Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/10959/2024
18 червня 2024 року місто Київ
справа №752/18768/23
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Кирилюк Г.М.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Шевченко Т.М., повний текст рішення складено 15 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва» про захист прав споживачів та зобов'язання вчинити дії,-
У вересні 2023 року позивач звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову просив:
визнати, що договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який опубліковано у газеті Київської міської ради «Хрещатик» №99 (4695) від 14 липня 2015 року, не є договором КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» зі споживачами;
визнати, що наданням послуг на підставі договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який опубліковано у газеті Київської міської ради «Хрещатик» №99 (4695) від 14 липня 2015 року, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» порушено права позивача;
визнати, що наданням послуг на підставі договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який опубліковано у газеті Київської міської ради «Хрещатик» № 99 (4695) від 14 липня 2015 року, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» порушило свої обов'язки;
зобов'язати КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» надати позивачу для укладення договір про надання послуг, який відповідає вимогам чинного законодавства.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є співвласником нерухомого майна -квартири АДРЕСА_1 , та відповідно до п.6 та п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є споживачем житлово-комунальних послуг.
Посилався на те, що у відносинах з ним, як споживачем комунальних послуг, відповідач застосовує договір, який не відповідає вимогам чинного законодавства, що порушує права позивача.
Вказував, що порушення його прав полягає у тому, що застосований відповідачем договір не дозволяє визначити конкретні обов'язки відповідача, а саме: перелік послуг, які надає відповідач, інформацію про періодичність їх надання та показники їх якості.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» про захист прав споживача залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду через систему «Електронний суд», в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.
На обґрунтування вимог посилався на те, що договір ніким не підписаний, тобто є нечинним; договір незаповнений і не містить істотних умов договору. Відсутність у договорі обов'язкових істотних умов свідчить про неукладеність договору, що підтверджується ч.1 ст.638 ЦК України та ч.1 ст.26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Зазначив, що договір не містить згадки про відповідача, що не дає підстав вважати цей договір офертою для відповідача (ч.1 ст.641 ЦК України); договір не містить жодних зобов'язань відповідача, що не дає підстав вважати цей договір публічним (ч.1 ст.633 ЦК України); договір не містить жодних умов, запропонованих відповідачем, що не дає підстав вважати, що це договір приєднання (ч.1 ст.634 ЦК України).
Вказував, що суд першої інстанції не взяв до уваги вимоги законодавства щодо змісту договору та дійшов помилкового висновку про те, що договір відповідає вимогам закону.
Посилавсяна те, що суд першої інстанції не навів у мотивувальній частині рішення всі доводи позивача щодо незаконності договору, чим порушив вимоги статті 89 ЦПК України, першої інстанції не взяв до уваги постанову Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», а також постанову Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі № 6-20цс11.
Сторони у судове засідання не з'явився про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, в тому числі і на електронну пошту, яка ними була зазначена.
А відтак, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися в судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що складений позивачем публічний договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, текст якого опубліковано в газеті Київської міської ради «Хрещатик» №99 (4695) від 14 липня 2015 року, відповідає вимогам закону за змістом та умовами. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про відмову позивача укласти договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій чи про його незгоду з умовами вказаного договору, чи доказів звернення з такими заявами позивача до відповідача, матеріали справи не містять; не здобуто таких доказів і судом в ході розгляду справи.
Також суд першої інстанції зазначив, що статтею 16 ЦК України не передбачено таких способів захисту порушеного, оспорюваного або невизнаного права чи законного інтересу, про які просить позивач у поданому позові, з урахуванням заяви про зміну предмету позову.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим 29 квітня 2002 року.
Відповідно до рішення Київської міської ради від 09 вересня 2010 року №7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві», Голосіївська районна в м. Києві рада передала майно, в тому числі і будинок АДРЕСА_2 , на баланс КП «Дирекція з управління обслуговування житлового фонду Голосіївського району».
На виконання рішення Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року №270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством м. Києва», КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» з 01 травня 2015 року приступило до виконання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, в тому числі і відносно будинку АДРЕСА_2 .
Рішенням Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року №270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством м. Києва» змінено виконавців послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Вказане рішення опубліковано у засобі масової інформації - газеті Київської міської ради «Хрещатик» № 99 (4695) від 14 липня 2015 року; у публікації містилась інформація про нового виконавця послуг - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва».
Одночасно, у вказаній публікації доведено до відома споживачів, проект публічного договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який в розумінні ст.634 ЦК України, є договором приєднання.
Відповідно до ст.18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно із типовим договором.
За змістом положень ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції до 10 червня 2018 року), споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з п.3 ч.2 ст.21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов'язаний підгодовувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року №529 затверджено форму та зміст типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, редакція договору діяла до 13 вересня 2018 року.
КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» на основі типового договору, затвердженого вказаною постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року №529, складено публічний договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, текст якого опубліковано в газеті Київської міської ради «Хрещатик» №99 (4695) від 14 липня 2015 року.
Відповідно дост.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Статтею 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.
Частиною 5 ст.26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що процедура погодження договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін.
Відповідно до ч.2 ст.642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Згідно з ч.1 ст.901, ч.1 ст.903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За змістом положень ст.26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» істотними умовами договору на надання житлово-комунальних послуг є: 1) найменування сторін; 2) предмет договору; 3) вичерпний перелік житловокомунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг; 4) порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги; 5) порядок перерахунків розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; 6) права та обов'язки сторін; 7) порядок контролю та звіту сторін; 8) порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг; 9) визначення точок розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу; 10) порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту); 11) умови доступу в квартиру, будинок, приміщення, на земельну ділянку для усунення аварій, неполадок, огляду мереж, зняття контрольних показників засобів обліку; 12) порядок здійснення ремонту; 13) відповідальність сторін та штрафні санкції за невиконання умов договору; 14) порядок вирішення спорів; 15) перелік форсмажорних обставин; 16) строк дії договору; 17) умови зміни, пролонгації, припинення дії договору; 18) дата і місце укладення договору.
Крім істотних договір може містити інші умови за згодою сторін. Договір не може містити умов, що вводять додаткові види оплати послуг, не передбачені типовими договорами на надання житлово-комунальних послуг, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що складений позивачем публічний договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, текст якого опубліковано в газеті Київської міської ради «Хрещатик» №99 (4695) від 14 липня 2015 року, відповідає вимогам закону за змістом та умовами.
Належних та допустимих доказів, які б свідчили про відмову позивача укласти договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій чи про його незгоду з умовами вказаного договору, чи доказів звернення з такими заявами позивача до відповідача, матеріали справи не містять, не здобуто таких доказів і судом в ході розгляду справи.
Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Колегія суддівзвертає увагу на те, що відповідач неодноразово повідомляв позивача про те, що для укладення індивідуального договору на послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій позивач може звернутися в Комунальний концерн «Центр комунального сервісу».
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі №760/17232/16-ц (провадження №61-40348св18).
Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки судом встановлено, що договір відповідає типовій формі, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року №529.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що статтею 16 ЦК України не передбачено таких способів захисту порушеного, оспорюваного або невизнаного права чи законного інтересу, про які просить позивач у поданому позові, з урахуванням заяви про зміну предмету позову.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що: договір ніким не підписаний, тобто є нечинним; договір незаповнений і не містить істотних умов договору; відсутність у договорі обов'язкових істотних умов свідчить про неукладеність договору, що підтверджується ч.1 ст.638 ЦК України та ч.1 ст.26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»; договір не містить згадки про відповідача, що не дає підстав вважати цей договір офертою для відповідача (ч.1 ст.641 ЦК України); договір не містить жодних зобов'язань відповідача, що не дає підстав вважати цей договір публічним (ч.1 ст.633 ЦК України); договір не містить жодних умов, запропонованих відповідачем, що не дає підстав вважати, що це договір приєднання (ч.1 ст.634 ЦК України), колегія суддів відхиляє, оскільки як було встановлено судом першої інстанції, з висновком якого погоджується апеляційний суд, договір відповідає типовій формі, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не врахував постанову Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі №6-20цс11 є безпідставними, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 відступила від висновків, викладених у цій постанові. Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну правову оцінку, обґрунтовано виходив з наявності підстав для відмови у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 20 червня 2024 року.
Головуючий:
Судді: