19 червня 2024 року м. Чернігів Справа № 620/7824/24
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Соломко І.І., перевіривши матеріали позовної заяви і додані до неї документи у справі за позовом Державної установи ''Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернігівській області'' до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання неправомірними та скасування постанов про накладення штрафу від 25.08.2023 та від 12.03.2024 у виконавчому провадженні № 724417216,
Позивач звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання неправомірними та скасування постанов про накладення штрафу від 25.08.2023 та від 12.03.2024 у виконавчому провадженні № 724417216.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом та доказів поважності причин його пропуску, засвідчених належним чином.
12.06.2023 на ухвалу суду, представником позивача суду надано заяву про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначив, що через відсутність чіткої правової обізнаності в питаннях процесуального права, та постійного перебування у процесі реорганізації та зміні структурних підрозділів МВС, які координують роботу зазначеного сектору. Тож, з огляду на це питання, врегулювання оскарження постанов про накладання штрафів не бралося до уваги, через завантаженість та відсутність чіткої правової позиції у суддів щодо питання видачі довідок згідно Постанови КМУ №704.
Вирішуючи питання щодо дотримання строку звернення до суду позивача з вказаним позовом, суд враховує таке.
Згідно з ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами пропуску строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
В обґрунтування пропуску строку, позивач посилається на відсутність чіткої правової обізнаності у питаннях процесуального права, та постійного перебування в процесі реорганізації та зміні структурних підрозділів МВС.
Суд критично ставиться до доводів позивача щодо відсутності чіткої правової обізнаності у питаннях процесуального права.
Так, суд звертає увагу позивача на презумпцію знання законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається) - кожен вважається таким, що знає закони.
Правова основа презумпції знання законодавства - обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Цей обов'язок закріплений в частині 1 статті 68 Конституції України. Обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Тому закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка і міститься в частині 2 статті 68 Конституції України.
Отже, юридична необізнаність і невірне трактування норм права, відсутність чіткого законодавчого врегулювання певних питань не є поважною причиною для пропуску строку на звернення до суду.
Стосовно постійного перебування в процесі реорганізації, то суд зазначає, що організація роботи позивача є суб'єктивним чинником та, за відсутності об'єктивних підстав, що підтверджені належними та допустимими доказами, не є поважною підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки тривалість процедури оформлення документів безпосередньо залежить від ефективної роботи працівників і не свідчить про наявність особливих і непереборних обставин, які є поважними причинами для поновлення пропущеного строку подання позову. У ситуації з пропуском строків державними органами, поважними причинами пропуску строку апріорі не можуть виступати недоліки внутрішньої організації роботи суб'єкта владних повноважень, які перебувають у прямій залежності від волі суб'єкта владних повноважень. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись принципу належного врядування та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.
В контексті вищевикладеного суд вважає також за необхідне вказати на те, що поновлення строку не є обов'язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін.
Позивачем не наведено наявності поважних підстав несвоєчасного подання позову, які є об'єктивно непереборними, не залежать від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами з дня отримання оскаржуваної постанови до дня подання позову.
З урахуванням вказаного, можливість вчасного подання позову залежала виключно від волевиявлення самого позивача, тобто мала суб'єктивний характер, а тому підстав для поновлення пропущеного процесуального строку у даному випадку суд не вбачає.
Отже, суд дійшов висновку визнати неповажними причини пропуску звернення до суду та відмовити у задоволенні клопотання позивача про його поновлення.
Частиною 2 ст. 123 КАС України передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом, то в задоволенні клопотання про поновлення строку слід відмовити та повернути позов позивачу.
Керуючись ст. 123, 169, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Державній установі ''Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернігівській області'' відмовити у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду.
Позовну заяву разом з усіма доданими до неї матеріалами - повернути позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена в порядку, встановленому ст.ст. 294-297 КАС України.
Суддя І.І.Соломко