19 червня 2024 року м. Дніпросправа № 280/943/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року (суддя Батрак І.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасувати рішення, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулось до суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати п.4 та п.5 наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 25.02.2023 №147;
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу додаткової винагороди за лютий 2023 року;
зобов'язати відповідача виплатити позивачу додаткову винагороду за лютий 2023 року в розмірі 100000 грн.
Ухвалою суду від 02.02.2024 позовну заяву залишено без руху на підставі ст.ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та позивачу наданий строк 10 днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання позивачем суду: пояснень разом з підтверджуючими документами в обґрунтування дотримання позивачем процесуального строку звернення до суду (зокрема пояснень, коли позивач дізнався про порушення його прав) або ж заяви про поновлення пропущеного строку із доказами поважності причин його пропуску.
На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачем 14.02.2024 надано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасувати рішення, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії повернуто позивачеві на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Позивач не погодився з вказаним судовим рішенням та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його ухвалення з порушенням судом норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду від 16.02.2024 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що як було зазначено в позовній заяві було 11.01.2024 у відповідь на рапорт позивача від 09.12.2023, відповідачем наданий наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2023 № 147, з якого стало відомо про підставу для не нарахування та не виплату мені додаткової винагороди за лютий 2023 року. З огляду на те, що до 11.01.2024 про суть наказу командира військової - частини НОМЕР_1 від 25.02.2023 № 147 позивачу не було відомо, підстави вважати права порушеними, до 11.01.2024 у позивача були відсутні. Про існування таких підстав позивач дізнався з об'єктивних незалежних від нього причин лише 11.01.2024, адже відповідач не ознайомив позивача зі змістом наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2023 № 147 до 11.01.2024. Раніше дізнатися (до ознайомлення з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2023 № 147) про порушення своїх прав, в позивача можливості не було, адже доведення актів індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень до зацікавлених осіб, відноситься до обов'язку суб'єкта владних повноважень та залежить від його волі, і в свою чергу не є обов'язком зацікавленої особи. Отже, строки звернення до суду з вимогою про визнання протиправними та скасувати п. 4 та п. 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2023 № 147, становлять шість місяців та розпочинаються з моменту ознайомлення позивача з вищевказаним наказом, а тому не є пропущеним.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно із п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
З урахуванням наведеного військова служба є різновидом публічної служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним рішенням суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Таким чином, строк звернення до суду із позовними вимогами про визнання протиправним та скасування п.4 та п.5 наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 25.02.2023 №147, передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України та становить один місяць з моменту коли позивач дізнався про наказ від 25.02.2023 №147.
Водночас, строк звернення до суду із позовною вимогою про зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу додаткову винагороду за лютий 2023 року в розмірі 100000 грн, передбачений ст. 233 КЗпП України та становить три місяці та обчислюється з моменту коли позивач дізнався про порушення його прав.
Наведені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, яка висловлена зокрема у постановах від 06.03.2024 у справі № 600/5050/23-а та від 08.05.2024 у справі № 600/4133/22-а, а також спростовують доводи апеляційної скарги про необмеженість строку звернення до суду із таким позовом.
Колегія суддів вважає, що момент початку перебігу строку звернення до суду із позовною вимогою про зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу додаткової винагороди за лютий 2023 року, колегія суддів зазначає, що з огляду на щомісячний характер виплати грошового забезпечення позивач об'єктивно міг дізнатись про припинення виплати йому грошового забезпечення у місяць такого припинення.
Навіть у разі припущення про затримку виплати грошового забезпечення за лютий 2023 року позивач міг поцікавитись причинами такого припинення без невиправданих зволікань. З урахуванням можливості такого припущення строк звернення до суду із вказаною позовною вимогою розпочав свій відлік 11.01.2024.
Водночас, апеляційний суд зазначає, що за змістом позовної заяви та апеляційної скарги позивач пов'язує припинення виплати йому грошового забезпечення саме з прийняттям наказу від 25.02.2023 № 147.
Враховуючи наведене у сукупності, апеляційний суд вважає, що строк звернення до суду із усіма вказаними позовними вимогами розпочав свій відлік не пізніше 01.03.2023.
При цьому, позивач звернувся до суду із вказаним позовом 26.01.2024, тобто з порушенням як місячного, так і тримісячного строку.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску вказаного строку, позивач зазначає, що про порушення своїх прав він дізнався 11.01.2024, отримавши відповідь командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.12.2023 на його рапорт.
Однак, апеляційний суд вважає, що подання позивачем вказаного рапорту та отримання ним зазначеної відповіді вказують на момент, коли позивач почав вчиняти дії щодо захисту своїх прав, а не на момент, у який позивач мав об'єктивну можливість дізнатись про відповідні рішення та дії відповідача.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров
суддя О.В. Головко