/18 (провадження № 61-18574св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 205/1621/18 (провадження № 61-23366св19), від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20), від 28 жовтня 2020 року у справі № 241/47/19 (провадження № 61-5726св20), від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19), від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21); необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 350/775/19 (провадження № 61-3625св21), від 20 травня 2020 року у справі № 725/3024/17 (провадження № 61-37923св18); суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Пожидаєв В. О. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У травні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З травня 2017 року ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають разом з їхнім батьком ОСОБА_1 у м. Городок Хмельницької області.
Рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 16 січня 2018 року у справі № 672/1292/17, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 27 серпня 2018 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалено відібрати малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у батька ОСОБА_1 та повернути їх до попереднього місця проживання з матір'ю ОСОБА_2 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою державного виконавця від 17 січня 2018 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 16 січня 2018 року у справі № 672/1292/17.
Актом державного виконавця від 23 січня 2018 року встановлено, що станом на 23 січня 2018 року рішення суду не виконано: малолітні діти знаходяться у батька за його місцем проживання.
Згідно з поясненнями ОСОБА_1 , наданими державному виконавцю 23 січня 2018 року, мати дітей ОСОБА_2 прибула за місцем його проживання 17 січня 2018 року і повідомила, що не готова забрати дітей, обіцяла приїхати іншого разу, він готовий виконати рішення суду.
Актом державного виконавця від 25 січня 2018 року, який складений за участю представника служби у справах дітей та двох спеціалістів-психологів, встановлено, що ОСОБА_1 не чинив перешкод у передачі дітей. Із батьками окремо і разом, а також з дітьми спеціалісти-психологи провели бесіди, за результатами яких зроблені такі висновки: діти бажають проживати з батьком і з матір'ю разом, але у м. Городку; спостерігається сторонній вплив на дітей стосовно формування негативного образу їхньої матері; у ОСОБА_11 є реальна або уявна образа на матір; обидві дитини категорично відмовляються їхати з матір'ю та змінювати місце проживання; у дітей існує тісний психологічний контакт із батьком.
Актом державного виконавця від 29 травня 2018 року встановлено, що ОСОБА_1 чинив фізичні перешкоди у виконанні рішення суду про відібрання дітей. Згідно з поясненнями ОСОБА_1 , які викладені в акті державного виконавця, він був вимушений втрутитися, так як ОСОБА_2 та її адвокат чинили фізичне насильство над дітьми.
Постановою державного виконавця від 21 грудня 2021 року матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1 передані до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Хмельницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління МЮ (м. Хмельницький) з метою подальшого виконання.
Відповідно до довідки Виконавчого комітету Городоцької міської ради від 06 липня 2021 року № 43-4686 та акта обстеження умов проживання від 14 травня 2021 року ОСОБА_1 забезпечив належні умови проживання і виховання дітей.
Згідно з довідкою № 39 від 13 травня 2021 року, виданою Городоцьким спеціалізованим лісогосподарським підприємством «ГОРЛІС», позивач має самостійний дохід та працевлаштований.
За місцем проживання та місцем роботи позивач характеризується позитивно.
08 травня 2019 року позивач уклав шлюб із ОСОБА_10 .
Діти навчаються у м. Городок: ОСОБА_11 є ученицею Городоцького ліцею № 1 Городоцької міської ради Хмельницької області, а ОСОБА_12 - Городоцького ліцею № 4 Городоцької міської ради Хмельницької області.
Згідно з характеристикою, наданою Городоцьким ліцеєм № 1, ОСОБА_11, учениця 6-А класу, зарекомендувала себе як старанна, уважна, відповідальна, працелюбна учениця, на уроках завжди активна, виконує домашні завдання, допомагає друзям. ОСОБА_11 є скромною, веселою, товариською, самостійною. Має авторитет серед товаришів. Має багато друзів, підтримує дружні стосунки з багатьма учнями.
Відповідно до характеристики, наданої Городоцьким ліцеєм № 4, ОСОБА_12, учень 3-Б класу, зарекомендував себе як дисциплінований, працелюбний учень. Завжди виконує домашні завдання, має добрий загальний розвиток. До виконання громадських доручень ставиться сумлінно, бере активну участь у житті ліцею та класу. ОСОБА_12 скромний, товариський, самостійний, має багато друзів, підтримує дружні стосунки з багатьма учнями, вміє гарно співпрацювати в колективі. Відвідує спортивну секцію з вільної боротьби.
