19 червня 2024 року
м. Київ
справа № 766/10612/23
провадження № 51-3103 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 05 березня 2024 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 04 червня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24 липня 2023 року за № 12023231080001782, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Велетенського та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 05 березня 2024 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 1 ст. 286-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 04 червня 2024 року вирок суду першої інстанції в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України змінено, виключено при кваліфікації дій ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 286-1 КК України кваліфікуючу ознаку «або експлуатації транспорту». В решті вирок залишено без зміни.
За вироком суду встановлено, що23 липня 2023 року близько 19:23 ОСОБА_4 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керував автомобілем Mercedes - Benz Е220, д.н.з. НОМЕР_1 , рухався по автодорозі між смт. Білозерка та с. Надеждівка Херсонського району Херсонської області, проявив неуважність та безпечність до дорожньої обстановки, яка склалася, не обрав безпечну швидкість свого транспортного засобу, щоб мати можливість постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, внаслідок чого не впорався з керуванням та допустив з'їзд у кювет.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля Mercedes
- Benz Е220 - ОСОБА_5 отримав середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Вказані наслідки знаходяться у причинному зв'язку з порушенням п. 12.1 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_4 .
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
Засуджений ОСОБА_4 звернувся до Суду з касаційною скаргою, у якій не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями в частині призначеного покарання, вважає його невідповідним тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості.
Вважає, що суд першої інстанції при призначенні йому покарання не взяв до уваги конкретних обставин кримінального провадження, особу винного, обставини, що пом'якшують покарання, а також думку потерпілого, що у своїй сукупності істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та слугує підставою для застосування ст. 69 КК України.
Зазначає, що наведені у апеляційній скарзі доводи щодо можливості пом'якшення покарання засудженому залишились поза увагою апеляційного суду.
Мотиви суду
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу
про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.
Статтею 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Цією ж статтею передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Беручи до уваги те, що розгляд кримінального провадження відбувся в порядку ст. 349 КПК України, а також, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 1 ст. 286-1 КК України у касаційній скарзі не оспорюються, Суд, керуючись вимогами ст. 433 КПК України, не перевіряє законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині.
Що стосується доводів засудженого щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, то вони є необґрунтованими.
За приписами ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема, ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Статтею 69 КК України регламентовано, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків визначених цим Кодексом, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Хоча у виключних випадках кримінальний закон і передбачає можливість застосування положень ст. 69 КК України, проте лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Це можливо, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до ч. 1 та/або ч. 2 ст. 66 КК України, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням вищевикладених норм права.
Суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_4 , дотримуючись наведених вимог закону України про кримінальну відповідальність, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, який у лікарів психіатра та нарколога на обліку не перебуває, позитивно характеризується за місцем роботи та місцем проживання, раніше не судимий.
Обставинами, які пом'якшують покарання засудженому суд визнав - повне визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 судом не встановлено.
Урахувавши всю сукупність наведених обставин, у тому числі й тих про які йдеться у касаційній скарзі, даних про особу винного, його ставлення до вчиненого, суд дійшов правильного висновку про необхідність призначення мінімального покарання у межах санкції ч. 1 ст. 286-1 КК України з урахуванням положень Загальної частини цього Кодексу.
Апеляційний суд, переглянувши в апеляційному порядку вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 , дав належну оцінку доводам апеляційної скарги засудженого, які є аналогічними, до тих, що викладені в касаційній скарзі, у тому числі й щодо застосування ст. 69 КК України, та із зазначенням докладних мотивів прийнятого рішення обґрунтовано залишив вказане рішення без зміни.
Зокрема, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції взяв до уваги всі дані, що характеризують особу засудженого, в тому числі і в соціально-побутовому плані, обставини кримінального провадження в їх сукупності, які визначають тяжкість скоєного правопорушення, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, форму і ступінь вини.
Також апеляційним судом зазначено, що обставини на які посилався засуджений, про які йдеться і у касаційній скарзі, повне визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність попередніх судимостей, позитивні характеристики були повною мірою враховані місцевим судом при призначенні покарання.
Що стосується застосування ст. 69 КК України та призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, то суд дійшов переконання, що встановлені у справі обставини хоча і пом'якшують покарання, однак істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та ступінь його суспільної небезпеки.
Зокрема, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав на те, що твердження засудженого про те, що він є особою похилого віку, у день вчинення кримінального правопорушення випив незначну кількість спиртних напоїв, в період окупації був учасником місцевої самооборони, брав активну участь у мітингу проти загарбників, за що його сім'я зазнала переслідувань, що призвело до нестабільного емоційного стану, не можуть братися до уваги, оскільки ці обставини не є такими, які тісно пов'язані із вчиненням правопорушення та у сукупності їх не можна визнати обставинами, які б істотно знизили ступінь тяжкості вчиненого та дали б законні підстави для застосування ст. 69 КК України.
Колегія суддів небезпідставно акцентувала увагу на тому, що ОСОБА_4 , керуючи автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, грубо знехтував правилами дорожнього руху.
Керування в стані алкогольного сп'яніння є більш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість такого порушення обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням. Водій у стані сп'яніння є загрозою як для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху, так і для самого себе та власності третіх осіб.
Дорожньо-транспортна пригода, в якій потерпілому було заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження, виникла внаслідок того, що обвинувачений своїми діями порушив норми правил дорожнього руху, які регламентують безпечне управління транспортним засобом, яких мав беззастережно дотримуватись, що призвело до зазначених наслідків та свідчить про підвищену суспільну небезпеку винного.
За таких обставин, посилання на те, що сам потерпілий вмовив ОСОБА_4 підвезти його, знаючи, що обвинувачений вживав алкогольні напої, як на підставу для пом'якшення покарання, колегія суддів правильно визнала необґрунтованими.
Крім того, суд небезпідставно звернув увагу та те, що думка потерпілого щодо призначення покарання не є вирішальною при прийнятті відповідного рішення судом, з огляду на конкретні обставини справи, і вона підлягає врахуванню у сукупності з іншими обставинами, передбаченими ст. 65 КК України.
До того ж позиція потерпілого у цьому провадженні була непослідовною, про що також зауважено апеляційним судом в ухвалі.
Суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що встановлені у кримінальному провадженні обставини, які пом'якшують покарання, за своєю суттю та вагомістю не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 злочину, і самі по собі вони не можуть бути безумовною підставою для застосування ст. 69 КК України, проте дали суду підстави для призначення мінімального основного і додаткового покарання, передбаченого в санкції ч. 1 ст. 286-1 КК України.
Заслуговує на увагу, на думку касаційного суду, й те, що покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, є не лише мінімальним у межах санкції цієї статті, а й найменшим з можливих, передбачених для цього виду покарання з урахуванням ст. 63 КК України.
Колегія суддів апеляційного суду вмотивовано зауважила, що призначене ОСОБА_4 покарання відповідає статтям 50, 65 КК України, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого, попередження вчинення ним та іншими особами нових злочинів.
З такими висновками судів попередніх інстанцій з урахуванням обставин цього кримінального провадження погоджується і Верховний Суд, оскільки вони відповідають принципам законності, індивідуалізації та справедливості при призначенні покарання. Правових підстав вважати його явно несправедливим через суворість немає.
Оскаржені судові рішення є законними, обґрунтованими та належним чином вмотивованими, вони відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
Обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, зі змісту касаційної скарги убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Ураховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого
слід відмовити.
З цих підстав Суд, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, постановив:
Відмовити засудженому ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 05 березня 2024 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 04 червня 2024 року щодо нього.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_6