справа №380/12961/24
з питань забезпечення позову
20 червня 2024 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кухар Н.А., розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення,-
До Львівського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Львівської міської ради (79005, м. Львів, пл. Ринок, 1; код ЄДРПОУ 26256622) в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради рішення №750 від 30 травня 2024 р. «Про демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_2 ».
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого - суддю Кухар Н.А.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
18 червня 2024 року представник позивача подала заяву про забезпечення позову (вх. №46416) шляхом:
- зупинення дії рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 750 від 30 травня 2024 р. «Про демонтаж тимчасової споруди по вул. Пасічна, 22» до набуття законної сили рішення Львівського окружного адміністративного суду в справі про його скасування;
- заборони будь-яким органам влади та місцевого самоврядування , а також іншим юридичним особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на демонтаж до набуття законної сили рішенням Львівського окружного адміністративного суду в справі про скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 750 від 30 травня 2024 р. «Про демонтаж тимчасової споруди по АДРЕСА_2 ».
В обґрунтування заяви вказує, що тимчасова споруда ОСОБА_1 виконана комбіновано, тобто з застосування цегли, а тому її демонтувати як цілу конструкцію або за конструктивними елементами неможливо. Таким чином демонтаж означає її знищення. Це означає, що внаслідок демонтажу буде знищено власність ОСОБА_1 , тобто якщо рішення суду про скасування рішення виконкому буде на користь позивачки, а тимчасова споруда буде демонтована, то особа не одержить захисту, бо її тимчасова споруда після демонтажу буде купую сміття, тобто її використати позивачка не зможе
Згідно з частиною першою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Вивчивши подану заяву, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частин першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частинами першою, другою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною 1 статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Із системного аналізу вимог наведених норм випливає, що забезпечення позову це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову.
Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта.
Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ'я сторін.
Законодавець встановив дві підстави для постановлення ухвали про забезпечення позову у справі, зокрема такими є:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
- очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Висновки щодо застосування статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України неодноразово викладались Верховним Судом, зокрема, у постанові від 29.01.2020 у справі №640/9167/19, де зазначено, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з позовними вимогами.
Співмірність, за висновками Верховного Суду, передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, який застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта.
Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
У вищевказаній постанові Верховного Суду враховано Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 13.09.1989, згідно з якими рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Тобто, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
При цьому, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 (справа №826/8556/17) та від 25.04.2019 (справа №826/10936/18).
Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 (справа №705/4587/17) сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Із аналізу наведеного видно, що обов'язковою передумовою вжиття заходів для забезпечення позову, є мотивована заява сторони з зазначенням дійсних обґрунтованих підстав вважати, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що розгляд заяви про забезпечення позову призведе до передчасного розгляду справи по суті.
У разі задоволення позовних вимог жодних ускладнень для виконання судового рішення не має, а отже вказана підстава не може бути застосована при розгляді заяви про забезпечення позову.
Відтак, судом не встановлено, а заявником у заяві не доведено існування жодної з обставин, передбачених частиною 2 статті 150 КАС України, за наявності яких суд може вжити заходи забезпечення позову.
На переконання суду заходи забезпечення позову, про які просить заявник, не відповідають меті застосування такого інституту, не спрямовані на попередження можливих невідворотних негативних наслідків для прав та охоронюваних законом інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду з цим позовом і відновлення яких, у разі незастосування відповідних заходів, буде неможливим або значно ускладненим.
На підставі вищевикладеного у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 150 - 154, 156, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду в порядку, передбаченому ст.297 Кодексу адміністративного судочинства України, та у строки визначені ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки визначені ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Кухар Н.А.