У вказаних характеристиках дітей зазначено, що мати дітей ОСОБА_2 за період навчання ОСОБА_11 в 5 та 6 класах тільки двічі цікавилась навчанням та станом ОСОБА_11 (у вересні 2019 року та у вересні 2020 року). Щодо ОСОБА_7 , то мати жодного разу не зверталась до навчального закладу, в якому навчається ОСОБА_12, та не цікавилась його успіхами.
За результатами психологічного обстеження сина ОСОБА_7 , 13 вересня 2021 року практичним психологом Городоцького ліцею № 4 складено висновок психолога, в якому зазначено, що ОСОБА_12 із захопленням розповідає про свої уподобання та друзів, про взаємовідносини у сім'ї. ОСОБА_12 відзначає теплі, щирі стосунки в сім'ї, вказує про те, що про нього дбають, забезпечують його потреби, сприяють його розвитку. Проте спогади про перебування з матір'ю та в колі сім'ї дідуся і бабусі з боку матері не викликають у ОСОБА_7 позитивних емоцій.
Зарезультатами психологічного обстеження дочки ОСОБА_11 практичним психологом Городоцького ліцею № 1 складено висновок психолога, в якому вказано на те, що батько про неї дбає, турбується, проявляє до неї турботу та любов, допомагає у виконанні домашніх завдань, сприяє реалізації її планів і мрій. Проте ОСОБА_11 із сумом згадує про свої тривоги в момент, коли у матері були намагання здійснити її негайне відібрання від батька.
Мати ОСОБА_2 проживає у місті Полтаві із січня 2018 року.
Дітей відвідувала у травні 2018 року та у травні 2019 року. Її спілкування з дітьми відбувається у телефонному режимі, на свята вона надсилає їм подарунки.
Згідно з висновками органів опіки та піклування, затвердженими рішенням Виконавчого комітету Городецької міської ради від 18 жовтня 2022 року № 217/2022 і рішенням Шевченківської районної у місті Полтаві ради від 22 листопада 2022 року № 231, в інтересах дітей доцільним є визначити їхнє місце проживання разом з батьком ОСОБА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Барилюк О. А. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини на держави-учасниці покладається обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі статтею 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 161 СК України під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з частинами першою та другою статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Верховний Суд зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
При розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частини четверта, п'ята статті 19 СК України).
Згідно з частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У рішенні від 19 вересня 2019 року у справі «Andersena v. Latvia», заява № 79441/17, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) відзначив, що «найкращі інтереси дитини» не можуть розумітися однаково, незалежно від того, чи розглядає суд запит про повернення дитини відповідно до Гаазької конвенції або постанову про опіку або батьківських правах. Національні суди, відхиляючи певну інформацію і докази, що стосуються конкретного розгляду, не можуть вважатися такими, що проігнорували найкращі інтереси дитини.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 16 січня 2018 року у справі № 672/1292/17, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 27 серпня 2018 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалено відібрати малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у батька ОСОБА_1 та повернути їх до попереднього місця проживання з матір'ю ОСОБА_2 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 16 січня 2018 року у справі № 672/1292/17 перебуває у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Хмельницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління МЮ (м. Хмельницький).
Станом на час розгляду судами справи, яка переглядається, рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 16 січня 2018 року у справі № 672/1292/17 не виконано.
ЄСПЛ неодноразово встановлював у справах проти України, що неналежний спосіб виконання судових рішень щодо дітей був наслідком недостатньо розвинутих законодавчих та адміністративних механізмів, які б могли прискорити добровільне дотримання домовленостей із залученням фахівців органів опіки та піклування. Крім того, наявні механізми не передбачали відповідні і конкретні заходи для забезпечення примусового виконання рішення, відповідно до принципу пропорційності (див. рішення у справі «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), пункт 46; рішення у справах «Бондар проти Україна» (Bondar v. Ukraine), заява № 7097/18, пункт 36, від 17 грудня 2019 року; «Швець проти України» (Shvets v. Ukraine), заява № 22208/17, пункт 38, від 23 липня 2019 року; «Ген та інші проти України» (Gen and others v. Ukraine), заяви № 41596/19 та № 42767/19, пункт 68, від 10 червня 2021 року; «Спіцин проти України» (Spitsyn v. Ukraine), заява № 52411/18,
пункт 32, від 07 жовтня 2021 року та «Жупан проти України» (Zhupan v. Ukraine), заяви № 38882/18 і № 50200/19, пункт 36, від 07 жовтня 2021 року).
У рішенні від 07 жовтня 2021 року у справі «Жупан проти України» (Zhupan v. Ukraine), (заяви № 38882/18 і № 50200/19) ЄСПЛ, аналізуючи питання виконання рішення суду про відібрання дитини, виклав такі висновки.
