17 червня2024 року
м. Київ
справа № 644/1482/22
провадження № 61-16299св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Ярмоленко Олександр Валентинович, ОСОБА_2 ,
треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гібадулова Лариса Августинівна, ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 28 квітня 2023 року у складі судді Самсонової О. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року у складі колегії суддів Чумак О. В., Обідіної О. І., Пилипчук Л. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Ярмоленка О. В. та ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гібадулова Лариса Августинівна, ОСОБА_3 , про визнання незаконними та скасування постанов, актів приватного виконавця про передання майна стягувачу в рахунок погашення боргу, визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності.
У позовній заяві позивачка просила суд:
визнати незаконними та скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Ярмоленка О. В., прийняті у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 21 грудня 2020 року про передання майна стягувачу в рахунок погашення боргу;
визнати незаконними та скасувати акти про передання майна стягувачу, складені приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Ярмоленка О. В. у ВП № НОМЕР_1 від 21 грудня 2020 року;
визнати недійсними і скасувати свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видані 28 грудня 2020 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л. А., зареєстровані в реєстрі за номерами 2048, 2049, 2050, 2051;
судові витрати у справі стягнути з відповідачів.
Одночасно з позовною заявою позивачка звернулася до суду з заявою про забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову просила суд заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо відчуження:
1/2 частки квартири, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 347225763101, місцезнаходження: АДРЕСА_1 ;
1/2 частки земельної ділянки, кадастровий номер 6310138500:09:059:0181, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 616906363101, загальна площа земельної ділянки - 0,1 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), місцезнаходження: АДРЕСА_2 ;
4/5 частки квартири, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 243521863101, місцезнаходження: АДРЕСА_3 ;
1/2 частки земельної ділянки, кадастровий номер 6310138500:09:059:0182, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 616940763101, загальна площа земельної ділянки - 0,12 га, цільове призначення - для індивідуального садівництва, місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що указане майно належить до спільного майна колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , шлюб між якими розірвано у 2020 році, а поділ цього майна є предметом позову та зустрічного позову у справі № 645/1792/21, яка перебуває на розгляду Фрунзенського районного суду м. Харкова, розгляд якої не завершено.
Під час підготовчого провадження у справі № 645/1792/21 їй стало відомо, що право власності на указане майно зареєстровано за ОСОБА_2 .
Підставою реєстрації цього майна за ОСОБА_2 , що оскаржується позивачем у цій справі, стали дії, вчинені у виконавчому провадженні щодо виконання рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова у справі № 645/3596/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу. В цьому виконавчому провадженні спірне майно передано ОСОБА_2 у рахунок погашення заборгованості.
Посилаючись на те, що зміна власника спільного сумісного майна відбувалася після розірвання шлюбу, згоди на передання спірного майна у власність іншої особи вона не надавала, а указані дії вчинені з метою виведення цього майна зі складу спільного сумісного майна та порушення її майнових прав, ОСОБА_4 просила суд забезпечити позов у цій справі шляхом заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо відчуження спірного майна з метою збереження майна від повторного незаконного його відчуження, що унеможливить виконання рішення суду у цій справі у випадку задоволення позову та не забезпечить ефективний захист прав позивачки.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення
Розпорядженням Голови Верховного Суду від 14 березня 2022 року №7/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ окремих судів Донецької, Запорізької та Харківської областей.
Відповідно до цього розпорядження справи, які перебували в провадженні Ленінського районного суду м. Харкова та Орджонікідзевського районного суду м. Харкова, передані за підсудністю Київському районному суду м. Полтави.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 28 квітня 2023 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.
З метою забезпечення позовних вимог ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Ярмоленка О. В. та ОСОБА_2 заборонено ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо відчуження нерухомого майна, а саме:
1/2 частки квартири, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 347225763101, місцезнаходження: АДРЕСА_1 ;
1/2 частки земельної ділянки, кадастровий номер 6310138500:09:059:0181, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 616906363101, загальна площа земельної ділянки - 0,1 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), місцезнаходження: АДРЕСА_2 ;
4/5 частки квартири, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 243521863101, місцезнаходження: АДРЕСА_3 ;
1/2 частки земельної ділянки, кадастровий номер 6310138500:09:059:0182, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 616940763101, загальна площа земельної ділянки - 0,12 га, цільове призначення - для індивідуального садівництва, місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою оспорюються постанови та акти приватного виконавця про передання спірного майна стягувачу і свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно. Між сторонами дійсно існує спір щодо вказаного нерухомого майна, а тому невжиття заходів забезпечення позову може істотно утруднити ефективний судовий захист прав, які позивачка вважає порушеними.
Застосовані судом заходи забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії, спрямовані на відчуження спірного майна, відповідають змісту порушеного, на думку позивачки, права та є співмірними із заявленими позовними вимогами у цій справі.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення
Постановою Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 28 квітня 2023 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків місцевого суду. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
12 листопада 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 28 квітня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року в указаній справі, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 28 квітня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_2 у касаційній скарзі посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
Заявник зазначає, що у нього відсутній спір з позивачкою ОСОБА_1 , право власності на спірне майно ним набуто внаслідок виконавчих дій з виконання судового рішення у справі № 645/3596/20, у зв'язку із чим він є добросовісним набувачем спірного майна. ОСОБА_1 не надала доказів щодо необхідності забезпечення позову у цій справі, а також не довела, що невжиття таких заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду. Позовні вимоги ОСОБА_1 є за своєю суттю позовними вимогами немайнового характеру та не підлягають примусовому виконанню, що, на думку заявника, унеможливлює застосування у цій справі заходів забезпечення позову та свідчить про те, що висновки судів суперечать судовій практиці Верховного Суду з розгляду справ подібної категорії.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду у січні 2024 року, ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанції.
ОСОБА_1 зазначає, що суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права при ухвалені оскаржених судових рішень, висновки судів узгоджуються із судовою практикою розгляду спорів цієї категорії. При цьому суди врахували, що невжиття заходів забезпечення позову в цій справі може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивачки, за захистом яких він звернувся до суду. У цій справі ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, зокрема, до ОСОБА_2 , що спростовує доводи його касаційної скарги про відсутність спору між ним та позивачем.
Суд касаційної інстанції неодноразово викладав висновок про те, що відсутність доказів на підтвердження наміру сторони відчужити спірне майно не є підставою для відмови у застосуванні заходів забезпечення позову за умови встановлення того, що невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду за наслідками розгляду позову.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2024 року клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено, поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження ухвали Київського районного суду м. Полтави від 28 квітня 2023 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року, відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано справу із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункти 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України.
У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи щодо застосування заходів забезпечення позову
Суди встановили, що у лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Ярмоленка О. В. та ОСОБА_2 , в якому просила суд:
визнати незаконними та скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Ярмоленка О. В., прийняті у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 21 грудня 2020 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу;
визнати незаконними та скасувати акти про передання майна стягувачу, складені приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Ярмоленком О. В. у ВП № НОМЕР_1 від 21 грудня 2020 року;
визнати недійсними та скасувати свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видані 28 грудня 2020 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л. А., зареєстровані в реєстрі за номерами 2048, 2049, 2050, 2051.
Одночасно з позовною заявою позивачка звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, у якій просила суд заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо відчуження:
1/2 частки квартири, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 347225763101, місцезнаходження: АДРЕСА_1 ;
1/2 частки земельної ділянки, кадастровий номер 6310138500:09:059:0181, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 616906363101, загальна площа земельної ділянки - 0,1 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), місцезнаходження: АДРЕСА_2 ;
4/5 частки квартири, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 243521863101, місцезнаходження: АДРЕСА_3 ;
1/2 частки земельної ділянки, кадастровий номер 6310138500:09:059:0182, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 616940763101, загальна площа земельної ділянки - 0,12 га, цільове призначення - для індивідуального садівництва, місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що указане майно належить до спільного майна колишнього подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , шлюб між якими розірвано у 2020 році, а вказане майно її колишній чоловік передав відповідачу ОСОБА_2 у рахунок сплати боргу у виконавчому провадженні у той час, коли це майно є предметом позову у справі про поділ майна колишнього подружжя.
Суди установили, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує спір щодо вказаного нерухомого майна, заходи забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії, спрямовані на відчуження спірного майна, відповідають змісту права, за захистом якого позивачка звернулася до суду, а також такий захід та є співмірними із заявленими вимогами за встановлених судами обставин.
Установлено, що заходи забезпечення позову, які позивачка просила застосувати, а саме заборона вчиняти дії щодо відчуження вказаного майна, є найменш обтяжливим для власника, не вимагає від сторін будь-яких витрат та не обмежує осіб у користуванні майном.
Суди встановили існування підстав для забезпечення позову у цій справі.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є неприйнятними з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
При цьому вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) виснувала, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.
Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23 (провадження № 61-18173св23).
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) викладено висновки, які є застосовними у справі, яка переглядається:
«39. До набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) процесуальний закон передбачав, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
40. Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом».
41. Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
42. Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
43. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача […].
46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.».
У справі, яка переглядається, суди установили наявність спору між сторонами; ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивачки, який може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в цій справі; співмірність обраного позивачкою виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами.
Крім того, дійсна мета звернення ОСОБА_1 до суду з заявою про забезпечення позову підтверджується тим, що суди попередніх інстанцій не установили, а учасники справи не посилалися на те, що таке звернення позивачки спрямоване на зловживання нею своїми правами.
Навпаки, підставами подання заяви про забезпечення позову у цій справі ОСОБА_1 зазначала необхідність забезпечення їй можливості ефективного захисту та поновлення права на спірне майно, яке вона вважала порушеним.
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що указане майно належить до спільного майна колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , шлюб між якими розірвано у 2020 році, а поділ цього майна є предметом позову та зустрічного позову у справі № 645/1792/21, яка перебуває на розгляду Фрунзенського районного суду м. Харкова і розгляд якої не завершено.
Під час підготовчого провадження у справі № 645/1792/21 їй стало відомо, що право власності на указане майно зареєстровано за ОСОБА_2 .
З відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, які є у вільному доступі, відомо, що ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 січня 2024 року у справі № 645/1792/21 прийнято до розгляду уточнену зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Будівельник», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Ярмоленко О. В., про витребування майна з чужого незаконного володіння, поділ спільного майна подружжя, стягнення грошової компенсації та компенсацію вартості частки із вкладу до статутного фонду господарського товариства.
В уточненій зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 просить суд у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за нею право власності, зокрема, на:
1/4 частку квартири АДРЕСА_4 ;
1/2 частку земельної ділянки, площею 0,12 га, кадастровий номер 6310138500:09:059:0182, цільове призначення - для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
1/4 частку земельної ділянки, площею 0,1 га, кадастровий номер 6310138500:09:059:0181, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
2/5 частки квартири АДРЕСА_5 .
Тобто ОСОБА_1 має на меті захистити своє право власності на указане в заяві про забезпечення позову майно, яке вважає порушеним.
З огляду на наведене, повно та всебічно дослідивши обставини справи щодо застосування у цій справі заходів забезпечення позову, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши спір між учасниками справи щодо спірного майна, а також існування підстав для забезпечення позову, суди дійшли обґрунтованого висновку про необхідність забезпечення позову у цій справі шляхом заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо відчуження спірного нерухомого майна.
З таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів Верховного Суду погоджується.
Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з судовим рішенням судів першої та апеляційної інстанцій про забезпечення позову в цій справі і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскаржених судових рішень, які відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.
Доводи касаційної скарги про те, що у ОСОБА_2 відсутній спір з позивачкою є безпідставними. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Ярмоленка О. В. та ОСОБА_2 , а вимогами її позову оспорюються постанови та акти приватного виконавця про передання спірного майна останньому і його свідоцтва на право власності на спірне нерухоме майно, щодо якого застосовано заходи забезпечення позову.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що право власності на спірне майно набуто ОСОБА_2 внаслідок виконавчих дій з виконання судового рішення у справі № 645/3596/20, у зв'язку із чим він є добросовісним набувачем спірного майна, то вони стосуються вирішення спору у цій справі по суті, у зв'язку із чим колегією суддів відхиляються як передчасні.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не обґрунтувала доказами необхідність забезпечення позову у цій справі не дають суду касаційної інстанції підстав для скасування оскаржених судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій встановили, що невжиття таких заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у цій справі.
Учасники справи не посилалися на те, що заява про забезпечення позову подана ОСОБА_1 з метою зловживання її правами, а суди підтвердили дійсну мету позивачки на забезпечення позову для ефективного захисту її прав, які вона вважала порушеними, що також спростовує відповідні доводи касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій справі є за своєю суттю позовними вимогами немайнового характеру, що, на думку заявника, унеможливлює застосування у цій справі заходів забезпечення позову, колегія суддів відхиляє, оскільки згідно з наведеними вище висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню, а цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача.
Доводи касаційної скарги про неврахування, на думку заявника, судами у цій справі висновків, які викладені в постановах Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 638/20248/19 (провадження № 61-11744св20), від 24 лютого 2021 року у справі 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20) та від 01 листопада 2021 року у справі № 766/22071/18 (провадження № 61-7591св19), є помилковими з огляду на таке.
У справі № 638/20248/19 (провадження № 61-11744св20) суд касаційної інстанції скасував судові рішення судів попередніх інстанцій про застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження нерухомого майна, що належить фізичній особі, у спорі про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та іпотеки. При цьому Верховний Суд зазначив, що указані вимоги позову є немайновими та не підлягатимуть примусовому виконанню, у зв'язку із чим застосований судами захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного, на думку позивача, права, та не є співмірним із заявленими вимогами в цій справі.
У справі 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20) Верховний Суд скасував судові рішення судів попередніх інстанцій про застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арештів на нерухоме майно та заборони його відчуження у спорі про визнання недійсним договору позики та договору іпотеки. При цьому Верховний Суд указав, що є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі. Крім того, зазначено, що такі вимоги позову є немайновими та не підлягатимуть примусовому виконанню, у зв'язку із чим застосований судами захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного, на думку позивача, права, та не є співмірним із заявленими вимогами в цій справі.
У справі № 766/22071/18 (провадження № 61-7591св19) суд касаційної інстанції погодився із судовим рішенням апеляційного суду про відмову у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на ресторанно-готельний комплекс, заборону відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області вчиняти будь-які виконавчі дії з примусового виконання виконавчих листів та заборону державним реєстраторам прав на нерухоме майно і органам державної реєстрації прав вчиняти будь-які нотаріальні та реєстраційні дії щодо майна у спорі про захист прав споживача та визнання договорів про відступлення права вимоги недійсними. При цьому Верховний Суд указав, що вимоги про недійсність правочинів полягають у констатації цього факту, і таке судове рішення не підлягає примусовому виконанню у подальшому та не залежить від наявності у позивача власності на вказаний ресторанно-готельний комплекс. За таких обставин вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження предмета іпотеки не може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у справі.
Таким чином, установлені судами фактичні обставини у справах № 638/20248/19, 755/5333/20 та № 766/22071/18 є відмінними (протилежними) до установлених судами попередніх інстанцій обставин у справі, яка переглядається, у якій поряд з вимогами про визнання незаконними і скасування постанов приватного виконавця та визнання незаконними і скасування актів про передання майна стягувачу позивачка заявила також вимоги про визнання недійсними і скасування свідоцтв про право власності на нерухоме майно, щодо якого вона просила суд застосувати заходи забезпечення позову.
На відміну від справ, на які посилається заявник у касаційній скарзі, висновки судів попередніх інстанцій у справі, яка переглядається у касаційному порядку, обґрунтовані існуванням спору, зокрема, між позивачкою та ОСОБА_2 щодо спірного нерухомого майна, співмірності заявлених засобів забезпечення позову та відповідної мети такого забезпечення - уникнення випадку ускладнення чи неможливості виконання остаточного рішення суду у цій справі та надання можливості позивачці забезпечити їй ефективне поновлення прав на спірне майно, які вона вважала порушеними.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що за висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 127/2209/18 (провадження № 14-149цс19) та постановах Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 163/2789/21 (провадження № 61-6005св23), від 04 квітня 2024 року у справі № 720/1722/19 (провадження № 61-10203св23).
Таким чином, у справі, яка переглядається, з урахуванням положень частини третьої статті 400 ЦПК України застосуванню підлягають висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) про те, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню, а цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача.
Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
Таким чином, доводи касаційної скарги ОСОБА_2 спростовуються матеріалами справи та змістом судових рішень і не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права та суперечність висновків судів судовій практиці Верховного Суду з розгляду справ подібної категорії.
Колегією суддів враховує усталену практику ЄСПЛ який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновку судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Зазначені скаржником доводи, у взаємозв'язку із дослідженими судами матеріалами справи, не дають Верховному Суду підстав вважати, що оспорений висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування заходів забезпечення позову, яке має тимчасовий характер, є непропорційним втручанням у право сторони спору на вільне володіння своїм майном або що цей висновок не є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення принципу верховенства права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 28 квітня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіВ. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська