Справа № 753/7953/22
Провадження № 2/761/738/2023
21 листопада 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Аббасової Н.В.,
за участю секретаря судового засідання - Сухини С.А.,
учасників справи:
представника позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним,
У липні 2022 року ОСОБА_3 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 30.05.2017 позивачем ОСОБА_3 написано розписку, відповідно до якої останні отримав у ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 500 тис. доларів США, та зобов'язується їх повернути в місячний строк за вимогою. Позивач вказує, що за домовленістю сторін, дана розписка не мала реальних наслідків та була надана з метою справити враження на позикодавців Відповідача, нібито він має можливість надати таку велику суму коштів у якості інвестицій, однак потребує більшої суми коштів, як короткострокову позику. Позивач наголошує, що між сторонами ніколи не існувало боргових зобов'язань, зокрема в сумі 500 тис. доларів США. Окрім цього, позивач зазначає, що відповідач не міг надати йому у борг таку значну суму коштів, оскільки у його власності не могло бути такої суми коштів, зважаючи на його задекларований дохід. У зв'язку з чим, посилаючись на ст.ст. 215, 234 ЦК України, позивач просить визнати вказаний договір позики недійсним з підстав його фіктивності.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10 серпня 2022 року вказану позовну заяву направлено за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.
27 жовтня 2022 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшли матеріали даної справи та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 жовтня 2022 року передані судді Аббасовій Н.В.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14.12.2022 відкрито загальне позовне провадження у вказаній справі та призначено підготовче судове засідання.
07.03.2023 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що твердження ОСОБА_3 про фіктивний характер договору позики, оформленого розпискою від 30.05.2017, є неправдивими. ОСОБА_3 отримав зазначену у розписці суму коштів двома частинами: 28.04.2017 у сумі 100 тис. доларів США та 30.05.2017 в сумі 400 тис. доларів США. Враховуючи значний розмір позики відповідач запропонував ОСОБА_3 скласти письмову розписку. Представник відповідача вважає, що договір позики був укладений сторонами добровільно, та є підставою для виникнення боргових зобов'язань та свідчить про існування такого зобов'язання.
Також представник відповідача у відзиві зазначає, що невдовзі після отримання коштів ОСОБА_3 став уникати зустрічей з ОСОБА_4 , а потім поїхав з міста Києва та перестав відповідати на дзвінки. Так відповідач вважає, що ОСОБА_3 користуючись його довірою, ввів його в оману з метою заволодіння його грошовими коштами без наміру їх повернення. За вказаним фактом здійснюється досудове розслідування, в межах якого позивача оголошено у розшук.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26.06.2023 відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення доказів.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26.06.2023 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті в порядку загального позовного провадження.
Представник позивача в судовому засідання позов підтримав, зазначивши, що оспорюваний договір позики є фіктивним, оскільки у відповідача не було, та не могло бути такої суми коштів для передачі їх у позику.
Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову, наголосивши на добровільності укладеного правочину.
Вислухавши учасників процесу, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, 30.05.2017 позивачем ОСОБА_3 написано розписку, відповідно до якої останній отримав у ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 500 тис. доларів США, та зобов'язується їх повернути в місячний строк за вимогою.
Обставини підписання такої розписки позивачем не заперечуються.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, такої позиції дотримується Верховний Суд України у правовому висновку прийнятого у Постанові ВСУ від 18.09.2013 р. по справі 6-63цс13.
Статтею 207 ЦК України передбачено, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
З врахуванням вказаних вимог закону, наявності дій по передачі кошів і їх отримання позивачем згідно розписки між сторонами укладено правочин, який по суті є договором позики.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Згідно з положеннями статей 202-204 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як на підставу для визнання договору позики недійсним позивач вказував, що договір, укладений між сторонами, вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються договором позики (відсутній намір передачі грошових коштів та їх повернення), а також є таким, за яким не вчинено жодних дій на виконання договору позики (відповідачем не надано позивачу грошових коштів).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Судом установлено, що між сторонами укладений договір позики.
Факт підписання договору позики позивач не оспорює, тобто вчинення оспорюваного правочину не було здійснено усупереч його справжній волі. Підписуючи договір позики, позичальник погодився з умовами договору, у тому числі щодо суми позики та факту передачі грошових коштів за цим договором до його підписання.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд зазначає, що позивач не надав до суду доказів про відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки при укладенні договору позики, не надав доказів на підтвердження факту введення в оману іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників, про свідомий намір невиконання зобов'язань договору або приховування справжніх намірів учасників правочину.
За умовами ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто укладені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, відноситься і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом", зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (справа "Steel and others v. The United Kingdom").
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Враховуючи викладене вище, а також те, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ЦПК України обставин, на які він посилається, підстав для задоволення позовних вимог про визнання договору позики недійсним суд не вбачає.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову по суті вимог.
Згідно положень ст. 141 ЦПК України, судові витрати, у разі відмови у задоволенні позовних вимог, покладаються на позивача.
На підставі викладено та керуючись ст. 16, 203, 204, 207, 215, 218, 234, 526, 626, 627, 638, 639, 1047, 1049, 1051 ЦК України, ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 60, 76-81, 211, 223, 258, 263, 264, 265, 268, 352 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Суддя Н.В. Аббасова