№ справи: 367/2963/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/9462/2024
Головуючий у суді першої інстанції: Шестопалова Я.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
19 червня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 лютого 2024 року,
встановив:
у травні 2023 року позивач звернулась до суду з позовом, у якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини від усіх видів його доходів посилаючись на те, що відповідач належним чином не виконує свої обов'язки з утримання дитини.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 12 лютого 2024 року позовні вимоги було задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти в розмірі 1/8 частини усіх видів його доходу починаючи з 04 травня 2023 року до досягнення дитиною повноліття.
Не погоджуючись з рішенням, представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 4 ст. 274 ЦПК України визначено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалась на те, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 10 грудня 2011 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 у шлюбі народився син ОСОБА_6 . Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з матір'ю та перебуває на повному її утриманні. Позивач вказувала, що відповідач самостійно визначає розмір грошових коштів, які сплачує на утримання сина, однак вказаних коштів недостатньо і їх розмір є меншим від мінімально встановленого законом розміру аліментів. За таких обставин просила суд стягнути на її користь аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частини від доходів відповідача.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 12 лютого 2024 року позовні вимоги було задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти в розмірі 1/8 частини усіх видів його доходу починаючи з 04 травня 2023 року до досягнення дитиною повноліття.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як батько, зобов'язаний утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а тому з урахуванням наявності на утриманні у нього інших осіб визначив розмір аліментів в сумі 1/8 частини від всіх видів доходу.
Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення ст. 180, 181, 182, 183, 185, 191 СК України.
У своїй апеляційній скарзі представник позивача посилалась на те, що судом першої інстанції безпідставно було стягнуто аліменти в розмірі 1/8 частини від усіх видів доходу відповідача та просила суд апеляційної інстанції стягнути на користь позивача аліменти в розмірі 1/4 його частини. Однак, такі доводи апелянта є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач та відповідач є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями частин першої, другої статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
В ст. 182 СК України закріплено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Судом першої інстанції було зроблено правильний висновок про розмір частки доходів, яка має бути стягнута з відповідача на утримання сина ОСОБА_4 .
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 має на утриманні ще двох малолітніх дітей - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Посилання скаржника на те, що наявність у відповідача на утриманні ще двох дітей не є підставою для стягнення з нього аліментів у розмірі меншому, ніж визначено законом на одну дитину, а саме 1/4 частину доходів, є безпідставними. Так, можливість стягнення аліментів на одну дитину в розмірі 1/4 частини від доходів платника аліментів передбачена положеннями ч. 5 ст. 183 СК України, якою встановлено право особи на звернення до суду із заявою про видачу судового наказу, тоді як ОСОБА_1 звернулась до суду в порядку позовного провадження.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не доведено те, що на його утриманні перебувають ще його мати, а також мати його дітей ОСОБА_9 , також не свідчать про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
При зверненні до суду з відзивом на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 посилався на те, що у нього на утриманні також перебуває непрацездатна матір. Доводи позивача про те, що матір відповідача має ще двох дітей, які також зобов'язані її утримувати, не свідчать про помилковість висновків суду першої інстанції, оскільки висновок щодо частки від доходів відповідача було зроблено судом на підставі сукупності встановлених обставин, в тому числі щодо хвороби матері відповідача та надання ним їй грошових коштів.
Мати відповідача - ОСОБА_10 є інвалідом третьої групи. До матеріалів справи відповідачем було надано медичну документацію, з якої вбачається, що остання страждає онкологічним захворюванням, діагноз - інвазивна уротеліальна карцинома високого ступня зрілості (high-grade) уретри.
Також ОСОБА_2 надано до суду медичну документацію, з якої вбачається, що його малолітній доньці ОСОБА_11 встановлено діагноз - дисплазія правого кульшового суглобу, що свідчить про необхідність несення додаткових витрат на лікування дитини.
При зверненні до суду з позовом позивач вказувала, що грошових коштів, які сплачувались відповідачем в добровільному порядку, недостатньо для утримання дитини.
Як вбачається з матеріалів справи, з грудня 2019 року відповідач в добровільному порядку сплачував на користь позивача грошові кошти на утримання сина в розмірі 4 500 гривень щомісячно, про що свідчать надані копії звітів про відрахування із заробітної плати (а.с.50-55). ОСОБА_1 факту сплати відповідачем аліментів у вказаному розмірі не спростовувала.
Позивач, вказуючи про недостатність коштів, які сплачуються відповідачем, для утримання дитини, не зазначала яким саме є розмір витрат, які вона несе на утримання спільного з відповідачем сина, не надавала доказів на підтвердження власного майнового стану.
Частиною 2 ст. 182 СК України визначено, що мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено в розмірі 3196 гривень.
З наданого до суду першої інстанції звіту про здійснені відрахування та виплати із заробітної плати ОСОБА_2 за період з 01 січня 2023 року по 30 червня 2023 року свідчить про те, що на момент розгляду справи судом першої інстанції відповідач отримував заробітну плату в розмірі 86 334 гривень (а.с.55), отже 1/8 частина від доходу відповідача буде становити близько 10 000 гривень. Доводів про те, у зв'язку з чим такий розмір аліментів є недостатнім для гармонійного розвитку дитини та її забезпечення, апеляційна скарга не містить.
Доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що відповідач зобов'язаний утримувати дитину. Поряд з цим ОСОБА_1 не вказує про те, які саме витрати вона несе на дитину, не надає доказів на підтвердження їх розміру.
Посилання апелянта на задовільний матеріальний стан та стан здоров'я відповідача не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки судом першої інстанції було вірно враховано факт наявності у відповідача на утриманні ще двох неповнолітніх дітей, а також надання ним грошової допомоги матері, яка є особою з інвалідністю.
В даному випадку висновок суду про визначення розміру частки від доходу відповідача, який підлягає стягненню на користь позивача, відповідає встановленим у справі обставинам.
У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов'язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 лютого 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді