Справа №753/14661/23
Апеляційне провадження №22-ц/824/6949/2024
06 червня 2024 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 листопада 2023 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У серпні 2023 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу.
В обґрунтування позову зазначив, що 07.09.2021 року між ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу №11269/09/21-Г. Позивач свої зобов'язання виконав своєчасно, належним чином і в повному обсязі, зокрема, набув у свою власність та передав 08.09.2021 року, згідно з актом прийому-передачі на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування замовлений відповідачем транспортний засіб марки Hyundai Sonata, моделі Sonata, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 вартістю 318 386,00 грн., який був зареєстрований за позивачем на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого 08.09.2021 року ТСЦ 8043, а відповідач зобов'язалась прийняти транспортний засіб та своєчасно сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов Договору фінансового лізингу та вимог Закону України «Про фінансовий лізинг». Відповідач прийняв від позивача у платне володіння та користування замовлений транспортний засіб, сплативши лише перший платіж. Відповідач порушив зобов'язання за договором фінансового лізингу щодо сплати лізингових платежів, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка не погашена відповідачем добровільно. З метою врегулювання спору в досудовому порядку, 05.07.2022 року відповідачу була направлена досудова вимога №УФ-45696 про сплату виниклої заборгованості з попередженням розірвання договору фінансового лізингу в односторонньому порядку та подальшим зверненням до суду з позовною заявою. Станом на 08.10.2022 року заборгованість відповідача перед позивачем за договором фінансового лізингу становить 411 819,76 грн.
На підставі викладеного, просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» 411 819, 76 грн , з яких: 74 142, 65 грн - заборгованість по сплаті лізингових платежів; 69 111, 24 грн - розмір всіх майбутніх лізингових платежів у частині оплати вартості об'єкта фінансового лізингу; 204 461, 84 грн - неустойка; 8 042, 64 грн- штраф 10 %; 41 269, 82 грн - пеня; 2 602, 66 грн- 3% річних; 12 188, 91 грн - інфляційні нарахування;
Заочним рішенням Дарницького районного суду м Києва від 09 листопада 2023 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» заборгованість за Договором фінансового лізингу №11269/09/21-Г від 07.09.2021 у сумі 158 045,46 грн., а також витрати зі сплати судового збору у сумі 2370,85 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
03.04.2024 року до Київського апеляційного суду від апелянта надійшли додаткові пояснення.
Станом на день розгляду справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання 06.06.2024 року сторони по справі не з'явились, про розгляд справи належним чином повідомлялись, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надали.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з'явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
В ході розгляду справи судом встановлено, що 07.09.2021 між ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу 11269/09/21-Г.
Згідно акту прийому-передачі об'єкта лізингу до договору фінансового лізингу №11269/09/21-Г від 07.09.2023 ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» передав у користування ОСОБА_1 транспортний засіб марки Hyundai Sonata, моделі Sonata, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , номер двигуна НОМЕР_4 , вартістю 318 386.00 грн.
Позивачем 14.10.2022 відповідачу засобами поштового зв'язку направлено повідомлення (вих. № УФ-49208 від 14.10.2022) про розірвання Договору фінансового лізингу та вимогу про повернення об'єкту фінансового лізингу.
Доказів щодо отримання відповідачем вказаного повідомлення суду не надано.
Станом на 17.08.2023 заборгованість відповідача перед позивачем за договором фінансового лізингу становить 411 819,76 грн., яка складається з: заборгованості по сплаті лізингових платежів у сумі 74 142,65 грн., розміру всіх майбутніх лізингових платежів у частині оплати вартості об'єкта фінансового лізингу у сумі 69 111,24 грн., неустойки у сумі 204 461,84 грн., штрафу у розмірі 10% у сумі 8042,64 грн., пені у сумі 41 269,82 грн., 3% річних у сумі 2602,66 грн., інфляційних нарахувань у сумі 12 188,91 грн.
По своїй суті позиція апелянта, висловлена в апеляційній скарзі, в переважній більшості співпадає з доводами та обґрунтуваннями вимог, які він висловлював в суді першої інстанції, і яким судом надано відповідну правову оцінку.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Окремо суд першої інстанції звернув увагу на неможливість визнання тих умов, які містяться на сайті позивача (які неодноразово ним змінювалися) частиною укладеного між сторонами договору, оскільки вони не були підписані відповідачем, відтак немає можливості ідентифікувати, чи саме з цією редакцією умов погоджувався відповідач при укладенні договору.
З даною позицією суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду. При цьому з приводу неможливості визнання частиною договору умов, які містяться на сайті фінансової установи, однак не підписані позичальником, щодо яких кредитор необмежений в можливості їх зміни, існує численна судова практика.
Зокрема Велика Палата Верховного Суду у постанові від у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) в аналогічних правовідносинах зазначила наступне:
«Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші».
Окремо колегія суддів апеляційного суду зазначає, що надана роздруківка з умовами та правилами споживчого кредитування, яку надає позивач, належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (кредитора), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
З огляду на вищевказані правові норми та вказану судову практику, апелянтом не було відповідним чином доведено наявності передбачених законом підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, відтак апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» залишити без задоволення.
Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько