Справа № 274/9331/23 Провадження № 2/0274/498/24 РІШЕННЯ
(заочне)
11.06.2024 м. Бердичів
Суддя Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Большакова Т.Б. за участю секретаря судового засідання Павлюк-Жук А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
І. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_2 суму три проценти річних, суму процентів за прострочений строк в розмірі 3% щомісячно та суму індексації нараховану на суму боргу, разом: 194 880,00 грн та стягнути судові витрати в сумі 1948,80 грн.
Позов обґрунтовано тим, що рішеннями Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області з ОСОБА_2 було стягнуто кошти. Сума стягнення за рішенням суду № 274/7217/18 від 22.01.2020 складає 263394,47 грн; за рішенням суду 274/8714/20 складає 86871,57 грн.
На даний час заборгованість сплачена частково. Залишок заборгованості станом на 01.01.2024 складає 314231,29 грн, у тому числі основна сума боргу 120000,00 грн.
На заборгованість відповідно до ст. ст. 625, 1048 ЦК України за період з 01.01.2021 по 31.12.2023 нараховується три проценти річних від простроченої суми та сума процентів за прострочений строк в розмірі 3 відсотків щомісячно згідно договору позики; сума боргу підлягає індексації, згідно індексу інфляції за весь час прострочення, тобто з 01.01.2021 по 31.12.2023 з відповідача підлягає стягненню: 3 % річних - 10800,00 грн; 3 % щомісячно згідно договору позики за прострочений строк виконання зобов'язання - 129600,00 грн; індексу інфляції - 54480,00 грн.
Вказані обставини стали підставою звернення до суду з цим позовом.
ІІ. Процедура та позиції сторін
Ухвалою суду від 15.01.2024 відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники провадження в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Позивач подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує.
Заяв по суті справи до суду не надійшло, відповідач не скористався своїм процесуальним правом та не направив до суду відзив на позовну заяву, у судові засідання не з'являвся, про розгляд справи повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе за згодою позивача провести заочний розгляд справи.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного пристрою не здійснювалося на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
ІІІ. Національне законодавство, що підлягає застосуванню
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначенихзмістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 625 ЦК України визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 по справі №686/21962/15-ц відступила від висновків ВСУ, викладених у постанові № 6-2759цс15 та визначила, що у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його невиконання та приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Норма ст. 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (правова позиція ВС від 07 лютого 2018 року по справі №910/11249/17).
Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача процентів від суми позики на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України.
Вказаною нормою передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
ІV. Фактичні обставини справи, встановлені судом, докази на їх підтвердження, оцінка та мотиви суду
Судом встановлено, що Бердичівським міським судом винесено рішення від 22.01.2020 по справі № 274/7217/18, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 263 394,47 грн, який складається з 120 000,00 грн. - борг за договором позики від 01.07.2015, 11 835,62 грн. - 3 проценти річних, 79 241,10 грн. - проценти за договором позики від 01.07.2015, 52 317,75 грн. - інфляційні втрати. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування судових витрат частину судового збору у розмірі 2 531,04 грн. Рішення набрало законної сили, стягувачу видано виконавчий лист.
Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області винесено рішення від 14.05.2021 по справі № 274/8714/20, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 86 871,57 грн., з яких: - 6 164,00 грн. - 3% річних; - 73972,60 грн. - 3% від суми заборгованості щомісяця; - 6 734,97 грн. - інфляційне збільшення. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 868,71 грн. понесених ним судових витрат. Рішення набрало законної сили, стягувачу видано виконавчий лист.
Відповідно до листа Бердичівського відділу державної виконавчої служби у Бердичівському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 21.12.2023 за № 9/146625, на виконанні у відділі перебували виконавчі провадження:
ВП № 67817316 по примусовому виконанню виконавчого листа 274/8714/20, виданого 22.07.2021 Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області, щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 86871,57 грн. Борг частково стягнуто у розмірі 36034,75 грн.
20.12.2023 державним виконавцем, керуючись п. 2 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про повернення виконавчого документа. Залишок нестягнутої суми боргу становить 50836,82 грн.
ВП № 67818018 по примусовому виконанню виконавчого листа 274/7217/18, виданого 24.02.2020 Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області, щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 263394,47 грн.
20.12.2023 державним виконавцем, керуючись п. 2 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про повернення виконавчого документа. Борг не стягнуто.
Із наведеного суд дійшов висновку, що рішення суду 274/7217/18 (про стягнення основної суми боргу) залишається не виконане.
Положеннями ст. 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
З наведених обставин, враховуючи наявність рішень суду про стягнення заборгованості, які набрали законної сили, доведеним та беззаперечним є факт наявності боргового зобов'язання відповідача перед позивачем.
Відповідно до розрахунку позивача, він просить стягнути з відповідача за період з 01.01.2021 по 31.12.2023: 10800,00 грн - 3% річних; 129600,00 грн - відсотків, які визначені договором позики та 54480,00 грн - іфляційних втрат.
Суд погоджується із наведеним розрахунком позивачем 3% річних 10800,00 грн, проте інфляційні втрати суд розраховує у розмірі 55636,63 грн, однак, позивач просить стягнути з відповідача 54480,00 грн суму іфляційних втрат, а тому підлягає стягненню саме ця сума, виходячи з положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України, оскільки справа розглядається в межах заявлених позовних вимог.
Щодо стягнення відсотків, які визначені договором позики, суд зазначає наступне.
Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасового користування наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за ч. 1 ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Така правова позиція, викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Таким чином, у стягненні нарахованих відсотків відповідно до ст. 1048 ЦК слід відмовити.
Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
V. Розподіл судових витрат
На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у сумі 652,85 грн, сплачений позивачем, що підтверджено документально.
Керуючись ст. ст. 259, 263-265, 268, 272, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 65280,00 грн, з яких: 10800,00 грн - 3% річних; 54480,00 грн - інфляційні втрати.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 652,85 грн понесених судових витрат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Житомирського апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст рішення виготовлено 17.06.2024.
Суддя Тетяна БОЛЬШАКОВА