17 червня 2024 року
м. Київ
справа № 686/18768/22
провадження № 61-8419ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи, які не заявляють самостйних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Паляниця Людвіга Сигізмундівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє Терлич В. Г. , на постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 травня 2023 року та додаткову постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 травня 2023 року у складі колегії суддів Костенка А. М. Гринчука Р. С. Спірідонової Т. В. ,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 ,
ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу
(далі - приватний нотаріус) Паляниця Л. С., про визнання недійсним договору дарування квартири.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що оспорюваний договір дарування має ознаки фіктивного правочину, оскільки, усвідомлюючи настання цивільно-правової відповідальності, ОСОБА_3 , з метою уникнення звернення стягнення на належне йому нерухоме майно, здійснив безоплатне відчуження квартири на користь третіх осіб.
Виходячи з наведеного, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 09 червня 2020 року № 476, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Паляницею Л. С.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 лютого 2023 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виснував, що після укладення правочину відбувся фактичний перехід майна, оскільки обдарований, використовуючи правомочності власника на розпорядження майном, 31 січня 2020 року уклав договір оренди спірної квартири, надавши ключі орендарю, сплачуючи за користування комунальними послугами.
Зазначене підтверджує, що оспорюваний договір дарування має реальний характер, а його укладення спрямоване на досягнення правового результату.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 04 травня 2023 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 лютого 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції не врахував ту обставину що, відчужуючи спірне майно, ОСОБА_3 був обізнаний про кримінальне провадження щодо нього за фактом скоєння дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) із тяжкими наслідками, а отже міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення про відшкодування шкоди шляхом звернення стягнення на майно, тому, укладаючи договір дарування через два тижні після ДТП, діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою попередження нівелювання негативних наслідків судового рішення про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Додатковою постановою Хмельницького апеляційного суду від 17 травня 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 по 5 000,00 грн витрат на правову допомогу з кожного.
Суд апеляційної інстанції частково погодився з доводами представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 адвоката Терлича В. Г. щодо неспівмірності витрат на правничу допомогу, зокрема, що формування пакету документів, які додавалися до апеляційної скарги та її подання до апеляційного суду, є технічними допоміжними діями під час наданні правової допомоги.
Також суд апеляційної інстанції врахував, що зміст апеляційної скарги близький до змісту позовної заяви і те, що судове засідання фактично тривало лише 33 хв.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
07 червня 2023 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє Терлич В. Г. , звернулись з касаційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 травня 2023 року та додаткову постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 травня 2023 року а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 лютого 2023 року залишити в силі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.
Вказує, що неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, та постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 757/12646/16, від 28 лютого 2018 року у справі № 909/330/16, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18436/16, від 05 листопада 2018 року у справі № 922/2878/17 щодо критеріїв фраудаторності безоплатних договорів, призвело до скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою дату укладення договору дарування - 09 червня 2020 року, коли у власника квартири ОСОБА_3 не було жодних зобов'язань перед позивачем. Крім того, апеляційний суд не врахував, що до нього не було заявлено жодного позову, ОСОБА_3 не був підозрюваним у кримінальній справі та на його майно не було накладено арешт.
Крім того, позивач не довів, що під час укладення оспорюваного договору дарування відповідачі діяли без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором, а дії сторін договору щодо переходу права власності на нерухоме майно спрямовані з метою свідомого наміру невиконання зобов'язань ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 .
Також під час укладення оспорюваного договору дарування у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було вільне волевиявлення на його укладення, вони самостійно підписали вказаний договір, що спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених цим договором дарування, який був нотаріально посвідчений, зареєстрований у встановленому законом порядку, обдарований прийняв дарунок, а тому став новим власником майна.
Зазначає, що сторони, укладаючи спірний договір дарування, діяли добросовісно без наміру створення негативних наслідків для позивача щодо стягнення заподіяної шкоди у майбутньому.
Позивач не довів, що на дату укладення оспорюваного правочину були порушені його права та інтереси, що він мав або заявляв будь-які вимоги до ОСОБА_3 , а тому визнання правочину недійсним як спосіб захисту не може бути застосованим.
Крім того, представник заявників зазначає, що дарування квартири обумовлене тим, що ОСОБА_3 взяв у позику грошові кошти у ОСОБА_2 у розмірі 10 000 доларів США для придбання автомобіля Opel Vivaro і як гарантію повернення грошових коштів віддав ОСОБА_2 технічний паспорт на спірну квартиру. Після того як не зміг повернути грошові кошти ОСОБА_3 у порядку розрахунку оформив договір дарування своє спірної квартири на ім'я ОСОБА_2 , якою останній фактично користувався з червня 2017 року.
Також ОСОБА_2 надав ОСОБА_3 додаткові кошти на лікування після ДТП, оскільки ОСОБА_3 постраждав в ДТП та потребував вартісного та тривалого лікування. Тому метою укладення договору дарування було не уникнення майнової відповідальності за заподіяну від ДТП шкоду, а спірний договір укладено задля погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 .
Вказує, що у ОСОБА_3 наявне інше майно, за рахунок якого можливо здійснити виконання зобов'язання, зокрема останній має у власності транспортний засіб Opel Vivaro, державний номерний знак НОМЕР_1 . Крім того, представник заявників адвокат Терлич В. Г. зазначає, що в разі скасування постанови Хмельницького апеляційного суду від 04 травня 2023 року будуть наявні підстави для скасування додаткової постанови Хмельницького апеляційного суду від 17 травня 2023 року.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_3 та
ОСОБА_2 , в інтересах яких діє Терлич В. Г. , залишено без руху.
Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
17 липня 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
04 червня 2024 року у зв'язку зі звільненням у відставку судді Верховного Суду ОСОБА_7 у касаційному провадженні № 61-8419св23 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Суддею-доповідачем у зазначеній справі визначено ОСОБА_8 , суддями, які входять до складу колегії, визначено ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Доводи відзиву на касаційну скаргу
ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 травня 2023 року та додаткову постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 травня 2023 року без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 25 травня 2020 року близько 18 год 20 хв ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом марки Opel Vivaro, державний номерний знак НОМЕР_1 , на лівій смузі свого напрямку руху за населеним пунктом на автомобільній дорозі М-12 «Стрий-Тернопіль-Кропивницький-Знам'янка» на 1 км + 150 м автодороги «Західний під'їзд до міста Хмельницького», де дозволена швидкість не більше 90 км/год, зі сторони м. Хмельницького в напрямку смт Війтівці (у бік м. Тернопіль), в районі заїзду до промислової зони на території Хмельницького району, виявивши попереду свого руху, що водій транспортного засобу марки Renault Trafic, державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_11 здійснював маневр розвороту ліворуч, сприйнявши обстановку як небезпечну, змінив напрямок свого руху ліворуч, виїхав на зустрічну полосу руху, де передньою правою частиною керованого ним транспортного засобу допустив зіткнення з боковою лівою частиною транспортного засобу марки Renault Trafic, державний номерний знак НОМЕР_2 , який у цей час знаходився на зустрічному напрямку руху, та закінчував маневр розвороту.
Внаслідок ДТП ОСОБА_11 та ОСОБА_12 отримали тілесні ушкодження, які мають ознаки тяжких, що небезпечні для життя в момент заподіяння, та перебувають у прямому причинному зв'язку із настанням смерті.
ОСОБА_11 загинув безпосередньо під час ДТП, а ОСОБА_12 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_13 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.
За цим фактом 25 травня 2020 року розпочато кримінальне провадження
№ 12020240000000269 стосовно обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286 КК України
09 червня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Паляницею Л. С., зареєстрований у реєстрі за № 476, за умовами якого ОСОБА_3 безоплатно передав у власність ОСОБА_2 , а останній прийняв квартиру АДРЕСА_1 .
Суди встановили, що у справі № 686/8468/21:
ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_13 звернулися до суду з позовом, в якому, уточнивши позовні вимоги, просили стягнути з ПАТ «НАСК «Оранта» страхове відшкодування на користь ОСОБА_1 в сумі 62883,63 грн, а саме 28 338 грн - моральної шкоди та 34 545, 63 грн - витрат на лікування; стягнути з ПАТ «НАСК «Оранта» страхове відшкодування на користь ОСОБА_4 у сумі 92 512,86 грн, а саме 28 338 грн - моральної шкоди, 3 450 грн - витрат на лікування, 56 676 грн витрат на поховання і спорудження надгробного пам'ятника; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 400 000 грн; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі 400 000 грн та майнову шкоду в сумі 73 324 грн; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_13 моральну шкоду в сумі 300 000 грн;
ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 листопада 2021 року затверджено мирову угоду, укладену між представником позивачів ОСОБА_14 та відповідачем ПАТ «НАСК Оранта», відповідно до якої сторони дійшли згоди щодо врегулювання спору про стягнення страхового відшкодування, згідно з якою ОСОБА_1 підлягає виплаті страхове відшкодування у сумі 55 883 грн, з яких 21 338 грн - моральна шкода за загиблу ОСОБА_12 , 34 545,63 грн - витрати на лікування ОСОБА_13 ; ОСОБА_4 підлягає виплаті 88 464 грн, з яких 28 338 грн - моральна шкода за загиблу ОСОБА_12 , 3 450 грн - витрати на лікування ОСОБА_13 , 56 676 грн - витрати на поховання та спорудження надгробного пам'ятника ОСОБА_12 , та провадження в цій частині позовних вимог закрито;
рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 лютого 2022 року в задоволенні решти позовних вимог відмовлено;
постановою Хмельницького апеляційного суду від 18 травня 2022 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 лютого 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 та ОСОБА_4 задоволено частково;
стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 200 000 грн;
стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди 200 000 грн та майнової шкоди 73 324 грн;
стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_13 , від імені та в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди 150 000 грн;
в решті позовних вимог відмовлено.
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи таке.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що під час укладення 09 червня 2020 року оспорюваного договору дарування сторони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених договором дарування квартири, і їх дії були вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою його приховання від виконання можливого рішення суду про стягнення грошових коштів з відповідача.
Доводи скаржника про те, що оскаржуваний договір дарування укладено з метою проведення розрахунку за укладеними договорами позики з ОСОБА_2 не підтверджуються належними та допустимими доказами, оскільки в матеріалах справи відсутній будь-який договір, який би забезпечував виконання зобов'язання ОСОБА_3 за рахунок спірної квартири.
Посилання у касаційній скарзі на те, що станом на дату укладення оспорюваного договору дарування у ОСОБА_3 були відсутні будь-які зобов'язання перед позивачем спростовується долученими до матеріалів справи витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), зі змісту якого відомо, що за фактом ДТП, яка сталася 25 травня 2020 року за участю ОСОБА_3 , розпочато кримінальне провадження № 12020240000000269 щодо обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286 КК України.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_3 на час укладення оспорюваного договору дарування був обізнаний про негативні наслідки, які можуть настати внаслідок вчинення ним ДТП з летальним наслідком, а саме необхідністю за рахунок наявного в нього нерухомого майна здійснити відшкодування заподіяної шкоди.
Під час розгляду справи апеляційний суд врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), згідно з яким позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути підстава, передбачена статтею 234 ЦК України.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).
Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь близької людини після вчинення ДТП, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно потерпілої сторони, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси потерпілої сторони і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, суд апеляційної інстанції врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після вчинення ДТП з летальним наслідком; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь сина колишньої дружини.
На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач ОСОБА_3 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, та постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 757/12646/16, від 28 лютого 2018 року у справі №909/330/16, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18436/16, від 05 листопада 2018 року у справі № 922/2878/17 щодо критеріїв фраудаторності безоплатних договорів та вважає їх необґрунтованими з огляду на те, що апеляційний суд, враховуючи подібність спірних правовідносин, правильно застосував правові наслідки, передбачені статтею 234 ЦК України, оскільки ОСОБА_3 відчужив належне йому майно, будучи обізнаним про факт ДТП за його участю та заподіяння шкоди його учасникам, внесення до ЄРДР відомостей за цим фактом, а також усвідомлював відповідні наслідки таких подій і його обов'язок як винної особи відшкодувати шкоду, що вказує на фіктивність оспорюваного правочину з відчуження майна.
Крім того, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що у ОСОБА_3 наявне інше майно за рахунок якого можна здійснити виконання зобов'язання, зокрема наявність у нього на праві власності транспортного засобу Opel Vivaro, державний номерний знак НОМЕР_1 . ОСОБА_3 не підтвердив дійсність намірів виконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 18 травня 2022 року, докази, які підтвердили б вжиття дій щодо виконання зазначеної постанови за рахунок належного автомобіля, в матеріалах справи відсутні.
Доводи касаційної скарги не впливають на правильність судового рішення та не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені без додержання норм матеріального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
У пункті 153 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у справі № 907/922/21 зазначено, що додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 923/631/15, від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18, від 23 січня 2020 року у справі № 927/229/19, від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21.
Виходячи з того, що колегія суддів, переглядаючи судові рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшла висновку, що постанова Хмельницького апеляційного суду від 04 травня 2023 року підлягає залишенню без змін, то додаткова постанова Хмельницького апеляційного судувід 17 травня 2023 року у цій справі як її невід'ємна частина також підлягає залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє Терлич Валерій Габорович , залишити без задоволення.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 травня 2023 року та додаткову постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 травня 2023 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк С. О. Карпенко І. М. Фаловська