вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
28.05.2024 Справа № 917/107/24
Суддя Мацко О.С. , розглянувши матеріали справи
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-проектна компанія «Газінвестпроект», 04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, 25, код ЄДРПОУ 36470766,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Ойл», 36000, Полтава, вул. Небесної Сотні, 9/17, код ЄДРПОУ 38516938,
про стягнення 3 298 559,17 грн.
Представники: згідно протоколу судового засідання
Секретар судового засідання Гуйван Д.П.
Ухвалою від 26.01.2024р. відкрито провадження у даній справі, призначено підготовче засідання, встановлено строки для подання заяв по суті спору. 12.02.2024р. до суду надійшов відзив на позов, 28.02.2024р. - відповідь на відзив та заперечення.
Ухвалою від 19.03.2024р. закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 16.04.2024р, після чого відкладено на 28.05.2024р.
У засіданні 28.05.2024р., проведеним за участю представників сторін, справу розглянуто по суті, оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
При розгляді справи судом встановлено наступне:
10.11.2021р. між сторонами по справі укладено договір поставки №165 (арк..справи 11-18), за умовами якого:
- постачальник (позивач) зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у договорі, передати у власність покупця товар згідно специфікацій до договору, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у договорі, прийняти і своєчасно оплатити цей товар;
Факт поставки товару підтверджується належним чином оформленими і підписаними обома сторонами документами (товарно-транспорті накладні, видаткові накладні);
Загальна сума договору визначається сумами всіх специфікацій і не може перевищувати в еквіваленті 100 000,00 дол.США;
-умови оплати та порядок розрахунків передбачено розд.4 договору; конкретні строки оплати за кожну партію товару визначаються у специфікаціях, підписаних сторонами;
- відповідальність сторін передбачена розд.10 догвоору. Зокрема, за прострочення ввиконання зобов'язань щодо оплати товару постачальник має право вимагати від покупця сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла відповідний період, від вартості поставленого товару за кожен день прострочення оплати (п.10.5);
- строк дії договору - до 31.12.2021р. з можливістю пролонгації (розд.12 договору).
Сторонами було укладено специфікації №1,2,3 до договору, за якими позивачем було здійснено поставку товару на загальну суму 1 488 000,00 грн.: видаткова накладна №РН-0000553 від 24.11.2021р. на суму 953000,00 грн. (а.с.19), видаткова накладна №ЛНА-000016 від 21.12.2021р. на суму 250 000,00 грн. (а.с.22), видаткова накладна №ЛНА-000015 від 17.12.2021р. на суму 285 000,00 грн.
У підтвердження належного виконання умов договору позивачем, крім перелічених доказів, надано копії податкових накладних з квитанціями про їх реєстрації, довіреностей відповідача на отримання товару, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури на вказані в позові суми.
Сторонами погоджено умови оплати: 100% оплата протягом 30-ти дію з дати підписання видаткової накладної. У зв'язку з нездійсненням оплати отриманого товару, позивачем було скеровано відповідачу вимогу від 28.06.2023р. про негайне виконання умов договору (а.с.25-38).
Оплата проведена не була, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Крім основного боргу, позивач заявив до стягнення 482 493,68 грн інфляційних, 90 872,06 грн річних, 1 237 193.43 грн пені, а також просить відшкодувати за рахунок відповідача судовий збір та 260 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу адвоката.
У відзиві на позов відповідач визнає позов частково. Так, відповідач не заперечує проти наявності боргу в сумі 1 488 000,00 грн., пояснює це тим, що відповідно до постанови Правління НБУ «Про роботу банківської системи в період воєнного стану» №18 від 24.02.2024р. в редакції постанови Правління НБУ №44 від 08.03.2022р. зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками , в тому числі, юридичних осіб кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Республіки Білорусь, в той час як засновниками ТОВ «Сервіс Ойл» є юридична особа, зареєстрована у Республіці Білорусь, що вплинуло на здійснення видаткових операцій відповідача та унеможливило вчасні розрахунки з позивачем.
Стосовно нарахування річних, пені і інфляційних, відповідач позов визнає частково, в частині стягнення 172 214,39 грн інфляційних, 49 575,65 грн річних, просить зменшити пеню до 1 грн, вирішити питання про розподіл судових витрат з урахуванням ч.1 ст.130 ГПК України; повідомляє про те, що клопотання про зменшення витрат на оплату правової допомоги позивача буде надано суду після отримання доказів понесення останнім цих витрат; заявляє до стягнення з позивача 13 500,00 грн витрат на професійну правову допомогу, докази понесення яких будуть надані разом з детальним описом робіт (наданих послуг).
Позивач в реагування на відзив надав відповідь, у якій відзиляє доводи відповідача, а також надав Специфікацію №1, на яку містилося посилання в позовній заяві та розрахунках, проте яка помилково не була додана до позову. У запереченнях на відповідь на відзив відповідач просить не приймати даний доказ до уваги яяк такий, що прийнятий з порушенням строку для його подання. Однак суд критично оцінює дані доводи, оскільки специфікація №1 не є новим доказом в розумінні норм ГПК України, на неї містяться посилання у позовній заяві, претензії, і з технічних причин внаслідок помилки вона не була завантажена до системи Електронний суд при поданні позову та направленні документів до суду та відповідачу (який є стороною договору та підписував дану специфікацію).
Приймаючи рішення, суд виходить з наступного:
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Факт поставки товару на вказану у позові суму та наявність заборгованості за відповідачем підтверджується матеріалами справи та сторонами визнається. Згідно ст..75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Згідно ст..46 ГПК України, відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Відтак, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу задовольняються судом.
Стосовно нарахування пені, річних, інфляційних:
Позивачем проведено наступні нарахування:
За товар по видатковій накладній від 24.11.2021р. на суму 953 000,00 грн. з урахуванням строку оплати, визначеного Специфікацією №1, прострочення з 25.12.2021р. (суд погоджується з позивачем, останній день оплати - 24.12.2024р.)
За товар по видатковій накладній від 17.12.2021р. на суму 285 000,00 грн. з урахуванням строку оплати по Специфікації №2, прострочення з 17.01.2022р. (суд не погоджується з позивачем, оскільки останній день виконання зобов'язання припадає на 16.01.2022р. - неділя, то останнім днем виконання є 17.01.2022р., отже, прострочення починається з 18.01.2022р.);
За товар по видатковій накладній від 21.12.2021р. на суму 250 000,00 грн з урахуванням Специфікації №3 - прострочення з 21.01.2022р. (останній день виконання - 20.01.22р.).
Згідно ст..625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом перевірено правильність обрахунків позивачем річних та інфляційних, враховуючи правильно визначений період прострочення. За результатами перерахунку суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 482 493,68 грн інфляційних та 90 872,06 грн річних.
Перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку пені, суд вставив таке.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 925/1386/19, приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень статей 251, 252 Цивільного кодексу України має бути визначений. При цьому перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.
Згідно зі ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
У численних постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду суд зазначав, що умова договору про сплату штрафних санкцій за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції, оскільки формулювання "за кожний день прострочення", установлює лише порядок нарахування такої штрафної санкції як пеня, що також дозволяє її відмежувати від неустойки іншого виду, але вказане формулювання жодним чином не визначає період чи строк, за який ця неустойка нараховується. Зазначення в договорі іншого, ніж визначено частиною шостою статті 232 ГК України періоду нарахування штрафних санкцій, може бути здійснено або шляхом відображенням в його умовах конкретного строку нарахування штрафної санкції (на зразок "нараховується протягом року" тощо), або шляхом зазначення додаткових застережень щодо настання певної обставини (на зразок "до повного виконання зобовязання", "до повної сплати заборгованості", "протягом всього періоду існування прострочення" тощо), які б дозволяли точно встановити момент закінчення строку нарахування неустойки, відмінний від визначеного ГК України.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також зазначила, що такий підхід до застосування частини шостої статті 232 ГК України разом з умовами договору де міститься положення про нарахування штрафних санкцій за кожний день прострочення, відображено й у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/15492/17, від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17., ухвалі від 23.01.2024р. 911/952/22 і ін..
У постанові від 20.08.2021 у справі №910/13575/20 Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначив, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду відхилив доводи заявника касаційної скарги про необхідність врахування правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19, оскільки дійшов висновку про відсутність підстав для відступлення від висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19 та уточнив правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України.
З урахуванням положень ст. 251, 252 ЦК України, суд встановив, що п. 10.5 договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначення "до дати фактичного виконання", тощо.
Умова, передбачена цим пунктом договору ("за кожен день прострочення"), не є такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.
У зв'язку із зазначеним, суд вважає правомірним нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання з оплати послуг протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (за кожний місяць) згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України.
Однак суд враховує, що у період, за який позивач, в тому числі, нарахував відповідачу пеню на усій території України діяв карантин, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року. Відповідно до постанови від 9 грудня 2020 року № 1236 в редакції від 25 квітня 2023 року Кабінет Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. установив на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р.
Згідно п.7 розд. «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відтак, нарахування пені за порушення виконання грошового зобов'язання у даному випадку буде правомірним до 30.06.2023р. Судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що її сума становить 922 625,42 грн. (595 194,19 грн. пені з 25.12.2021р. по 30.06.2023р. на суму 953 000,00 грн+174 623,01 грн пені з 18.01.2022р. по 30.06.2023р. на суму 285 000,00 грн. +152 808,22 грн пені з 21.01.2022р. по 30.06.2023р. на суму 250 000,00 грн.). В іншій частині позовні вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають через необґрунтованість.
Крім того, відповідачем заявлено клопотання про зменшення пені, мотивоване тим, що порушення виконання зобов'Язання сталося не з його вини; основний борг визнано і буде сплачено відразу ж після зняття обмежень по розрахункам; умисного ухилення від виконання зобов'язання з боку відповідача не відбувається; стягнення пені у заявленому розмірі перетвориться на непомірний тягар для відповідача і стане джерелом додаткових прибутків позивача.
Розглянувши дане клопотання, суд приходить до висновку про його часткове задоволення, виходячи з наступного:
У статті 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Дана позиція викладена в постанові Верховного суду від 16.10.2019 р. у справі № 910/1828/19.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Повертаючись до обставин даної справи:
В матеріалах справи відсутні докази заподіяння позивачу збитків внаслідок порушення відповідачем строків оплати. Крім того, з інформації, наявної в матеріалах справи, не вбачається, що у разі зменшення розміру штрафних санкцій позивач зазнає значних негативних наслідків для свого фінансового стану. Майнові інтереси позивача, що зазнали шкоди внаслідок прострочення виконання зобов'язання позивачем, достатньою мірою захищені стягненням річних і інфляційних у даній справі, суми яких є значними. Судом також враховано причини невиконання зобов'язання відповідачем, які, хоч і не звільняють останнього від відповідальності, однак можуть слугувати підставою для зменшення неустойки; визнання основного боргу та відсутність наміру затягувати судовий процес, а також усі інші обставини справи у сукупності. Враховуючи вищевказане, виходячи з того, що стягнення надмірних сум неустойки не повинно призводити до необґрунтованого збагачення кредитора за рахунок боржника та інтереси обох сторін, суд вважає за доцільне зменшити розмір неустойки на 90 %. Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені до 1 грн., суд зауважує, що надмірне зменшення неустойки взагалі нівелює її значення як засобу забезпечення виконання зобов"язання та є недопустимим. Відтак, стягненню підлягає 92 263,54 грн пені.
Вирішуючи питання про відшкодування судового збору, суд виходить з приписів ст..ст.129,130 ГПК України, повертає з державного бюджету України позивачу 50% судового збору у зв'язку з визнанням позову відповідачем частково, решту судового збору покладає на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (без урахування зменшення неустойки судом).
Керуючись статтями 126,129, 232-233,237-238,240 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Ойл» ( 36000, Полтава, вул. Небесної Сотні, 9/17, код ЄДРПОУ 38516938) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-проектна компанія «Газінвестпроект» ( 04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, 25, код ЄДРПОУ 36470766)
1 488 000,00 грн основного боргу, 482 493,68 грн інфляційних, 90 872,06 грн річних,
92 263.54 грн пені, 23 439,69 грн судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельно-проектна компанія «Газінвестпроект» ( 04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, 25, код ЄДРПОУ 36470766)
з Державного бюджету України 12 368.20 грн судового збору, сплаченого платіжною інструкцією №32 від 18.01.2024р.
5. Призначити судове засідання для вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу на 20.06.24р. на 12.00 год.
6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256 ГПК України).
Повне рішення складено 19.06.2024р. (поза межами встановленого ГПК України строку у зв"язку з перебуванням судді Мацко О.С. у відпустці з 30.05.2024р. по 14.06.2024р. та аварійним відключенням енергопостачання в приміщенні Господарського суду Полтавської області 17.06.2024р. та 18.06.2024р.).
Суддя О.С.Мацко