20 червня 2024 року м. Чернівці Справа № 600/1029/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування постанови.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №072341 від 27.02.2024.
В обґрунтування заявлених вимог вказано, що станом на час виявлених відповідачем порушень законодавства про автомобільний транспорт та прийняття оскаржуваної постанови позивач не мала статусу фізичної особи-підприємця і не була суб'єктом господарювання, а водій належного позивачу транспортного засобу не може бути її найманим працівником. Тому в даних спірних відносинах позивач не є автомобільним перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а, відтак, не може бути суб'єктом відповідальності за порушення, передбачені частиною першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Вказане, на думку позивача, свідчить про протиправне притягнення її до відповідальності на підставі названої норми статті, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 11 березня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; витребувано докази.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено про законність оскаржуваної постанови. Вважає, що доводи позивача, наведені в обґрунтування заявлених позовних вимог, є безпідставними та необґрунтованими, вони не спростовують факту виявленого порушення законодавства про автомобільний транспорт. Зокрема, відповідач вказав, що перевезення вантажу, яке мало місце 18 січня 2024 року, здійснювалось як комерційне від вантажовідправника вантажоодержувачу на належному позивачу транспортному засобі, що підтверджує здійснення господарської діяльності з надання послуг з автоперевезення вантажу, а тому позивач виступає автоперевізником, використовувала найману працю водія, а отже, повинна була контролювати роботу водія транспортного засобу та забезпечувати умови виконання законодавства про автомобільний транспорт. Просив суд відмовити у задоволенні позову.
Правом подання відповіді на відзив позивач не скористалась.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки ЗИЛ 131 з реєстраційним номером НОМЕР_1 , 1973 року випуску (спеціалізований вантажний самоскид), що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 .
На підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 12 січня 2024 року №001165 уповноваженими особами Відділу державного нагляду (контролю) в Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відносно належного ОСОБА_1 транспортного засобу ЗИЛ131, номерний знак НОМЕР_1 , серія і свідоцтво свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , водієм якого був ОСОБА_2 .
За результатами проведеної перевірки складено Акт №032069 від 18 січня 2024 року, в якому вказано про виявлені порушення статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: під час здійснення перевезення вантажів на момент перевірки була відсутня індивідуальна книжка водія або копія графіка змінності водіїв, чим порушено вимоги статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», за що статтею 60 указаного Закону передбачена відповідальність.
Листом від 23 січня 2024 року №6209/42/24-24 відповідач повідомив позивача про призначення на 27 лютого 2024 року розгляду справи про порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» згідно акта №032069 від 18 січня 2024 року.
27 лютого 2024 року начальником Відділу державного нагляду (контролю) в Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу №072341 у розмірі 17000,00 грн за порушення нею вимог статей 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» (відсутність індивідуальної контрольної книжки водія), відповідність за яке передбачені абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Не погоджуючись із вказаним рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернулась до адміністративного суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пунктів 7-9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржує постанову суб'єкта владних повноважень про застосування адміністративно-господарського штрафу у зв'язку із порушенням законодавства про автомобільний транспорт. Позивача притягнуто до відповідальності згідно абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”.
Так, засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року №2344-III (далі - Закон №2344-III).
Статтею 60 Закону №2344-III передбачена відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, суб'єктом відповідальності, передбаченої частиною першою статті 60 Закону №2344-III, за порушення законодавства про автомобільний транспорт є автомобільний перевізник.
Згідно положень статті 1 Закону №2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
У главі 6 (статті 29-34) Закону №2344-III наведені положення про автомобільного перевізника. Так, згідно частини першої статті 33 Закону №2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Статтею ж 34 Закону №2344-III передбачені вимоги до автомобільного перевізника.
Так, автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Автомобільні перевізники з кількістю транспортних засобів десять і більше зобов'язані організовувати підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів автомобільного транспорту, діяльність яких пов'язана з наданням послуг автомобільного транспорту, у термін один раз на п'ять років, а з питань безпеки перевезень, охорони праці та пожежної безпеки - у термін один раз на три роки в порядку, який визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Відповідно до приписів статті 48 Закону №2344-III (про порушення якої зазначено відповідачем в оскаржуваній постанові) автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, зокрема за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону №2344-III, відповідальність несуть саме автомобільні перевізники - суб'єкти господарювання.
Згідно частини другої статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Про те, що відповідальність за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт несуть саме фізичні особи як суб'єкти господарювання, тобто фізичні особи-підприємці, додатково свідчать і відповідні графи у «Постанові про застосування адміністративно-господарського штрафу №», що є Додатком 5 до Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2022 р. №79), яким і передбачені положення щодо оформлення результатів перевірки та застосування адміністративно-господарських штрафів.
Як вбачається з наявних у справі матеріалів, позивач станом на час виявлених відповідачем порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт та прийняття оскаржуваної постанови, не мала статусу фізичної особи-підприємця, тобто не була суб'єктом господарювання.
У ході судового розгляду справи відповідачем як суб'єктом владних повноважень, на якого в силу вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення, не надано суду належних й достовірних доказів того, що ОСОБА_1 у спірних правовідносинах має відношення до вчинення господарської діяльності щодо перевезення вантажів та, відповідно, є автомобільним перевізником.
Відповідачем не було надано суду належних та достовірних доказів того, що 18 січня 2024 року перевезення вантажу на автомобілі марки ЗИЛ 131 з реєстраційним номером НОМЕР_1 було здійснено автомобільним перевізником саме ОСОБА_1 .
До цього суд звертає увагу і на те, що дані до відзиву товарно-транспортні накладні від 17.01.2024 року, які, на думку відповідача, вказують на комерційний характер здійснюваного 18 січня 2024 року перевезення вантажу, не свідчать про те, що саме ОСОБА_1 є автомобільним перевізником, адже інформація про неї як про автомобільного перевізника у ТТН відсутня.
Також відповідачем і не доведено того, що водій транспортного засобу ЗИЛ 131 з реєстраційним номером НОМЕР_1 , який здійснював керування транспортного засобу 18 січня 2024 року на момент проведення перевірки перебував (перебуває) у трудових відносинах саме із ОСОБА_1 як ФОП та автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-III.
При цьому, згідно встановлених у даній справі обставин, позивач є лише власником транспортного засобу ЗИЛ 131 з реєстраційним номером НОМЕР_1 .
За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач в даних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-III, а тому не може бути суб'єктом відповідальності згідно частини першої статті 60 Закону №2344-III.
Враховуючи викладене, відповідач протиправно притягнув саме ОСОБА_1 до відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III.
Указане є достатньою та самостійною підставою для визнання оскаржуваної постанови незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно зі статтями 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частинами першою-третьою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів обґрунтованість позову. Натомість доводи відповідача не свідчать про законність оскаржуваної постанови.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.
Частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно наявної у справі квитанції від 07 березня 2024 року позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Отже, наявними у справі матеріалами підтверджується понесення позивачем судових витрат у цій справі у виді судового збору.
Враховуючи, що позов підлягає задоволенню повністю, то наявні правові підстави для стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат у виді судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати Постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №072341 від 27 лютого 2024 року, прийняту відділом Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області відносно ОСОБА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 20 червня 2024 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), відповідач - Державна служба України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області (58023, м. Чернівці, вул. Руська, 248 «У», ЄДРПОУ 39816845).
Суддя О.П. Лелюк