Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відмову в ухваленні додаткового рішення
20 червня 2024 року Справа №200/11142/19-а
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Ушенка С.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" в особі відокремленого підрозділу Селидівське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
В провадженні Донецького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» в особі відокремленого підрозділу Селидівське виробниче управління водопровідно-каналізаційного до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2019 № Ю-2997-25 в частині зобов'язання сплатити борг у сумі 2157673,64 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року вказаний адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправною та скасувано вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2019 № Ю-2997-25 в частині суми боргу 2157673,64 грн.
Рішення набрало законної сили 07.02.2020.
На виконання вказаного рішення 29.04.2020 Донецьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист, строк пред'явлення якого до виконання встановлений до 08 лютого 2023 року.
05.06.2024 на електронну адресу суду від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у даній справі, а саме щодо зобов'язання Головного управління ДПС у Донецькій області здійснити корегування даних інтегрованої картки платника податків Селидівського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства КП «Компанія «Вода Донбасу» шляхом зменшення розміру боргу на суму 2157673,64 грн., тобто на суму скасованої у судовому порядку частини боргу, та прийняття нового податкового повідомлення-рішення.
Заява обґрунтована тим, що, у зв'язку з невиконанням податковим органом судового рішення, КП «Компанія «Вода Донбасу», з посиланням на п. 6 розділу II Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, направлено листа до Головного управління ДПС у Донецькій області від 03.04.2024 № 27.07-352 щодо виконання рішення суду про скасування податкового повідомлення-рішення в частині штрафів та пені, за результатом розгляду якого Головним управлінням ДПС у Донецькій області надано відповідь від 03 травня 2024 року № 6036/6/05-99-13-07, зі змісту якої вбачається, що невиконання судового рішення пов'язано з відсутністю у його резолютивній частині покладення на податковий орган дій зобов'язального характеру щодо здійснення корегування даних інтегрованої картки платника податків шляхом зменшення розміру боргу на суму скасованої частини боргу, а також щодо прийняття нового податкового повідомлення-рішення зі зменшеною сумою грошового зобов'язання.
Враховуючи зміст вказаної відповіді, позивач просить ухвалити додаткове рішення у справі для визначення способу виконання судового рішення.
Відповідно до ч.ч. 1 і 3 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
З огляду на запровадження на території України воєнного стану, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров'ю та безпеці учасників справи, судовий розгляд означеного у заяві питання здійснюється у письмовому провадженні.
Перевіряючи доводи про наявність підстав для ухвалення додаткового судового рішення, необхідно виходити з такого.
У статті 9 КАС України закріплені принципи змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
Так, відповідно до частин першої, четвертої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (пункт 1 частини другої статті 72 КАС України).
У силу вимог статей 73-76 КАС України докази мають бути належними (містити інформацію щодо предмета доказування), допустимими (одержаними з дотриманням порядку, встановленого законом), достовірними (на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи), достатніми (які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування).
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, виходячи з принципів змагальності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, суд визначає, які обставини входять до предмета доказування, які докази подані або мають бути подані тим чи іншим учасником справи, вживає заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, та надає оцінку зібраним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності і достатності.
Водночас принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.
Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Окрім того, зазначений принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Верховний Суду неодноразово наголошував на тому, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, зокрема у постановах від 29 травня 2019 року у справі №2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17, від 30 жовтня 2019 року у справі №390/131/18, від 1 квітня 2020 року у справі №686/24003/18 тощо.
Вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв'язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві. Наприклад, позивач просить визнати протиправними дії, бездіяльність суб'єкта владних повноважень, однак не просить суд зобов'язати його вчинити певні дії чи прийняти рішення; просить визнати протиправним акт індивідуальної дії, однак не просить суд про його скасування тощо.
Отже, суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, однак відповідно до імперативних вимог процесуального законодавства.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 804/1457/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 802/295/17-а, від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а тощо.
Таким чином, принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, і таких відхід обґрунтований судом у судовому рішенні.
Як вбачається з матеріалів справи, у позовних вимогах позивач просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2019 № Ю-2997-25 в частині боргу у сумі 2157673,64 грн. Отже, суд розглянув справу в рамках заявлених позовних вимог.
Важливо зазначити, що відповідно до усталеної судової практики обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовляти, як передчасних.
Крім того, суд звертає увагу позивача, що судове рішення у цій справі набрало законної сили у лютому 2020 року, а позивач звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі у червні 2024 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 252 КАС України заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.
Строк пред'явлення виконавчого документа до виконання сплинув 08 лютого 2023 року.
Зазначені обставини у своїй сукупності виключають правові підстави для ухвалення додаткового судового рішення у даній справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 252 КАС України про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В ухваленні додаткового рішення у справі № 200/11142/19-а - відмовити.
Ухвала набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 256 КАС України, і може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя С.В. Ушенко