19 червня 2024 року справа № 580/2394/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності за наявності страхового стажу 14 років 01 місяць, у відповідності до вимог статті 30, 32 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (Закон № 1058);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 лютого 2024 року про призначення пенсії по інвалідності за наявності страхового стажу 14 років 01 місяць та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що має достатній страховий стаж для призначення пенсії по інвалідності як особі з інвалідністю 2 групи, однак відповідач під час вирішення питання про призначення пенсії протиправно відмовив у такому призначенні.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області відзив на позовну заяву до суду не надало.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.
ОСОБА_1 з 25 грудня 2023 року згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертною комісією серії 12 ААГ №427591 визнано особою з інвалідністю 2 групи за загальним захворюванням безтерміново.
06.02.2024 позивач звернулась до Головного управління пенсійного фонду в Черкаській області з заявою та переліком документів щодо призначення пенсії як особі з інвалідністю 2 групи, в порядку визначеному вимогами ст. 26,30,32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Закон № 1058).
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було скеровано до ГУ ПФУ в Волинській області, яким прийнято рішення від 12 лютого 2024 року № 232850003321 про відмову у призначенні пенсії в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
В рішенні зазначено, що згідно наданих до заяви документів про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637(довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудова книжка, свідоцтво про народження дитини, диплом про навчання, дані персоніфікованого обліку) страховий стаж становить 08 років 03 місяці 09 днів.
До страхового стажу не зараховано період праці, згідно довідки про періоди праці в колгоспі Росія» №43/04-03 від 02.02.2024, оскільки по батькові заявниці, зазначено в документах, не відповідає її паспортним даним. До страхового стажу не зараховано період догляду за дитиною 10.09.1999 року народження оскільки в свідоцтві про народження відсутній штамп про видачу паспорту дитині, а в заяві заявниця не підтвердила факту догляду.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернулась в суд з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч.1 ст.46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ст. 30 Закону 1058-ІV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи. Пенсія по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Залежно від ступеня втрати працездатності визначено три групи інвалідності. Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством. Органи Пенсійного фонду та застрахована особа мають право в установленому законом порядку оскаржити рішення органів медико-соціальної експертизи. (ст. 31 Закону 1058- ІV)
Крім того положення ст. 32 Закону 1058- ІV встановлено що страховий стаж, необхідний для призначення пенсії по інвалідності. Зокрема, особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп, вік - стаж, а саме від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.
Пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих осіб з інвалідністю провадиться тільки за їх заявою (ст. 34 Закону 1058- ІV).
Приписами частин другої та четвертої статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державні і пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підстав документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб і Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Щодо не зарахування страхового стажу за період праці, згідно довідки про періоди праці в колгоспі Росія» №43/04-03 від 02.02.2024, суд зазначає таке.
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктами 17-18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Суд зазначає, що в трудовій книжці виданій на ім'я ОСОБА_2 НОМЕР_1 під №1 мітиться запис про працевлаштування 22.11.1988 в колгосп «Росія» села Прохорівка, на посаду вихователя дитячого садочку. Під №2 запис від 11.09.1991 про звільнення з місця праці в зв'язку з переходом на інше місце праці. Стаж праці за цей час склав 2 роки 10 місяців. Така інформація підтверджується і довідкою №43/04-03 від 02.02.2024.
Оскільки дані трудової книжки позивача та вищевказаної довідки, які надавались до органу Пенсійного фонду України, підтверджують її роботу, суд дійшов висновку, що позивач має право на зарахування до страхового стажу період роботи згідно Архівної довідки №43/04-03 від 02.02.2024.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів законності відмови у зарахуванні вказаного вище стажу.
Стосовно зарахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною 10.09.1999 року народження, суд виходить з такого.
Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 , виданим 04.10.1999, підтверджено те, що позивачка є матір'ю ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , копія якого міститься в матеріалах справи.
В оскаржуваному рішенні зазначено, що відповідачем не взято в розрахунок її стажу догляд за дитиною до трьох років, з тих підстав, що у свідоцтві про народження відсутній штамп про отримання дитиною паспорту.
Так, відповідно до абзацу 1 частини четвертої статті 24 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з пунктом «ж» частини третьої статті 56 Закону № 1788 до стражу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Абзацами 1-3 пункту 11 Порядку № 637 визначено, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі:
свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть);
документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Відтак для підтвердження страхового стажу непрацюючої матері законодавство не вимагає подання свідоцтва про народження дитини «з відміткою про видачу паспорту». До того ж пункт 11 Порядку № 637 чітко встановлює, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, крім документа про те, що мати не працювала, підтверджується свідоцтвом про народження дитини або паспортом, а у разі смерті дитини - свідоцтвом про смерть.
Наведене вище свідчить, що пенсійний орган відмовив позивачці у зарахуванні до страхового стажу періоду догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку без будь-якого правового підґрунтя.
Беручи до уваги, що предметом розгляду пенсійного органу були свідоцтво про народження дитини та трудова книжка позивача, які були надані разом з заявою про призначення пенсії, у відповідача не було підстав для незарахування позивачці до страхового стажу часу догляду за дитиною до досягнення нею трьох річного віку.
Таким чином, позивачка має право на зарахування до страхового стажу період догляду за дитиною до досягнення нею трьох річного віку з 10.09.1999 по 10.09.2002.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 року в справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів в документах наданих для призначення пенсії, можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах чи догляду за дитиною до 3-річного віку, а не правильність записів у трудовій книжці чи в свідоцтві про народження дитини.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.
За змістом частин першої, другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд зробив висновок, що рішення про відмову в призначенні пенсії від 12 лютого 2024 року №232850003321 є протиправним та підлягає скасуванню, при цьому з метою ефективного захисту та відновлення прав позивача суд вважає за , що порушені права позивача слід відновити шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_4 період роботи згідно Архівної довідки №43/04-03 від 02.02.2024 та період здійснення нею догляду за дитиною, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з свідоцтвом про народження серії серія НОМЕР_2 , виданим 04.10.1999, до досягнення дитиною трирічного віку, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 лютого 2024 року про призначення пенсії по та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.
Висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов'язковими для врахування суб'єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення. Суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов'язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Враховуючи викладене, позовна заява є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України “Про судовий збір” та не надав доказів понесення інших судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.
Керуючись статтями 2, 5, 6, 14, 77, 134, 241-246, 255, 263, 295, 370 КАС України суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 12 лютого 2024 року №232850003321 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (вул. Кравчука 22В, м. Луцьк, 43026, код ЄДРПОУ 13358826) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) період роботи згідно Архівної довідки №43/04-03 від 02.02.2024 та період здійснення нею догляду за дитиною, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 04.10.1999, до досягнення дитиною трирічного віку.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (вул. Кравчука 22В, м. Луцьк, 43026, код ЄДРПОУ 13358826) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від 06 лютого 2024 року про призначення пенсії по інвалідності та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