«Суд повторює, що право взаємного спілкування одного з батьків та дитини становить основоположний елемент «сімейного життя» у розумінні статті 8 Конвенції (див., серед інших джерел, рішення у справі «К. та Т. проти Фінляндії» [ВП] (K. and T. v. Finland) [GC], заява № 25702/94, пункт 151, ЄСПЛ 2001-VII). Загальні принципи стосовно позитивних зобов'язань держави щодо захисту стосунків між батьками та їхніми дітьми наведені в згаданому рішенні у справі «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), пункти 35-37 з подальшими посиланнями.
Беручи до уваги, що позитивне зобов'язання у цій сфері полягає не у досягненні результату, а у вжитті заходів (див. згадане рішення у справі «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), пункт 36), Суд має визначити, чи вжили національні органи влади достатні заходи для виконання рішення суду від 03 листопада 2015 року про передачу дитини заявниці.
Суд повторює, що право дитини висловлювати власні погляди не слід тлумачити як таке, що фактично надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів і здійснення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; крім того, такі інтереси, як правило, передбачають підтримку зв'язків дитини із сім'єю за винятком випадків, коли подібне може зашкодити її здоров'ю та розвитку (див. рішення у справі «А.В. проти Словенії» (A.V. v. Slovenia), заява № 878/13, пункт 72, від 09 квітня 2019 року з подальшими посиланнями). Однак у цій справі, коли органи державної влади постійно стикалися з відмовою дуже маленької дитини спілкуватися з матір'ю, вони не забезпечили надання дитині належної професійної цільової підтримки; така підтримка була надзвичайно важливою для неї, аби звикнути до думки про проживання з матір'ю, а також забезпечити розуміння В., що згідно з обґрунтуванням судових рішень, які підлягали виконанню, це відповідало найкращим інтересам дитини (див. пункти 6 та 9). За конкретних обставин цієї справи така допомога становила частину необхідних заходів, вжиття яких органами державної влади розумно вимагалося для дотримання ними позитивних зобов'язань, передбачених статтею 8 Конвенції (див. подібний підхід в згаданому рішенні у справі «А.В. проти Словенії» (A.V. v. Slovenia), пункт 84, та в рішенні у справі «Ген та інші проти України» [Комітет] (Gen and others v. Ukraine) [Committee], заяви № 41596/19 та № 42767/19, пункт 66, від 10 червня 2021 року).
Окрім того, хоча перевага завжди надається добровільному виконанню, незмінна позиція, якої часто дотримуються батьки у таких справах, може ускладнити таке добровільне виконання та зумовити у певних випадках необхідність застосування пропорційних примусових заходів (див. згадане рішення у справі «Вишняков проти України» (Vyshnyakov v. Ukraine), пункт 43 з подальшими посиланнями). Однак ніщо не свідчить, що такі примусові заходи були вчасно вжиті органами державної влади. Спроби державного виконавця накласти штрафи або застосувати кримінально-правовий засіб юридичного захисту (див. пункти 18 і 19) були явно здійснені запізно.
Як вбачається, з плином часу ситуація з дитиною змінилася, і зрештою суд переглянув питання про її місце проживання та, посилаючись на найкращі інтереси дитини, ухвалив рішення про її проживання з батьком (див. пункт 16). Проте Суд має переконатися, що зміна відповідних фактів не була пов'язана з невжиттям державою всіх заходів, які могли розумно очікуватися для полегшення виконання рішення про повернення дитини (див. рішення у справі «М.Р. та Д.Р. проти України» (M.R. and D.R. v. Ukraine), заява № 63551/13, пункт 65, від 22 травня 2018 року з подальшими посиланнями). З огляду на недоліки роботи органів державної влади у попередній період, про які вже було зазначено, Суд вважає, що до моменту ухвалення нового рішення про проживання дитини з батьком національні органи влади не виконали свого позитивного зобов'язання за статтею 8 Конвенції щодо забезпечення возз'єднання заявниці з дитиною».
Колегія суддів вважає, що у справі , що переглядається в касаційному порядку, зміна обставин відбулася не внаслідок правомірної поведінки батька дітей, а в силу тривалого невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, щодо відібрання дітей та визначення їхнього місця проживання з матір'ю.
Встановлено, що це судове рішення перебуває в процесі примусового виконання, воно не втратило законну силу і не скасоване, тому не може бути піддано сумніву.
Звернення до суду із новим позовом не може бути підставою для ухилення від виконання іншого остаточного рішення суду.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зміну місця проживання дітей.
Доводи касаційної скарги цих висновків апеляційного суду не спростовують, зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки.
Вказані доводи колегія суддів не бере до уваги, оскільки в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Барилюк Оксани Антонівни залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець