19 червня 2024 року
м. Київ
справа № 569/10030/22
провадження № 61-17406св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейков І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Торкунова Тетяна Анатоліївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дупака Валентина Германовича на постанову Рівненського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Торкунова Т. А. (далі - приватний нотаріус Торкунова Т. А.), про скасування свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на спадкове майно, яка складається з 55/100 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_3 не розпорядилася своїм майном.
Після смерті ОСОБА_3 спадкоємцями першої черги за законом є його батько ОСОБА_4 та рідна сестра його батька ОСОБА_2 .
ОСОБА_4 прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_5 , а саме 27,5/100 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , тобто половину спадкового майна матері, оскільки на момент смерті проживав разом з нею. ОСОБА_4 був інвалідом ІІІ групи, що дає право на обов'язкову частку в спадщині.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.
Після смерті батька він у встановленому законом порядку звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, прийняв спадщину і отримав 13 жовтня 2020 року свідоцтво про право на спадщину за законом. Водночас у свідоцтві про право на спадщину за законом не значиться майно (частина майна), що належало його бабі та мало увійти у спадкову масу за законом. Після отримання вищезазначеного свідоцтва він звернувся до нотаріуса для роз'яснення причин невключення у свідоцтво майна (частини майна), що належало його бабі ОСОБА_3 , на що приватний нотаріус Торкунова Т. А. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Спірне спадкове майно успадкувала його тітка ОСОБА_2 та провела відповідні реєстраційні дії на своє ім'я.
Як йому відомо, на час смерті його баби ОСОБА_3 їй належало на праві спільної часткової приватної власності 55/100 частки будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_4 до дня своєї смерті проживав разом із своєю матір'ю ОСОБА_3 , тому автоматично після її смерті прийняв спадщину. Але у зв'язку з помилкою адреси проживання відповідно до довідки від 20 жовтня 2020 року № 44252, виданої Рівненською міською радою, нотаріус не визначив спільного проживання його батька та баби, оскільки баба була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а батько помилково за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до відповіді Комунального підприємства «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ніколи не ділився на квартири і перебуває у спільній частковій власності.
Тобто, його батько ОСОБА_4 та баба ОСОБА_3 були зареєстровані та проживали за однією адресою: АДРЕСА_1 .
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:
- встановити факт спільного проживання ОСОБА_4 зі своєї матір'ю ОСОБА_3 ;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Торкуновою Т. А., зареєстроване в реєстрі за № 467;
- скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 55/100 часток житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ним право власності на спадкове майно після смерті його батька за законом на 27,5/100 частки житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 липня 2023 року, ухваленим у складі судді Кучиної Н. Г., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження спільного проживання його батька ОСОБА_4 із ОСОБА_3 до дня її смерті, тому відсутні підстави вважати, що ОСОБА_4 фактично прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_3 .
Суд зазначив, що, звертаючись до суду з вимогою про визнання свідоцтва про право на спадщину, виданого ОСОБА_2 , недійсним, позивач не врахував, що відповідачка у спірних правовідносинах не позбавляється права на спадкування, та не довів, що саме він має право власності на вищевказаний будинок, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом у порядку спадкування, виданого ОСОБА_2 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 липня 2023 року скасовано.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 05 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Торкуновою Т. А. та зареєстроване в реєстрі за № 467.
Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 55/100 часток житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно після смерті його батька за законом на 27,5/100 частки житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що батько позивача ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , не встиг прийняти спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому позивач на підставі статті 1276 ЦК України має право на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 .
Отже, ОСОБА_2 не мала права на спадкування саме 55/100 частки житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_3 .
При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не підлягають задоволенню, оскільки такий факт не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи. Крім того, такий факт не впливатиме на право позивача на спадкування після смерті баби та батька за законом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У грудні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Дупак В. Г. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Дупака В. Г. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин спадкову трансмісію, передбачену статтею 1276 ЦК України.
Також суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, зазначав, що його батько ОСОБА_4 проживав разом із ОСОБА_3 до дня її смерті, тому фактично прийняв спадщину після її смерті. Пізніше ОСОБА_1 зазначав, що він має право на спадщину на підставі спадкової трансмісії. Однак він не звертався до нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадщини.
Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 вже звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкової трансмісії, в задоволенні якого йому було відмовлено рішенням Рівненського міського суд Рівненської області від 25 лютого 2021 року у справі № 569/17719/20.
Підставою касаційного оскарження постанови Рівненського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, зокрема, суд застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 720/2683/19 (провадження № 61-15347св20). Також заявник посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема стосовно визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкової трансмісії за заявою спадкоємця (трансмісара), яка подана майже через три роки після смерті спадкодавця (трансмієнта), без звернення спадкоємця (трансмісара) до суду із позовною вимогою про надання додаткового строку для прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Костюченко С. А. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що матеріали справи містять належні докази на підтвердження спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до дня смерті останньої, отже, наявні підстави вважати, що ОСОБА_4 прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_3 . Тому просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін як таку, що ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У грудні 2023 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У січні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до договору дарування частини будинку від 08 січня 2003 року, посвідченого Другою рівненською державною нотаріальною конторою за реєстраційним № 2-5, зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 02 червня 2009 року, ОСОБА_3 є власником 55/100 частки житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджує витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданий 02 червня 2009 року Комунальним підприємством «Рівненське бюро технічної інвентаризації» за № 22903435, реєстраційний номер: 27439401.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджують свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане 08 травня 2018 року Рівненським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 29 травня 2018 року № 00020241275.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належні їй 55/100 частки житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з довідками Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради від 11 травня 2018 року № 77079, від 01 червня 2018 року № 3162/01-17 ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 11 березня 1982 року та знята з реєстраційного обліку 11 травня 2018 року у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 , крім неї за вказаною адресою на момент її смерті інших зареєстрованих осіб не було.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого повторно 04 жовтня 2012 року відділом реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, та повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 29 травня 2018 року № 00020241344 ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , її батьками зазначені: батько - ОСОБА_7 , мати - ОСОБА_3 .
Після укладення шлюбу ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_8 », що підтверджують витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 10 січня 2013 року № 00011599706 та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 29 травня 2018 року № 00020241362.
29 травня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Торкунової Т. А. із заявою про прийняття спадщини після смерті її матері ОСОБА_3
29 травня 2018 року зареєстровано спадкову справу № 17/2018 після смерті ОСОБА_3 , що підтверджує витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 29 травня 2018 року № 52084157.
05 жовтня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Торкунової Т. А. із заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті її матері ОСОБА_3
05 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Торкуновою Т. А. видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 55/100 частки житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України від 24 жовтня 2020 року № 00028289271, повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 29 травня 2018 року № 00020241392 ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батьками зазначені: батько - ОСОБА_7 , мати - ОСОБА_3 , що також підтверджує свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджує свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 , видане 25 травня 2018 року Рівненським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.
Згідно з довідкою Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради від 29 травня 2018 року № 78698 ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 19 березня 2013 року та знятий з реєстраційного обліку 29 травня 2018 року у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданого 11 березня 2003 року відділом реєстрації актів громадянського стану м. Рівне, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , його батьками зазначені: батько ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_9 .
Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 13 жовтня 2020 року спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з: 50/100 частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,0257 га, кадастровий номер 5610100000:01:044:0111, із цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування частини житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Постановою приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Торкунової Т. А. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 05 березня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частку від належних померлій ОСОБА_3 55/100 частки житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з огляду на: 1) відсутність відомостей щодо спільного проживання та реєстрації сина ОСОБА_3 - ОСОБА_4 (трансмістента) та його сина (внука померлої) ОСОБА_1 (трансміссара) за спільною адресою останнього місця проживання померлої; 2) відсутність поданої заяви ОСОБА_4 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 у встановлений статтею 1270 ЦК України строк; 3) відсутність поданої заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 у встановлений статтею 1270 ЦК України строк у порядку спадкової трансмісії (стаття 1276 ЦК України); 5) наявність вже виданого свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 на 55/100 частки житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та відсутність письмової згоди ОСОБА_2 , як спадкоємця, який прийняв спадщину, щодо того, щоб спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, міг подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу.
Відповідно до витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання від 09 червня 2018 року № 9224-1701054-2018 місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 25 лютого 2021 року у справі № 569/17719/20 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкової трансмісії відмовлено. Рішення набрало законної сили.
У цьому рішенні зазначено, що ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини чи із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 в порядку спадкової трансмісії до нотаріальної контори у встановлений законом строк не звертався, тому підстави для визнання за ним права власності на половину спадкового майна ОСОБА_3 в порядку спадкової трансмісії відсутні. Окрім того, вимог про внесення змін до свідоцтв про право на спадщину, отриманих ОСОБА_2 , позивач не заявляв і з такими вимогами до нотаріуса не звертався, зокрема і в порядку статті 1300 ЦК України.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 травня 2022 року у справі № 569/7917/21 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно відмовлено. Рішення набрало законної сили.
Під час розгляду справи № 569/7917/21 суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 просить суд встановити факт прийняття спадщини за законом ОСОБА_4 після смерті своєї матері ОСОБА_3 ; визнати за ним право власності на спадкове майно після смерті свого батька ОСОБА_4 за законом на 27,5/100 частки або 1/2 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, як сам позивач зазначає у позові, нотаріусом вже було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_2 на спірне майно померлої ОСОБА_3 .
Однак в обраний позивачем спосіб захисту, навіть у випадку порушеного права ОСОБА_1 , не буде поновлено захищені його права, оскільки на вищевказане спірне майно померлої ОСОБА_3 вже було видане свідоцтво про право на спадщину доньці померлої - ОСОБА_2 , яке на теперішній час ніким не оскаржене та не визнане недійсним.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Дупака В. Г. підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять всі права і обов'язки, що належали спадкодавцю у момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї.
Згідно зі статтею 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
Отже, закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно із спадкодавцем.
Верховний Суду у своїх постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц (провадження № 61-39374св18), від 23 грудня 2019 року у справі № 303/1816/17 (провадження № 61-35690св18) зазначив, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (абзац перший частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що обов'язковими умовами для визнання особи членом сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
У постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 404/33/22 (провадження № 61-18469св23) зазначено, що «місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Для того щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним».
Судом першої інстанції встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що постановою приватного нотаріуса Торкунової Т. А. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва на спадщину у зв'язку з відсутністю спільного проживання та реєстрації місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - нотаріус встановила відсутність підтвердження спільного проживання та спільної реєстрації померлих матері та сина.
ОСОБА_1 у своєму позові зазначив, що його батько ОСОБА_4 прийняв спадщину від своєї матері ОСОБА_3 , а саме 27,5/100 частки житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , тобто половину спадкового майна матері, оскільки на момент смерті проживав разом з нею на одному подвір'ї, вів спільний побут та користувався спільними господарськими спорудами як до смерті матері, так і після її смерті.
Відповідно до довідок Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради від 11 травня 2018 року № 77079, від 01 червня 2018 року № 3162/01-17 ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 11 березня 1982 року та знята з реєстраційного обліку 11 травня 2018 року у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 , крім неї за вказаною адресою на момент її смерті інших зареєстрованих осіб не було.
Згідно з довідкою Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради від 29 травня 2018 року № 78698 ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , з 19 березня 2013 року та знятий з реєстраційного обліку 29 травня 2018 року у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_1 звертався до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1276 ЦК України - в порядку спадкової трансмісії, проте із заявою про видачу свідоцтва в порядку спадкування за своїм батьком ОСОБА_4 , як таким, що прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_3 , він не звертався до нотаріуса.
У матеріалах справи відсутня постанова нотаріуса Торкунової Т. А. про відмову в здійсненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину не за спадковою трансмісією.
У постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 05 березня 2021 року № 22/-2-31 приватний нотаріус Торкунова Т. А. зазначила, що відсутні відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 разом з ОСОБА_3 .
У рішенні Рівненського міського суду Рівненської області від 25 лютого 2021 року у справі № 569/17719/20 зазначено, що « ОСОБА_4 помер після відкриття спадщини своєї матері ОСОБА_3 і не встиг її прийняти. На час відкриття спадщини він постійно з ОСОБА_3 не проживав, протилежного суду не доведено».
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, доводи ОСОБА_1 про те, що його батько ОСОБА_4 проживав разом зі своєю матір'ю ОСОБА_3 і, таким чином, прийняв спадщину, є безпідставними, оскільки не спростовують обставин, які встановлені рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 25 лютого 2021 року у справі № 569/17719/20, яке має преюдиційне значення для цієї справи.
Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів постійного проживання його батька ОСОБА_4 разом з ОСОБА_3 на час відкриття спадщини після її смерті за адресою: АДРЕСА_1 .
Натомість суд першої інстанції встановив, що батько позивача ОСОБА_4 з 2013 року проживав у своєму будинку за адресою: АДРЕСА_3 , який знаходиться на одному подвір'ї з будинком, в якому проживала його матір ОСОБА_3 .
Таким чином, проживання спадкодавця і спадкоємця в різних будинках за різними поштовими адресами, навіть якщо ці будинки мають спільне подвір'я, не є спільним проживанням.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Таким чином, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначене, не урахував наведені норми права і скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в зв'язку з його необґрунтованістю.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
За викладених обставин постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За подання касаційної скарги ОСОБА_2 сплатила судовий збір у розмірі 8 268,20 грн.
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, то з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір, який сплачений за подання касаційної скарги.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При цьому для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
Правничу допомогу на стадії касаційного розгляду справи № 569/10030/22 ОСОБА_2 надавав адвокат Дупак В. Г., який діяв на підставі договору про надання правової допомоги від 01 лютого 2022 року № 01/02 та ордера від 04 грудня 2023 року серії ВК № 1052125.
У касаційній скарзі адвокат Олевської Л. Я. - ОСОБА_10 зазначив, що на підставі договору про надання правничої допомоги у цій справі понесені та сплачені витрати на правничу допомогу на стадії касаційного перегляду справи у розмірі 29 408,20 грн.
Відповідно до акта приймання-передання послуг з надання правничої допомоги від 04 грудня 2023 року загальна вартість наданих послуг складає 21 472,00 грн, що також підтверджує квитанція до прибуткового касового ордера від 04 грудня 2023 року про сплату ОСОБА_2 цієї суми.
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Костюченко С. А. висловив незгоду із сумою витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вважає ці витрати у розмірі 21 472,00 грн неспівмірними у розумінні статі 137 ЦПК України та просив її зменшити до 4 000,00 грн.
Отже, ОСОБА_1 подав до суду клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу відповідно до вимог частини п'ятої статті 137 ЦПК України.
Ураховуючи наведене, вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу на стадії касаційного перегляду справи, взявши до уваги умови договору про надання правової допомоги від 01 лютого 2022 року, акт приймання-передання послуг з надання правничої допомоги від 04 грудня 2023 року, а також з урахуванням заперечень представника
ОСОБА_1 - адвоката Костюченко С. А., колегія суддів дійшла висновку про те, що визначений розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді касаційної інстанції підлягає зменшенню.
Зменшуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів враховує співмірність витрат, складність справи, співставивши обсяг послуг і витрачений на них час із критерієм реальності таких витрат, критерій розумності та зважаючи на те, що стягнення витрат не повинно становити надмірний тягар для іншої сторони.
Враховуючи складність справи, необхідність надання адвокатом позивача послуг під час розгляду справи у суді касаційної інстанції за касаційною скаргою відповідача та їх характер, розгляд справи у суді касаційної інстанції, а також необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов'язаність цих витрат із розглядом справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу на стадії касаційного перегляду цієї справи.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дупака Валентина Германовича задовольнити.
Постанову Рівненського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року скасувати, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 липня 2023 року залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, які складаються із судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, в розмірі 8 268,20 грн (вісім тисяч двісті шістдесят вісім гривень 20 копійок) та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 (десять тисяч) гривень.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець