06 червня 2024 року
м. Київ
справа № 370/230/23
провадження №22-ц/824/2272/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Судді-доповідача: Гуля В.В.
суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 06 квітня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
У січні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 514,61 доларів США, за кредитним договором № K2V4AK24100081 від 20 березня 2008 року, та судові витрати.
20 березня 2008 року АТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № K2V4AK24100081, згідно якого АТ «КБ «ПриватБанк» зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 30 366,58 доларів США на термін до 19 березня 2015 року, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
Позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі та належним чином, а саме надав ОСОБА_1 , кредит у розмірі, передбаченому договором.
ОСОБА_1 зобов'язань не виконав, сума заборгованості за тілом кредиту становить 5 712,70 доларів США.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором позивачем за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року нараховано 3 % річних від простроченої суми в розмірі 514,61 доларів США.
В забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_4 за кредитним договором № K2V4AK24100081 від 20.03.2008 року між АТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № K2V4AK24100081 від 20 березня2008 року.
Враховуючи неналежне виконання умов вказаного кредитного договору ОСОБА_1 , позивач за захистом своїх прав звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 06 квітня 2023 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованості за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року за кредитним договором № K2V4AK24100081 від 20 березня 2008 року в розмірі 514,61 доларів США 3 % річних від простроченої суми.
Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 2 684 грн, тобто по 1 342 грн з кожного.
Не погоджуючись із указаним рішенням суду, представник відповідачів ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення Макарівського районного суду Київської області від 06 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову АТ КБ «ПриватБанк», стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн та судовий збір у розмірі 2 013 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду є безпідставним і необґрунтованим, у зв'язку з неповнотою встановлення обставин, які мають значення для справи.
Вказує, що у березні 2015 року позивач звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості. Тобто позивачу було відомо про порушення свого права та інтересу в січні 2015 року. Виходячи з наведено зазначив, що позивач пропустив строк позовної давності.
Також відповідач просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.
Представник позивача 15 червня 2023 року подав до Київського апеляційного суду відзив, в якому зазначив, що вважає апеляційну скаргу такою яка не підлягає задоволенню, оскільки строк позовної давності не пропущені ні щодо вимог боржника, ні щодо вимог за договором поруки, який є чинним, щодо витрат на правничу допомогу вказує, що такі витрати не підтверджені доказами. Вказані вимоги не відповідають вимогам законності.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту першого частини першої статті 274 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції було встановлено, що 20 березня 2008 року АТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 уклали кредитно-заставний договір № K2V4AK24100081, згідно якого АТ «КБ «ПриватБанк» зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 30 366,58 доларів США на термін до 19 березня 2015 року, а ОСОБА_4 зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
Позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі та належним чином, а саме надав відповідачеві-1 кредит у розмірі, передбаченому договором, що слідує з виписки по рахунку.
ОСОБА_4 зобов'язань за договором виконував не належним чином, сума заборгованості за тілом кредиту становить 5 712,70 доларів США, що слідує з розрахунку заборгованості наданого позивачем.
У зв'язку з зазначеними порушеннями відповідачем-1 зобов'язань за кредитним договором позивачем за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року нараховано 3 % річних від простроченої суми в розмірі 514,61 доларів США.
В забезпечення виконання зобов'язання відповідачем-1 за кредитним договором № K2V4AK24100081 від 20 березня 2008 року між АТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № K2V4AK24100081 від 20 березня2008 року.
Згідно п. 2, п. 4 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Відповідно до п. 16 договору поруки, предметом договору поруки є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором від 20 березня 2008 року№ K2V4AK24100081, згідно якого кредитор надав боржнику кредит в сумі 19 544,80 доларів США, а боржник повинен виконати зобов'язання з: повернення кредиту, наданого у вигляді невідновлювана лініяв сумі 30 366,58 (тридцять тисяч триста шістдесят шість доларів США 58 центів)у строк з «20» березня 2008 року по «19» березня 2015 року включно; сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 0,88 % (нуль цілих, 88 сотих відсотків за місяць у Період сплати з 20 по 24 число кожного місяця;
щомісячного у Період сплати надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі згідно Графіку погашення кредиту (Додаток 1 до Кредитного договору) для погашення заборгованості за Кредитним договором, яка включає заборгованість за кредитом, відсотками, винагородою, комісією;
сплаті винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 2,04% річних від суми зарезервованих ресурсів щомісяця в Період сплати, винагороди за проведення додаткового моніторингу, відповідно до умов та строків, передбачених Кредитним договором.
Погашення за Кредитним договором здійснюється у строки згідно Графіку погашення кредиту (Додаток Кредитного договору), сплати пені у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту у розмірі 0,15 % від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки, але не менше 1 гривні. При цьому відсотки за користування кредитом на суму простроченої заборгованості додатково до вищезазначеної пені Банком не нараховується. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати. Виконання зобов'язань зі сплати відсотків, винагороди за надання фінансового інструменту та комісії за користування кредитом, а також сплати інших винагород, штрафів, пень та інших платежів, відшкодовувати збитки, витрати у відповідності, порядку та строки, зазначені у Кредитному договорі.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідачів заборгованості за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року за кредитним договором № K2V4AK24100081 від 20 березня 2008 року в розмірі 514,61 доларів США 3 % річних від простроченої суми, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Дослідивши матеріали справи колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Разом з тим для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частиною другою статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до положень статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), вказав, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»)
Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми (рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» («Stubbings and Others v. the United Kingdom»).
Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено, крім боржника, уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
Як вбачається з матеріалів справи, у березні 2015 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось з позовом до Макарівського районного суду Київської області до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2019 року відмовлено у задоволені позову.
Строк кредитного договору встановлений з 20 березня 2008 року по 19 березня 2015 року. На час спливу строку кредитного договору заборгованість відповідача становила 4 579,15 доларів США.
Судове рішення про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором відсутнє.
Судом встановлено, що початок перебігу загальної позовної давності розпочався 20 березня 2015 року та закінчився 20 березня 2018 року.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому 21 квітня 2015 року (дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням) і є датою, коли зобов'язання відповідачів перед банком за Кредитним договором припинилося. Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах N 910/16945/14 та N 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі N 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах N 905/2324/17 та N 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі N 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
У цій справі позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості 23 січня 2023 року, тобто зі спливом строку позовної давності до основної вимоги.
Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення, на обтяження майна тощо).
Таким чином, коли загальний строк позовної давності закінчився, то закінчився строк і на додаткову вимогу.
Підстав переривання позовної давності судом не встановлено.
Тому позивач звернувся із цим позовом до суду першої інстанції з пропуском строку позовної давності.
Встановлено, що відповідач участі в розгляді справи в суді першої інстанції не приймав, проте направив до суду першої інстанції відзив, у якому просив застосувати строк позовної давності.
Таким чином, оскільки відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а відповідач у відзиві заявив про застосування строку позовної давності, місцевий суд правильно встановив, що позовні вимоги до ОСОБА_1 є обґрунтовані, оскільки станом на січень 2015 року за боржником рахується заборгованість у розмірі 4 579,15 доларів США, проте безпідставно до вчинених правовідносин не застосував строк позовної давності в зв'язку з чим в цій частині неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування рішення з ухваленням нового про відмову у задоволені позову до ОСОБА_1 у зв'язку з пропуском строку звернення до суду з позовом.
Що стосується відповідача ОСОБА_2 як поручителя за вказаними кредитними зобов'язаннями.
Згідно пункту 12 Договору поруки від 20 березня 2008 року, порука за цим договором припиняється після закінчення 5 (п'яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за Кредитним договором.
Відповідно до частини 4 статті 559порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов'язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред'явить позову до поручителя. Для зобов'язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов'язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов'язання.
За таких обставин, коли апеляційним судом встановлено, що строк пред'явлення вимог до основного зобов'язання закінчився 20 березня 2018 року, то п'ятирічний строк вимог до поручителя закінчився 20 березня 2020 року, позивач же звернувся з позовом до суду першої інстанції 20 січня 2023 року до відповідача ОСОБА_2 , яка за договором поруки вже ніяких зобов'язань не має в силу того, що відповідно п. 12 Договору поруки від 20 березня 2018 року порука за цим договором припиняється після закінчення 5 (п'яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за Кредитним договором, відповідно до ч.4 ст. 559 ЦК України з 21 березня 2020 року порука припиняється.
Відповідно до частини 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, встановивши, що судом першої інстанції не було застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме: частини четвертої статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, що є самостійною підставою для відмови у позові, а також не звернуто увагу на припинення зобов'язань поручителя за умовами договору поруки, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову як до боржника, так і до поручителя.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою
адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Отже, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина восьма, дев'ята статті 139 ЦПК України).
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Відповідно до договору № 09-09/19 про надання адвокатом правової допомоги від 09 вересня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , адвокат бере на себе зобов'язання надати правову допомогу. Ціна виконання цього доручення визначається сторонами у додаткових угодах. Крім того клієнт зобов'язується сплатити адвокату фактичні витрати, пов'язані з виконанням цього доручення згідно додатку №1 до договору від 09 вересня 2019 року.
Відповідно до додатку № 2 до договору № 09-09/19 про надання адвокатом правової допомоги від 16 березня 2023 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , уклади договір про таке: 1. Юридичний супровід в Макарівському районному судді Київської області по справі № 370/230/23 про стягнення заборгованості (15 000 грн); 2. Вартість робіт вказаних у договорі, складає 15 000 грн.
Відповідно до Акту виконаних робіт №2 від 27 березня 2023 року до додатку №2 від 16 березня 2023 року до Договору 09-09/19 про надання правової допомоги адвокатом та комплексне юридичне обслуговування від 09 вересня 2019 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали цей акт про наступне: Виконавець виконав, а замовник прийняв роботу, що включала в себе: Юридичний супровід в Макарівському районному судді Київської області по справі № 370/230/23 про стягнення заборгованості; замовник підтверджує належне виконання робіт в повному обсязі; Сума, що належить до сплати замовником складає 15 000 грн.
Відповідно до прибуткового касового ордеру № 09-09/19 від 27 березня 2021 року ФОП ОСОБА_3 прийнято від ОСОБА_1 , підстава Договір №09-09/19 від 09 вересня 2019 року та додаток № 2 від 16 березня 2019 року, сума 15 000 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з позивача на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн, оскільки відповідачем були надані всі необхідні докази, що підтверджують витрати на правничу допомогу.
Згідно з вимогами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Макарівського районного суду Київської області від 06 квітня 2023 рокупідлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволені позову.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 379, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_6 - ОСОБА_3 - задовольнити.
Рішення Макарівського районного суду Київської області від 06 квітня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволені позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості- відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 013 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий: Гуль В.В.
Судді: Матвієнко Ю.О.
Мельник Я.С.