Апеляційне провадження № 22-ц/824/10024/2024
Справа № 359/8772/23
Іменем України
19 червня 2024 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу Черкаської обласної прокуратури на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 лютого 2024 року та за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2024 року, ухвалені у складі судді Муранової-Лесів І.М. в м. Бориспіль у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У вересні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, просив стягнути на свою користь з Державного бюджету України грошові кошти в рахунок відшкодування моральної шкоди: в розмірі 500000 грн. - заподіяної внаслідок незаконного перебування під слідством та судом протягом 41 місяця, 100000 грн. - за незаконне повідомлення про підозру та вручення обвинувального акту, 100000 грн. - за незаконне застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання у період з 15 вересня по 13 листопада 2016 року, а всього на загальну суму 700000 грн.
Позов мотивував тим, що в період з 2007 року по 21 травня 2013 року працював в органах податкової служби на різних посадах. 12 липня 2016 року слідчим в ОВС прокуратури Черкаської області до ЄРДР внесено відомості про кримінальне правопорушення за фактом невідображення узгодженого в судовому порядку суми грошового зобов'язання та застосування заходів заборгованості в сумі 485244 грн. по ВАТ «Чорнобайагрохім» працівниками Чорнобаївського відділення Золотоніської ОДПІ. Первинна кваліфікація дій невстановлених осіб здійснена за ч. 2 ст. 364 КК України, а підставою для внесення відомостей до ЄРДР є матеріали правоохоронних та контролюючих державних органів. 14 вересня 2016 року слідчим повідомлено ОСОБА_1 про підозру, а 15 вересня 2016 року обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання строком на два місяці, а саме до 13 листопада 2016 року. 23 вересня 2016 року слідчим було вручено ОСОБА_1 обвинувальний акт по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України. 05 листопада 2018 року вироком Чорнобаївського районного суду ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчинені кримінального правопорушення та виправдано в зв'язку з недоведеністю у діянні складу злочин, прокуратурою Черкаської області було подано апеляційну скаргу, однак ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 20 лютого 2020 року вирок, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим, залишено без змін. Отже, починаючи з 14 вересня 2016 року по 20 лютого 2020 року, ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 41 місяць. Внаслідок незаконного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності йому була заподіяна значна моральна шкода. Протиправні дії слідчих та прокурорів Черкаської області, які тривали протягом майже чотирьох років, призвели до протиправного втручання в життя позивача, негативно вплинули на звичний для нього спосіб життя, порушили його право на свободу та особисту недоторканність, на свободу пересування, погіршили його стан здоров'я, порушили його честь, гідність та ділову репутацію, внаслідок чого завдали значних душевних страждань. Влітку 2017 року померли його хворі батьки, однак замість того, щоб у останні дні рідних людей бути з ними, позивач був вимушений захищатися від пред'явленого йому обвинувачення. Також притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, поширення органом досудового слідства та органом пробації під час судового розгляду негативної інформації щодо нього завдало йому негативних репутаційних втрат, було порушено честь, гідність і ділову репутацію позивача.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 лютого 2024 року позов задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним перебуванням під слідством та судом, на загальну суму 320000 грн., в задоволенні решти вимог відмовлено. Компенсацію судових витрат покладено на державу.
Додатковим рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2024 року заяву представника позивача ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 частину обґрунтованих судових витрат на правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 5942,30 грн.
Відповідач Черкаська обласна прокуратура, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив змінити рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 лютого 2024 року, зменшивши визначений розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню, з 320000 грн. до 292756,67 грн.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на зміст ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 55, 56 Конституції України, ст. 1176 ЦК України, судову практику ЄСПЛ щодо дотримання засад розумності, виваженості та справедливості при визначенні розміру моральної шкоди, правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц щодо недопустимості збагачення позивача за рахунок держави при відшкодуванні моральної шкоди.
Вказував, що судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 41 місяць 7 днів, разом із тим, при визначенні розміру моральної шкоди судом не дотримано засад розумності, виваженості та справедливості, а саме вимог щодо розрахунку розміру відшкодування моральної шкоди, який провадиться, виходячи з розміру не менше одного розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
У даній справі ОСОБА_1 за обставинами справи під час досудового та судового слідства під вартою не перебував, не затримувався та не був арештований, міг вільно пересуватися, реалізовувати свої життєві плани, працювати, спілкуватися, не зазнав катування, незаконного затримання та тримання під вартою, не був позбавлений права негайно постати перед суддею, не був примушений свідчити проти себе та був визнаний судом невинуватим.
Застосований до позивача запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання з покладенням на нього встановлених зобов'язань ніяким чином не міг завадити позивачеві відвідувати та приділяти належну увагу і надавати допомогу своїм батькам.
Твердження позивача про незаконність застосування до нього запобіжного заходу, незаконність дій прокурора з оскарження судових рішень, якими його виправдано, є недостатньо об'єктивними та надмірно категоричними, а помилка прокурора при оцінці доказів та обставин кримінального провадження, в даному випадку не є беззаперечною підставою для визнання факту завдання позивачеві такими діями моральної шкоди у розмірі, що підлягає компенсації понад визначені законом гарантії.
При цьому наявність певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої та не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної або матеріальної шкоди, оскільки не підтверджує заподіяння моральної шкоди позивачеві.
Зазначені обставини свідчать про те, що сам лише факт здійснення кримінального провадження з розслідування наявності ознак вчинення кримінальних правопорушень у діях позивача не є безумовним свідченням завдання йому моральної шкоди у вигляді душевних страждань та репутаційних втрат такого рівня, який окрім констатування державою повної реабілітації позивача від висунутих обвинувачень та виплати гарантованого законом матеріального відшкодування моральної шкоди вимагає додаткової грошової компенсації.
Вважав необґрунтованими та недоведеними доводи позивача щодо приниження його честі і гідності внаслідок здійснення публікацій у засобах масової інформації відомостей про обставини розслідування та здійснення процесуальних дій. Аналіз змісту таких повідомлень свідчить, що вони за своїм змістом мали нейтральний характер відносно особи позивача, не містили відомостей про його персональні дані і мали на меті інформування громадськості про результати діяльності прокуратури.
Вважав, що з урахуванням презумпції невинуватості, слід критично ставитися і до доводів позивача щодо репутаційних втрат в очах оточення внаслідок формування враження, що він має проблеми із законом. Ступінь зниження престижу і ділової репутації, необхідність залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів для відновлення попереднього стану позивача, на які посилається суд, мотивуючи розмір моральної шкоди, не підтверджується жодними доказами.
Вказував, що надані позивачем документи медичного характеру, здебільшого нечитабельні, містять інформацію про скарги на біль у горлі та головний біль, проте не надано доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку з діями працівників досудового розслідування та власне погіршення стану здоров'я в порівнянні з попереднім станом.
Жодні документи, які б свідчили, що смерть батьків позивача настала внаслідок його кримінального переслідування, в матеріалах справи відсутні.
Отже, сума, яка підлягає виплаті ОСОБА_1 , повинна становити мінімально гарантований розмір відшкодування 292756,67 грн., що за обставинами справи відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. Натомість, визначаючи відшкодування у збільшеному розмірі 320000 грн., судом в порушення вимог ст. 76-80 ЦПК України, враховано викладені ОСОБА_1 обставини із його життя, як пов'язані з кримінальним переслідуванням, без належного підтвердження належними і допустимими доказами.
Зауважував, що суд стягнув на користь позивача моральну шкоду з Державного бюджету України, що є неналежним способом захисту, оскільки кошти підлягали стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідач Державна казначейська служба України, не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції, також подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати додаткове рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5942 грн. та відмовити в задоволенні вимог позивача про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу за рахунок Державного бюджету України.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що як вбачається зі змісту рішення, суд вказує на суб'єкта, винного в заподіянні шкоди позивачеві - Черкаську обласну прокуратуру. Однак суд всупереч вимог ст. 137 ЦПК України не здійснив розподіл судових витрат між сторонами, натомість без жодної правової підстави стягнув судові витрати з Державного бюджету України, порушивши засади верховенства права.
Щодо обрання судом способу відшкодування судових витрат, який суперечить принципу цільового використання бюджетних коштів, пояснював, що згідно ст. 95 Конституції України та п. 8 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України встановлено правило, за яким виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави, розмір і цільове спрямування цих видатків. Частиною 1 ст. 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Водночас Державний бюджет України за жодною бюджетною програмою не передбачає асигнувань для виплати витрат на правничу допомогу адвоката у цивільній справі.
Підсумовував, що судове рішення про стягнення коштів, без встановлених бюджетних призначень законом про Державний бюджет України на відповідний рік не може бути виконане.
Наголошував, що відповідні судові витрати можуть бути стягнуті саме з учасника процесу, в зв'язку з протиправними діями якого подано та задоволено позов, але не з Казначейства як органу виконання судових рішень.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло, однак позивачем ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 надані письмові пояснення, в яких позивач вказував, що присуджена судом першої інстанції сума відшкодування моральної шкоди відповідає засадам справедливості і розумності, є достатньою і справедливою, в повній мірі компенсує позивачу завдану йому немайнову шкоду. Заперечуючи проти визначеного судом розміру, відповідачем Черкаською обласною прокуратурою не наведено обґрунтованих доводів та доказів.
Вказував, що враховуючи правові висновки Верховного Суду, як сума відшкодування моральної шкоди за час протиправного перебування під слідством та судом, так і витрати позивача на правову допомогу підлягають стягненню з Державного бюджету.
Повідомляв, що заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат та відповідні докази будуть подані ним до апеляційного суду протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Черкаської обласної прокуратури не підлягає до задоволення, а апеляційна скарга Державної казначейської служби України підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Додаткове рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає не в повній мірі.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 320000 грн., суд першої інстанції виходив із того, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду в зв'язку з незаконним повідомленням про підозру, застосуванням запобіжного заходу та тривалим перебуванням під слідством та судом, яке тривало з моменту вручення про підозру 14 вересня 2016 року до дати постановлення ухвали судом апеляційної інстанції 20 лютого 2020 року.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Судом встановлено, що згідно записів в трудовій книжці позивач у справі ОСОБА_1 в період з 20 листопада 2007 року по 21 травня 2013 року працював в органах Державної податкової служби на різних посадах, в 2009 році отримав подяку за добросовісну працю та сумлінне виконання посадових обов'язків (а. с. 17 - 23, 90 т. 1).
12 липня 2016 року в ЄРДР зареєстровано кримінальне провадження № 42016250000000144, правова кваліфікація якого визначена за ч. 2 ст. 364 КК України, згідно фабули якого, за фактом невідображення узгодженої в судовому порядку суми грошового зобов'язання та застосування заходів заборгованості в сумі 485244 грн. по ВАТ «Чорнобайгрохім» працівниками Чорнобаївського відділення Золотоніської ОДПІ (а. с. 16 т. 1).
14 вересня 2016 року слідчим в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Черкаської області, розглянувши матеріали кримінального провадження № 42016250000000144, було повідомлено ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України - службова недбалість, тобто неналежне виконання службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам (а. с. 24 - 27 т. 1).
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 вересня 2016 року застосовано до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у виді особистого зобов'язання строком на два місяці до 13 листопада 2016 року, зобов'язано ОСОБА_1 прибувати до слідчого за першою вимогою, повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи (а. с. 28 - 29 т. 1).
Згідно вироку Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 05 листопада 2018 року в справі № 709/2113/16-к, строк дії вказаного запобіжного заходу закінчився 13 листопада 2016 року та більше не продовжувався.
23 вересня 2016 року прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Черкаської області затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42016250000000144 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України (а. с. 38 - 43 т. 1).
Вироком Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 05 листопада 2018 року в справі № 709/2113/16-к ОСОБА_1 визнано невинуватим за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та виправдано у зв'язку з недоведеністю наявності у діянні складу злочину (а. с. 52 - 62 т. 1).
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 20 лютого 2020 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 05 листопада 2018 року в справі № 709/2113/16-к залишено без змін (а. с. 65 - 76 т. 1).
На а. с. 77 - 83 т. 1 знаходиться копія медичної документації ОСОБА_1 , а саме амбулаторної картки, згідно записів в якій ОСОБА_1 звертався за медичною допомогою 15 вересня 2016 року, 18 листопада 2016 року, 12 березня 2017 року, 07 серпня 2017 року, 28 жовтня 2017 року, мав скарги на сильний головний біль, шум в голові, нудоту, слабкість, запаморочення, задишку, нестійку ходу.
04 жовтня 2023 року КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» складено консультаційний висновок спеціаліста відносно ОСОБА_1 , та встановлено діагноз: симптоматична артеріальна гіпертензія ІІ ст., гіпертензивне серце, ризик 2. Дисфункція синусового вузла, гіперхолестеринемія (а. с. 155 т. 1).
Мати ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , 1944 року народження, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 85 - 86 т. 1).
Батько ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 88 т. 1).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, моральна шкода.
Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виникає в особи у випадку повної реабілітації, і законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду.
В постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
З урахуванням періоду 41 місяців і 7 днів перебування позивача під слідством і судом, та мінімальної заробітної плати станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції (7100 грн.), мінімальний розмір відшкодування завданої моральної шкоди становить 292756,66 грн., що не заперечувалося відповідачем Черкаською обласною прокуратурою в апеляційній скарзі.
При визначенні розміру моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 , судом враховано характер правопорушення, тривалість та глибину моральних страждань, які зазнав позивач, що призвело до погіршення його самопочуття у вересні 2016 року, в тому числі переживань, пов'язаних з необхідністю вжиття додаткових зусиль для організації власного життя у зв'язку з покладеними на нього обов'язками та застосованим запобіжним заходом, посилених хворобою матері і втратою батьків, а також моральних переживань у зв'язку зі шкодою, заподіяною його діловій репутації, з урахуванням принципу розумності і справедливості розмір компенсації моральної шкоди визначено судом в сумі 320000 грн.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що для позивача ОСОБА_1 настали негативні наслідки, пов'язані з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, що завдавало йому моральних страждань у вигляді переживань з приводу необхідності перебувати у процесуальному статусі підозрюваного, а в подальшому обвинуваченого, вимагало від нього вжиття додаткових зусиль для організації власного життя, завдавало незручностей і додаткових витрат, пов'язаних з необхідністю прибувати до органу досудового розслідування та суду, залученням адвоката для свого захисту.
Судом першої інстанції враховано, з чим погоджується апеляційний суд, що дії прокуратури, пов'язані з незаконним притягненням ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, вплинули на фізичний стан позивача, внаслідок чого в нього погіршилося самопочуття, підвищився артеріальний тиск, та він був змушений звертатися за медичною допомогою 15 вересня 2016 року, тобто на наступний день після вручення йому повідомлення про підозру, зі скаргами на сильний головний біль, нудоту, шум у голові, слабкість та підвищений артеріальний тиск, що підтверджується записами в його карті амбулаторного хворого (а. с. 77, 79 т. 1).
Доводи відповідача Черкаської обласної прокуратури, що надані позивачем документи медичного характеру, здебільшого нечитабельні, містять інформацію про скарги на біль у горлі та головний біль, проте не надано доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку з діями працівників досудового розслідування та власне погіршення стану здоров'я в порівнянні з попереднім станом, не ґрунтуються на доказах, наявних у справі, на які вмотивовано послався суд першої інстанції, та відхиляються апеляційним судом як неспроможні.
Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу, що хвороба матері та смерть батьків в період тривання кримінального провадження відносно ОСОБА_1 безумовно завдали позивачу додаткових моральних страждань у поєднанні з тим, що в цей час він все ще знаходився в статусі обвинуваченого і був вимушений відволікатися від сімейних проблем на участь в кримінальному провадженні.
Доводи Черкаської обласної прокуратури в апеляційній скарзі, що жодні документи, які б свідчили, що смерть батьків позивача настала внаслідок його кримінального переслідування, в матеріалах справи відсутні, перекручують висновки суду першої інстанції в наведеній частині та відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані.
Судом першої інстанції встановлено з наявних в матеріалах справи грамот та подяк, вручених за добросовісну працю та сумлінне виконання посадових обов'язків, та зроблено правильний висновок, що позивач мав авторитет та повагу за місцем проживання у смт. Чорнобаї та за місцем роботи у ДПІ в Чорнобаївському районі, при цьому обставини притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності висвітлювалися на офіційному сайті Черкаської обласної прокуратури, що не спростовано доводами апеляційної скарги, та поширювалися серед рідних, сусідів та колег ОСОБА_1 , зокрема, при підготовці досудової доповіді Чорнобаївським районним відділом з питань пробації Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (а. с. 48 - 51 т. 1).
На підставі вищевикладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачу було завдано додаткових душевних страждань з приводу завданих йому репутаційних втрат внаслідок поширення інформації про притягнення його до кримінальної відповідальності за вчинення службового злочину.
Посилання Черкаської обласної прокуратури в апеляційній скарзі, що в Україні діє презумпція невинуватості, і особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде встановлено обвинувальним вироком суду, не спростовують висновків суду про понесення ОСОБА_1 репутаційних втрат, з огляду на те, що репутація є громадською думкою про когось чи щось, соціальною оцінкою чи усталеними уявленнями про особу чи об'єкт, що впливає на ставлення суспільства до цієї особи чи об'єкта, і що формування громадської думки щодо особи, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, не є процесом, який підлягає законодавчому врегулюванню, відтак її не можна ототожнювати з офіційним визнанням винуватості чи невинуватості особи державою шляхом ухвалення відповідного вироку.
Враховуючи наведене, апеляційний суд також відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги прокуратури, що ступінь зниження престижу і ділової репутації, необхідність залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів для відновлення попереднього стану позивача, на які посилається суд, не підтверджується жодними доказами.
Доводи апеляційної скарги, що публікації в засобах масової інформації відомостей про обставини розслідування кримінального провадження та здійснення процесуальних дій за своїм змістом мали нейтральний характер відносно особи позивача, не містили відомостей про його персональні дані і мали на меті інформування громадськості про результати діяльності прокуратури, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про понесення репутаційних втрат ОСОБА_1 , щодо якого поширено відомості про обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення за службову недбалість, тобто неналежне виконання службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам, та відхиляються апеляційним судом.
Апеляційний суд враховує, що затримання, отримання повідомлення про підозру, обвинувачення в скоєнні злочинів та застосування запобіжного заходу впродовж двох місяців щодо особи безумовно призводить до порушення її нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
В зв'язку з цим апеляційний суд відхиляє як неспроможні доводи апеляційної скарги Черкаської обласної прокуратури, що сам лише факт здійснення кримінального провадження не є безумовним свідченням завдання позивачу моральної шкоди такого рівня, який крім констатування державною повної реабілітації позивача від висунутих обвинувачень та виплати гарантованого законом матеріального відшкодування моральної шкоди вимагає додаткової грошової компенсації, та що визначаючи відшкодування в збільшеному розмірі в сумі 320000 грн.
Апеляційний суд звертає увагу, що ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 вересня 2016 року застосовано до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у виді особистого зобов'язання строком на два місяці до 13 листопада 2016 року, зобов'язано ОСОБА_1 прибувати до слідчого за першою вимогою, повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи (а. с. 28 - 29 т. 1), тобто впродовж зазначеного терміну ОСОБА_1 був обмежений у пересуванні, зокрема у можливості виїжджати з місця проживання на тривалий час і на тривалу відстань.
Враховуючи термін перебування позивача під слідством та докази, наявні у матеріалах справи, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення моральної шкоди на користь позивача в сумі 320000 грн.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги Черкаської обласної прокуратури про недопустимість незаконного збагачення за рахунок суми присудженого відшкодування, апеляційний суд враховує, що державою гарантований обов'язковий мінімум відшкодування, однак максимум не встановлений і суд визначає розмір компенсації, виходячи з обставин конкретної справи.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що компенсація моральної шкоди, визначена судом першої інстанції в розмірі 320000 грн., є достатньою, визначеною судом із всебічним, повним, об'єктивним та безпосереднім дослідженням наявних в справі доказів, і зміні з підстав, викладених в апеляційній скарзі, не підлягає.
Доводи Черкаської обласної прокуратури, що суд стягнув на користь позивача моральну шкоду з Державного бюджету України, що є неналежним способом захисту, оскільки кошти підлягали стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, відхиляються апеляційним судом як такі, що не ґрунтуються на відповідних правових висновках Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, усталеною практикою яких визначено, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Відповідні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, Верховного Суду в постанові від 08 травня 2024 року в справі № 607/1009/23 (провадження № 61-12809св23) та інших.
Крім того, оцінюючи дані доводи апеляційної скарги Черкаської обласної прокуратури, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а в вимогах апеляційної скарги заявлено про зменшення визначеного судом розміру моральної шкоди із 320000 грн. до 292756,67 грн.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційних скаргах, відсутні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі Черкаської обласної прокуратури, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі Черкаської обласної прокуратури.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України на додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2024 року, суд враховує наступне.
Після ухвалення рішення Бориспільським міськрайонним судом Київської області позивач ОСОБА_1 подав 13 лютого 2024 року заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути на його користь з Державного бюджету України витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40000 грн.
До заяви позивачем додано копію договору про надання юридичних послуг від 01 вересня 2023 року, копію додатку № 1 до договору від 12 лютого 2024 року, копію акту прийому-передачі наданих послуг від 12 лютого 2024 року, копію рахунку на оплату № 1 від 12 лютого 2024 року, докази надсилання заяви з додатками відповідачам.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ч. ч. 1 - 6 ст. 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Судом першої інстанції надано належної оцінки відомостям, викладеним в Акті наданих послуг, складеному 12 лютого 2024 року адвокатом Власенком В.П., та встановлено, що визначений розмір витрат на правничу допомогу в сумі 40000 гривень складається з вартості наступних наданих послуг: вивчення матеріалів кримінального провадження відносно ОСОБА_1 на суму 5000 грн.; аналіз судової практики у аналогічних правовідносинах та формування правової позиції у справі на суму 3000 грн.; складання позовної заяви про стягнення моральної шкоди та подача позову з додатками до суду на суму 5000 грн.; участь адвоката у судових засіданнях на суму 25000 грн.; підготовка додаткових пояснень на суму 2000 грн.
При цьому судом звернуто увагу, що попередній розрахунок витрат на правничу допомогу, наведений у позовній заяві, не був деталізований та складався із загальною суми витрат у розмірі 50000 гривень, хоча частина послуг, зазначених в Акті прийому-передачі, була надана на етапі подачі позову. В зв'язку з цим суд першої інстанції з урахуванням поданих відповідачами заперечень визнав необґрунтованим включення до переліку наданих послуг як окремого виду послуги - аналіз судової практики у аналогічних правовідносинах та формування правової позиції у справі. Також суд визнав недоведеною і необґрунтованою включену до переліку послугу з вивчення адвокатом матеріалів кримінального провадження. Крім того, судом враховано, що матеріалами справи підтверджується участь адвоката у чотирьох судових засіданнях, оскільки одне призначене засідання не відбулося у зв'язку з відпусткою судді, і зменшено вартість такої послуги (участь адвоката у судовому засіданні) до 2000 гривень за одне судове засідання.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, проти якого не заперечувала Державна казначейська служба України в своїй апеляційній скарзі, що доведеною є лише частина зазначених заявником витрат на правову допомогу, а саме: підготовка позовної заяви - 5000 грн. та участь представника позивача у чотирьох судових засіданнях на загальну суму 8000 грн. (2000 грн. х 4), і що такі витрати підлягають частковому відшкодуванню пропорційно до задоволених позовних вимог, що становить - 5942 гривні 30 копійок, оскільки позов ОСОБА_1 було задоволено частково (на 45,71%: заявлено суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 700000 грн., задоволено - в розмірі 320000 грн., що становить 45,71% від ціни позову), виходячи з наступного розрахунку: (5000грн.+8000грн.)х 45,71% = 5942,30 грн.
Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України, що судові витрати на професійну правничу допомогу можуть бути стягнуті саме з учасника процесу в зв'язку з його протиправними діями, проте суд першої інстанції всупереч ст. 137 ЦПК України не здійснив розподіл судових витрат між сторонами та без жодної правової підстави стягнув судові витрати з Державного бюджету України, що суперечить принципу цільового використання бюджетних коштів, частково приймаються апеляційним судом, враховуючи таке.
Згідно із частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
З огляду на припис статті 56 Конституції України шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.
За змістом частини другої статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву «Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад», у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.
Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц).
Органи державної влади є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема і коштами.
Враховуючи положення наведених вище норм матеріального права, правових висновків Великої Палати Верховного Суду, стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу має бути здійснено за рахунок держави Україна, яку у цій справі представляли компетентні органи.
Разом із тим, суд першої інстанції не в повній мірі врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 711/1765/22, від 24 січня 2024 року у справі № 193/1132/22, у яких Верховний Суд вважав помилковими висновки судів попередніх інстанцій про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких визначено пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до норм ЦПК України, безпосередньо з Державного бюджету України, або з органів державної влади, які позивач визначив як відповідачів, оскільки такі кошти підлягають стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов в цілому правильних висновків про необхідність стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем ОСОБА_1 , однак помилився в частині способу такого стягнення, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни додаткового рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2024 року, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а абзац третій резолютивної частини викласти у такій редакції: «Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , адреса фактичного проживання, зазначена в позові: АДРЕСА_2 ) частину обґрунтованих судових витрат на правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 5942,30 грн.».
В іншій частині додаткове рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає зміні чи скасуванню з підстав, зазначених в апеляційній скарзі Державної казначейської служби України.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Черкаської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 лютого 2024 року залишити без змін.
Додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а абзац третій резолютивної частини викласти у такій редакції: «Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , адреса фактичного проживання, зазначена в позові: АДРЕСА_2 ) частину обґрунтованих судових витрат на правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 5942,30 грн.».
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 20 червня 2024 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.