Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/7260/2024
20 червня 2024 року місто Київ
справа №761/30045/21
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Кирилюк Г.М.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 серпня 2022 року, ухвалені під головуванням судді Рибака М.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Мельник Юрій Анатолійович, приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
В серпні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила:
визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С., реєстровий номер 15539 від 27 січня 2021 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» в сумі 41025,21 грн. таким, що не підлягає виконанню.
В мотивування вимог посилалася на те, що 27 січня 2021 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. вчинено виконавчий напис №15539, яким стягнуто з неї на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість в розмірі 41025,21 грн.
Вказувала, що на підставі виконавчого напису приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Мельник Ю.А. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.
Позивач вважає, що виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом з грубими порушеннями порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами, оскільки кредитний договір не посвідчений нотаріально, стягувачем нотаріусу не подано документів на підтвердження безспірної заборгованості.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С., реєстровий номер 15539 від 27 січня 2021 року про стягнення заборгованості на користь ТОВ «Вердикт Капітал» в сумі 41025,21 грн. таким, що не підлягає виконанню.
Стягнуто з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1362,00 грн.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 серпня 2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнуто з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 20000 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 15 березня 2023 року заяву ТОВ «Вердикт Капітал» про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, відповідач ТОВ «Вердикт Капітал» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 серпня 2022 року скасувати, відмовити у задоволенні позову та заяві про ухвалення додаткового рішення.
В мотивування вимог апеляційної скарги посилався на те, що відповідачу не було направлено позовної заяви разом із матеріалами-додатками, що унеможливило подачу відповідачем своїх заперечень проти вимог позовної заяви. Також не було направлено документів щодо стягнення витрат на надання правничої допомоги, що також унеможливило подачу клопотання про зменшення витрат на надання правничої допомоги, а також надання заперечень щодо взагалі стягнення витрат на надання правничої допомоги.
Вказував, що вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості.
Зазначав, що договори (правочини) з додатками (наведені суми боргу боржника на момент відступлення права вимоги), які були пред'явлені нотаріусу для вчинення нотаріальної дії: виконавчого напису - не визнані судом недійсними, а так само, їхній зміст не містить положень щодо невідповідності законодавству України.
Вважає, що заявлені витрати на правничу допомогу не відповідають критерію їх реальності, в зв'язку з відсутністю факту їх дійсності та необхідності, а також заявлені витрати на правничу допомогу не відповідають критерію розумності.
Посилався на те, що суд першої інстанції формально підійшов до вирішення питання щодо стягнення витрат на надання правничої допомоги в надмірно великій сумі, стягнувши із відповідача такі кошти, що неспіврозмірні зі складністю справи та обсягом наданої правничої роботи представником.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, в тому числі на електронну пошту.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 27 січня 2021 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. було вчинено виконавчий напис №15539, за яким стягнуто з позивача на користь відповідача заборгованість за кредитним договором №630031703 від 26 вересня 2013 року, у розмірі 41025,21 грн., що складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 18 903,78 грн., строкова заборгованість за комісією - 1 538,01 грн., заборгованість по н6есплаченим відсоткам - 12 597,45 грн., строкова заборгованість за штрафами і пенями - 7 335,97 грн., за вчинення виконавчого напису - 650,00 грн.
Як вбачається з виконавчого напису, заборгованість виникла за кредитним договором №630031703 від 26 вересня 2013 року, укладений між позивачем та АТ «Альфа-Банк».
В подальшому АТ «Альфа-Банк» відступив право вимоги до ТОВ «Кредитні ініціативи» за вказаним кредитним договором відповідно до договору про відступлення права вимоги №1 від 21 червня 2016 року.
В подальшому ТОВ «Кредитні ініціативи» відступив право вимоги до ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» за вказаним кредитним договором відповідно до договору про відступлення права вимоги від 26 грудня 2018 року №2019-1К1/ВЕСТА.
В подальшому ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» відступив право вимоги до позивача за вказаним кредитним договором відповідно до договору про відступлення права вимоги від 16 січня 2019 року № 16-01/19/1.
За змістом виконавчого напису, до загальної суми, що підлягає стягненню, входить: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 18 903,78 грн., строкова заборгованість за комісією - 1 538,01 грн., заборгованість по н6есплаченим відсоткам - 12 597,45 грн., строкова заборгованість за штрафами і пенями - 7 335,97 грн.
15 лютого 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Мельником Ю.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 з виконання виконавчого напису № 15539 від 27 січня 2021 року.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказувала на те, що виконавчий напис не міг бути вчинено, у зв'язку з відсутністю для цього правових підстав, оскільки між нею та відповідачем не було укладено нотаріально посвідченої угоди, яка б підтверджувала безспірність заборгованості, стягувачем нотаріусу не було подано документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Як вбачається з оскаржуваного виконавчого напису, його вчинено на підставі статтей 87-91 Закону України «Про нотаріат», пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 18 ЦК України визначено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про нотаріат», порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом та іншими актами законодавства України.
Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 87 Закону України «Про нотаріат»).
Частиною першою статті 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку (підпункт 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Разом з тим, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та не чинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, зокрема, п.2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі №757/24703/18-ц дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 29 червня 2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14.
Підписаний позивачем кредитний договір №630031703 від 26 вересня 2013 року, на підставі якого нотаріусом вчинено виконавчий напис, не був посвідчений нотаріально, отже не є документом, який підтверджує безспірність заборгованості позивача перед відповідачем за кредитним договором у розумінні п.1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12 березня 2020 року у справі №757/24703/18-ц, від 15 квітня 2020 року у справі №158/2157/17, від 21 жовтня 2020 року у справі №172/1652/18, від 21 вересня 2021 року у справі №910/10374/17, від 06 жовтня 2021 року у справі №361/4793/20, від 06 грудня 2023 року у справі №299/5183/21.
Доводи апеляційної скарги про те, що вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та Зазначав, що договори (правочини) з додатками (наведені суми боргу боржника на момент відступлення права вимоги), які були пред'явлені нотаріусу для вчинення нотаріальної дії: виконавчого напису - не визнані судом недійсними, а так само, їхній зміст не містить положень щодо невідповідності законодавству України, не впливають на правильність висновку суду першої інстанції, оскільки порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі №910/10374/17).
Таким чином, оцінивши наявні у справі докази, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги про не повідомлення відповідача про розгляд даної справи та не направлення позовної заяви з додатками колегією суддів спростовується матеріалами справи, зокрема, наявним в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення адресованого ТОВ «Вердикт Капітал» (а.с. 116).
Ухвалюючи додаткове рішення та стягуючи з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що на виконання вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, з позивача підлягають стягненню витрати понесені відповідачем на правову/правничу допомогу у зв'язку із розглядом справи, які є доведені.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 грудня 2021 року на адресу суду першої інстанції від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій остання просила стягнути з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь відповідача понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 20000 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції стороною відповідача було надано копії: договору б/н про надання правової допомоги від 06 липня 2021 року, укладеного між АБ «Москаленко і Партнери» та ОСОБА_1 відповідно до п.6.1 гонорар за надання правової допомоги у суду першої інстанції складає 20000 грн.; платіжних інструкцій на загальну суму 30000 грн, акт приймання -передачі правової (правничої) допомоги від 16 липня 2021 року, квитанція №NOHIP4299Mвід 08 липня 2021 року на суму 20000 грн (а.с. 53-57).
Згідно з п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частиною 3 ст.270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц,постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі№742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
При цьому, тлумачення положень ст.270 ЦПК України дає змогу дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, його невід'ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення - засіб усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги.
У процедурі розгляду заяви сторони про розподіл судових витрат суду належить забезпечити кожній стороні у справі можливість бути повідомленою про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи ч.2 ст.246 ЦПК України, які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання.
Отже, положення ч.4 ст.270 ЦПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов'язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до ч.2 ст.246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим).
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі №202/3681/16.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, подаючи до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення, не долучила до неї доказів направляння такої заяви стороні відповідача.
При цьому, матеріали справи не містять доказів повідомлення судом відповідача про призначення судового засідання з розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення відповідно до ч.2 ст.246 ЦПК України чи повідомлення про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим).
Отже, відповідач був позбавлений можливості скористатися своїм правом на подання пояснень/заперечень щодо заяви про ухвалення додаткового рішення.
В апеляційній скарзі представник відповідача вказує на те, що заявлені витрати на правничу допомогу не відповідають критерію їх реальності, в зв'язку з відсутністю факту їх дійсності та необхідності, а також заявлені витрати на правничу допомогу не відповідають критерію розумності.
Посилався на те, що суд першої інстанції формально підійшов до вирішення питання щодо стягнення витрат на надання правничої допомоги в надмірно великій сумі, стягнувши із відповідача такі кошти, що неспіврозмірні зі складністю справи та обсягом наданої правничої роботи представником.
Колегія суддів також вважає необхідним зазначити, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді першої інстанції позивачем у розмірі 20000 грн. є завищеними.
Враховуючи заперечення сторони відповідача щодо розміру витрат на правову допомогу, беручи до уваги складність справи, обсяг та час необхідний для виконання адвокатом, який надавав професійну правничу допомогу відповідачу робіт, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, колегія суддів дійшла висновку про доведеність понесених відповідачем ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 серпня 2022 року підлягає зміні, шляхом зменшення стягнутої з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 суми витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції з 20000 грн. до 2000 грн.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 серпня 2022 року змінити.
Зменшити розмір стягнутих з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», місцезнаходження: місто Київ, вул. Кудрявський узвіз, 5-Б, код ЄДРПОУ 36799749 на користь ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 витрат на професійну правничу допомогу з 20000 грн. до 2000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: