справа №381/2025/23 Головуючий у І інстанції - Соловей Г.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/9738/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
18 червня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 серпня 2023 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про виключення відомостей з актового запису про народження дитини, -
установив:
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про виключення відомостей з актового запису про народження дитини.
Позовні вимоги мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 він народився від спільного проживання його матері - ОСОБА_3 та відповідача - ОСОБА_2 .
Оскільки на той час його мати перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , його батьком відповідно до положень статті 122 СК України було записано останнього.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла його мати - ОСОБА_3 .
Позивач зазначав, що він звернувся до Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи із заявою про надання медичної послуги (генетичної ідентифікації) та отримав висновок, згідно з яким вірогідність підтвердження біологічного батьківства ОСОБА_2 складає величину не менше, ніж 99,9%.
З урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд, визнати ОСОБА_2 його батьком.
Виключити із актового запису про його народження, складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, відомості про батька дитини - ОСОБА_4 .
Внести зміни до актового запису про його народження, складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, вказавши батьком дитини ОСОБА_2 .
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 серпня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, незважаючи на те, що відповідач визнав позов, суд першої інстанції зазначив, що позивачем при зверненні до суду із цим позовом було обрано неналежний і неефективний спосіб захисту порушеного права, так як такий позов міг бути пред'явлений лише тоді, коли відомості про батька було б вчинено за заявою матері (частина перша статті 135 СК України).
Проте за обставинами цієї справи на час народження позивача, його мати перебувала у зареєстрованому шлюбі, а тому запис про народження дитини здійснено згідно з положеннями статті 122 СК України.
Отже, позов не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, а тому задоволенню не підлягає.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що він звертався до Шевченківського районного суду міста Києва із заявою, відповідно до якої просив встановити факт батьківства ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_1 .
Проте, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року у справі №761/27086/22 відмовлено у відкритті провадження.
Вважає, що суд першої інстанції в цьому випадку замість надання оцінки поданим стороною позивача доказам, в тому числі, але не виключно, висновку експертного дослідження №104-3-2022, безпідставно відмовив у задоволенні позову, при цьому ігнорування судом першої інстанції процесуальних норм законодавства унеможливлює правильне застосування норм матеріального права.
Зазначає, що судом не вирішено питання за клопотанням позивача про виклик в якості свідка фахівця у галузі судово-медичної генетичної ідентифікації, завідуючої відділенням судово-медичної генетичної ідентифікації, експерта-імунолога Юрченко О.В .
Вважає, що судом першої інстанції взагалі не розглянуто справу по суті, як наслідок спір по суті не був вирішений.
Мотивуючи наведеним, просить суд рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 серпня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 серпня 2023 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції у редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що 01 січня 2004 року набрав чинності СК України, у зв'язку із чим, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися під час розгляду цієї справи, слід ураховувати, що позивач народився до 01 січня 2004 року, а саме 09 квітня 1987 року, а відтак, необхідно було застосовувати норми КпШС України.
Суд першої інстанції на викладене уваги не звернув, тому помилково застосував до спірних правовідносин норми права, що не регулюють спірні правовідносини.
Згідно зі статтею 52 КпШС України, походження дитини від батьків, які перебувають між собою в шлюбі, засвідчується записом про шлюб батьків.
Відповідно до частини другої статті 53 КпШС України, у разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.
Таким чином, передумовою звернення до суду із заявою про встановлення батьківська є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.
Проте за обставинами цієї справи встановлено, що позивач народився у осіб, які перебували в шлюбі, при цьому, згідно зі статті 54 КпШС України, батько і мати, які перебувають у шлюбі між собою, записуються батьками дитини в книзі записів народжень за заявою будь-кого з них.
Отже, положеннями КпШС України було унормовано можливість установлення батьківства в судовому порядку, у тому числі за заявою самої дитини після досягнення нею повноліття, лише у разі, коли запис про батька дитини у книзі записів народжень здійснено за вказівкою матері.
Правильно відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції навів помилкові мотиви прийняття такого рішення.
Разом з тим, постановою Верховного Суду від 13 березня 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд виходив з того, що висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову з посиланням на відсутність права на визнання батьківства у порядку частини другої статті 53 КпШС України, є передчасним, оскільки відповідно до висновків, викладених у іншій постанові Верховного Суду від 19 лютого 2024 року (справа №639/2026/17), у випадку звернення із позовною заявою самої дитини, яка досягла повноліття та вважає відповідача своїм біологічним батьком, який в момент зачаття та народження дитини не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, а запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено на підставі статті 54 КпШС України, так як мати на час народження дитини перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком, позов підлягає розгляду судом по суті згідно з частиною другою статті 53 КпШС України.
Із метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), Верховний Суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повної, всебічної та об'єктивної перевірки фактичних обставин, які встановлені судом першої інстанції та інших обставин, так як апеляційний суд не перевіряв рішення міськрайонного суду по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
При новому розгляді справи в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 як позовні вимоги так і вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 вчергове наголосив, що позовні вимоги визнає, та просить їх задовольнити.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві п о суті справи або в окремій письмовій заяві.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 (який є дитиною) просив суд визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батьком на підставі судового рішення та виключити оспорені відомості про батька з актового запису про народження дитини, внесеного на підставі статті 52 КпШС України, тобто на підставі запису про шлюб батьків.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем при зверненні до суду із цим позовом було обрано неналежний і неефективний спосіб захисту порушеного права, а позов не ґрунтується на вимогах законодавства України.
Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив про відсутність правових підстав для розгляду позовних вимог ОСОБА_1 по суті, оскільки передумовою звернення до суду із заявою про встановлення батьківська (частина друга статті 53 КпШС України) є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.
Проте, позивач народився у осіб, які перебували в шлюбі, при цьому, згідно зі статті 54 КпШС України батько і мати, які перебувають у шлюбі між собою, записуються батьками дитини в книзі записів народжень за заявою будь-кого з них.
Отже, положеннями КпШС України було унормовано можливість установлення батьківства в судовому порядку, у тому числі за заявою самої дитини після досягнення нею повноліття, лише у разі, коли запис про батька дитини у книзі записів народжень здійснено за вказівкою матері.
Разом з тим, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.
Це, зокрема, проявляється у тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року у справі №758/10761/13).
Нормами, які регулюють питання визнання батьківства у разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, є стаття 53 КпШС України, з компаративного (порівняльного) аналізу якої установлено відсутність регулятора, який визначав би уніфіковане правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли дитина після досягнення нею повноліття ініціює перед судом питання про визнання батьківства чоловіка, який в момент зачаття та народження дитини не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, а запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено на підставі статті 54 КпШС України, так як мати на час народження дитини перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком.
З'ясовуючи зміст частини другої статті 53 КпШС України, чи встановлюється тут вимога про обов'язкову наявність у Книзі реєстрації народжень запису про батька дитини, вчиненого за вказівкою матері, саме на момент вирішення судом питання про прийняття позову до розгляду (що не врегульовано нормами чинного законодавства), необхідно враховувати частину десяту статті 10 ЦПК України, згідно з якою забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини.
Неможливість визнання батьківства у такому випадку не залежить від волі та бажання ймовірного біологічного батька, а також дитини, яка досягла повноліття, а стоїть у залежності лише від умов, визначених законодавцем, за яких особа може подавати відповідний позов.
Разом з тим, відсутність регулятора, що визначав би правило поведінки позивача, який є самою дитиною та вважає відповідача своїм біологічним батьком, у зазначеному випадку саме по собі не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, широке тлумачення якого свідчитиме про порушення права особи на доступ до правосуддя.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Обов'язки держави, які випливають із конвенційних прав і свобод, можна поділити на дві групи: негативний обов'язок і позитивні обов'язки.
Негативний полягає в утриманні від неправомірного втручання у права та свободи.
Позитивні обов'язки - створення законодавчих та інституційних механізмів для гарантування кожному, хто перебуває під юрисдикцією держави, ефективного використання прав і свобод та їх відновлення в разі порушення.
Усі позитивні обов'язки держави можна поділити на матеріальні та процедурні.
Матеріальні (субстанційні, сутнісні) зобов'язання - це основні заходи, які необхідні з боку держави для повного здійснення гарантованих прав людини, тоді як процедурні зобов'язання полягають у встановленні державою внутрішніх процедур, які спрямовані на забезпечення більш ефективного захисту осіб, яке вимагає в кінцевому результаті достатніх засобів для порушених прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, спрямований на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини.
Визнання батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов'язків, зокрема обов'язку з утримання дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При цьому, при вирішенні спору про визнання батьківства суди повинні не допускати порушення статті 8 Конвенції, яка гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, оскільки нормативні, процедурні і процесуальні обмеження, що не дозволяють установити біологічне батьківство, можуть свідчити про порушення гарантійного права особи на повагу до сімейного життя, що неодноразово визнавалося ЄСПЛ.
У рішенні від 13 жовтня 2020 року у справі «KOYCHEV v. Bulgaria» (заява №32495/15) ЄСПЛ виснував про те, що неможливість стверджуваного біологічного батька дитини домогтися розгляду по суті питання про визнання його батьківства є порушенням статті 8 Конвенції.
Хоча національні органи та суди у своїх рішеннях навели конкретні причини, які, на їхню думку, виправдовували відмову у наданні дозволу заявникові встановити своє батьківство, процес прийняття цих рішень, як вбачається, не гарантував належного захисту інтересів заявника та не дав змоги детально оцінити факти і збалансувати відповідні інтереси.
Як наслідок, ЄСПЛ визнав, що, незважаючи на широкі межі свободи розсуду, наданої державам у таких справах, право на повагу заявника до його приватного життя було порушено.
Порушення статті 8 Конвенції установлено також тоді, коли національні органи влади відмовляли у розгляді позову ймовірного біологічного батька про встановлення його батьківства, лише пославшись на визнання батьківства іншим чоловіком та не розглянувши при цьому фактичні обставини справи (рішення від 18 травня 2006 року у справі «Ружанські проти Польщі» («Rozanski v. Poland», заява №55339/00, § 78, 79).
На противагу, стаття 8 Конвенції не була порушена у випадах, коли національні органи влади відмовляли у розгляді такого позову після ретельного вивчення інтересів зацікавлених осіб, приділивши особливу увагу інтересам дитини та не проігнорувавши при цьому інтереси ймовірного біологічного батька (рішення ЄСПЛ від 12 лютого 2013 року у справі «Кріштіан Барнабас Тот проти Угорщини» («Krasztian Barnabas Tot v. Hungary», заява №48494/06, § 33-38).
Той факт, що національні органи влади, дозволяючи або відхиляючи позов про встановлення батьківства, користуються дискреційними повноваженнями, спрямованими на захист найкращих інтересів дитини та збалансування інтересів як дитини, так і передбачуваного біологічного батька, як такий не суперечить гарантіям, які містяться у статті 8 Конвенції («Krasztian Barnabas Tot v. Hungary», №48494/06, 12 лютого 2013 року, § 33).
Тим не менш, абсолютна неможливість передбачуваного біологічного батька намагатися встановити своє законне батьківство лише на тій підставі, що інший чоловік уже визнав батьківство дитини, про яку йде мова, без розгляду конкретних обставин справи та різноманітних інтересів, що поставлені на карту, було визнано Судом таким, що порушує статтю 8 Конвенції («Rozanski v. Poland», №55339/00, 18 травня 2006 року, §§ 77-79)».
У справах, в яких чоловік бажає ініціювати провадження про оспорювання батьківства щодо дитини, суть позову заявника полягає не у тому, що держава повинна була утриматися від дій, а радше у неспроможності національних судів вирішити питання його біологічних відносин з дитиною, тим самим забезпечивши «повагу» до «приватного життя» заявника.
Хоча основною ціллю статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання органів державної влади, вона не лише зобов'язує державу утримуватися від такого втручання, на додаток до цього негативного зобов'язання можуть існувати позитивні зобов'язання, притаманні ефективній повазі до приватного або сімейного життя.
Ці зобов'язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою (рішення у справі «Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2)» [ВП] (Von Hannover v. Germany (no. 2) [GC], заяви №40660/08 та №60641/08, пункт 98, ЄСПЛ 2012).
Межа між позитивними та негативними зобов'язаннями держави за статтею 8 Конвенції не підлягає чіткому визначенню, проте застосовні принципи є подібними.
В обох контекстах слід враховувати справедливий баланс, який має бути встановлений між конкуруючими інтересами (там само, пункт 99) (YAKUSHEV v. UKRAINE, №15978/09, § 16, 21, 22, ЄСПЛ, від 14 грудня 2018 року).
Право на спілкування генетичних (біологічних) батьків із дитиною так само захищено положеннями статті 8 Конвенції, але таке спілкування і контакти безумовно повинні відбуватися у спосіб, що відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки при ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися, держава має позитивні зобов'язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров'ю та розвитку (забезпечує у максимально можливій мірі безпечне життя і здоровий розвиток дитини).
У системній сукупності із відсутністю заборони застосування частини другої статті 53 КпШС України у випадку, коли дитина народилася у чоловіка та жінки, які у шлюбі не перебували, а запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено на підставі статті 54 КпШС України, так як мати на час народження дитини перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком, немає нормативних перешкод для визнання батьківства за рішенням суду.
Таким чином, колегія суддів, екстраполюючи свої висновки в площину встановлених фактичних обставин цієї справи, вважає, що позов самої дитини, яка досягла повноліття та вважає відповідача своїм біологічним батьком, який в момент зачаття та народження дитини не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, а запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено на підставі статті 54 КпШС України, так як мати на час народження дитини перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком, підлягає розгляду судом по суті, оскільки такі обставини вже існували на момент подання вказаного позову.
При цьому слід зауважити, що сімейні правовідносини є надчутливими, предметом спорів часто виступає доля дитини, а тому судам слід уникати уніфікованого підходу та надмірного формалізму при тлумаченні та застосуванні норм права.
Розглядаючи спірні правовідносини судам необхідно належним чином встановити, чи було порушено право позивача на приватне життя, визначити найкращі інтереси дитини, оцінити баланс інтересів ймовірного батька, сім'ї та дитини.
Вказані правові висновки висловлено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі №639/2026/17.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Ураховуючи висновки, викладені вище у цій постанові Верховного Суду, у випадку звернення із позовною заявою самої дитини, яка досягла повноліття та вважає відповідача своїм біологічним батьком, який в момент зачаття та народження дитини не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, а запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено на підставі статті 54 КпШС України, так як мати на час народження дитини перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком, позов підлягає розгляду судом по суті згідно з частиною другою статті 53 КпШС України.
Враховуючи матеріали справи в їх сукупності, а також визнання позову відповідачем, колегія суддів приходить до висновку про його задоволення, з одночасним скасуванням рішення районного суду.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі задоволення позову - на відповідача.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки колегія суддів ухвалила нове судове рішення про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений ним за подання позовної заяви та апеляційної скарги на загальну суму 2684 грн.
Керуючись ст.ст.7,367,369,374,376,381,382,389 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 серпня 2023 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про виключення відомостей з актового запису про народження дитини задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Виключити з актового запису про народження ОСОБА_1 №1888 від 15 липня 1987 року, складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, відомості про батька дитини - ОСОБА_4 .
Внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_1 №1888 від 15 липня 1987 року, складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, вказавши батьком дитини ОСОБА_2 , громадянина України.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 20 червня 2024 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді С.О. Журба
Т.О. Писана