Номер провадження: 11-сс/813/938/24
Справа № 947/16760/24 1-кс/947/7364/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
13.06.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря с/з ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 30 травня 2024 року про застосування до підозрюваної ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням розміру застави у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12024162480000309 від 05.03.2024, -
Зміст оскарженого судового рішення.
Ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого СВ Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , та до ОСОБА_8 , підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком до 26.07.2024 року, включно, в межах строку досудового розслідування.
В якості альтернативного запобіжного заходу визначена застава у розмірі 300 (триста) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 908 400 (дев'ятсот вісім чотириста) гривень, та у разі внесення застави на підозрювану покладені обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, а саме:
- прибувати до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому вона проживає без дозволу прокурора,суду;
- повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання;
- утримуватися від спілкування зі свідками в рамках кримінального провадження;
- здати на зберігання до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді захисник ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржену ухвалу та постановити нову, якою застосувати до підозрюваної запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою або зменшити розмір застави.
Доводи апеляційної скарги обґрунтувала тим, що ризики відсутні, оскільки всі докази стороною обвинувачення вже зібрані, свідки та потерпілі допитані, а органу досудового розслідування відоме постійне місце проживання ОСОБА_8 та наміру переховуватись чи вчиняти новий злочин вона не має.
Також захисник зазначає, що ОСОБА_8 раніше не судима, заміжня та допомагає своїм батькам, які є особами пенсійного віку і за станом здоров'я потребують догляду, має позитивні характеристики за місцем проживання.
Крім того слідчий суддя визначив підозрюваній завідомо непомірний розмір застави.
Слідчий суддя не взяв до уваги посилання захисника на те, що докази у кримінальному провадженні не вказують на причетність ОСОБА_8 до нього.
Позиції учасників апеляційного провадження
Захисник ОСОБА_7 в судовому засіданні апеляційного суду підтримала доводи своєї апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити ухвалу слідчого судді без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного розгляду, перевіривши доводи викладені в апеляційній скарзі та дослідивши матеріали провадження за клопотанням слідчого, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Мотиви апеляційного суду
Згідно з вимогами ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Слід зазначити, що найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст.29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суддя-доповідач апеляційного суду вважає за необхідне застосувати Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до ст.5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п.с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи
Згідно з приписами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з положеннями ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.176 цього Кодексу.
Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, а саме у сприянні незаконного переправлення осіб через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів, вчинене за попередньою змовою групою осіб з корисливих мотивів.
Апеляційний суд зазначає, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Мюррей проти Сполученого Королівства", зазначив що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.
Апеляційний суд вважає, що на даному етапі досудового розслідування зазначені докази є вагомими та достатніми для обґрунтування підозри ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.332 КК України. При цьому, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їй злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено та стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено.
У справі «Ферарі-Браво проти Італії», ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою».
З огляду на те, що в апеляційній скарзі захисник не оспорює обґрунтованість підозри ОСОБА_8 , апеляційний суд не переглядає оскаржену ухвалу слідчого судді в цій частині.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачена відповідальність у виді позбавлення волі на строк від семи до дев'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.
Таким чином, ураховуючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 у разі доведеності її вини, існує ризик того, що підозрювана може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнути кримінальної відповідальності.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Апеляційний суд погоджується з думкою слідчого судді про те, що ОСОБА_8 підозрюється в незаконному переправленні осіб через державний кордон України, сприянні вчиненню таких дій порадами, вказівками, наданням засобів та усуненням перешкод, що може бути фактором, який сприятиме останній у залишенні території України та переховуванні від органу досудового розслідування та суду.
Прокурор ОСОБА_6 у судовому засіданні зазначив, що свідок ОСОБА_10 був допитаний і надав показання, що за вказівкою ОСОБА_8 знімав кошти з її рахунків у великих розмірах.
Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про існування ризику незаконного впливу підозрюваною ОСОБА_8 на свідків, з метою змінити їх показання, що перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні, який об'єктивізується з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме, спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).
Враховуючи також те, що підозрюваному при ознайомлені з матеріалами кримінального провадження стануть відомі анкетні дані свідків, які в подальшому, будуть допитуватися безпосередньо судом, у випадку направлення обвинувального акту до суду, а досудове розслідування у даному кримінальному провадженні триває, апеляційний суд погоджується з думкою слідчого судді щодо наявності ризику
Апеляційний суд погоджується з думкою слідчого судді, що ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме те, що підозрювана ОСОБА_8 може вчинити інше кримінальне правопорушення також знайшов своє підтвердження в матеріалах, доданих в обґрунтування клопотання, з огляду на те, що ОСОБА_8 була затримана із значною сумою грошей у іноземній валюті на загальну суму 8800 доларів США, 31032 гривень, копіями медичних обстежень, паспортами, ідентифікаційними кодами, військовими квитками та тимчасовими посвідченнями військовозобов'язаних, медичними аналізами та фотокартками невстановлених поки слідством чоловіків. Під час обшуків проведених за місцем проживання та тимчасового перебування ОСОБА_8 було вилучено речові докази, а саме кліше печаток різних районних центрів комплектування та соціальної підтримки, лікарень, МСЕК, бланків медичної документації та документації із РТЦК та СП (картки амбулаторно, стаціонарного хворого, лікарняні листи, довідки про тимчасову непрацездатність, тимчасові довідки військовозобов'язаного) та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.
Також апеляційний суд приймає до уваги той факт, що відносної підозрюваної ОСОБА_8 наразі відкрито кримінальне провадження за №12024262150000227 від 01.05.2024 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, за фактом того, що остання 01 травня 2024 року під час перетину проходження митного контролю для перетину державного кордону імовірно надала працівникам прикордонної служби КПП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » неправомірну вигоду у сумі 2900 (дві тисячі дев'ятсот) доларів США за безперешкодний перетин державного кордону на виїзд з України.
Посилання сторони захисту на те, що підозрювана ОСОБА_8 має доглядати батьків, які хворіють, не підтвердились з огляду на те, що підозрювана ОСОБА_8 проживає в м. Одесі окремо від батьків та відсутні підстави стверджувати, що вказані особи знаходять на утриманні ОСОБА_8 з огляду на те, що остання офіційно не працевлаштована.
Обставини, передбачені ч.2 ст.183 КПК України, які могли бути перешкодою для застосування відносно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею встановлені не були.
Вищенаведене в сукупності з встановленими ризиками свідчить про те, що ризики продовжують існувати та не зменшились і жоден з більш м'яких запобіжних заходів аніж тримання під вартою на даному етапі досудового розслідування не зможе запобігти заявленим слідчим ризикам та не дозволить контролювати місце перебування ОСОБА_8 , яка у випадку застосування до неї більш м'якого запобіжного заходу цілком ймовірно може вдатись до спроб зникнути з поля зору правоохоронного органу.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про недоведеність існування ризиків, які передбачають необхідність застосування до підозрюваної ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непереконливими, адже при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про те, що на теперішній час продовжують існувати ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, та на підставі повного та всебічного дослідження всіх обставин провадження дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування до ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Відносно доводів апеляційної скарги про визначення ОСОБА_8 непомірного розміру застави, апеляційний суд зазначає про таке.
Оскаржуваною ухвалою визначено заставу у розмірі 300 (триста) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 908 400 (дев'ятсот вісім чотириста) гривень.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків.
Частиною 4 статті 182 КПК України встановлено, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Так, ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, що відповідно до вимог п.2) ч.5 ст.182 КПК України, передбачає визначення застави від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Між тим, згідно абзацу 2 ч.5 ст.182 КПК України, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Апеляційний суд зазначає про те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що суд, при встановленні суми застави, яка перевищує платоспроможність обвинуваченого повинен враховувати тяжкість злочину, у вчиненні якого він підозрюється, а також його професійне становище. Судом, враховуючи винятковий характер справи, виправдано корегування суми для звільнення під заставу з рівнем передбачуваної відповідальності для забезпечення того, щоб винні не мали стимулу уникати правосуддя і знехтувати заходами безпеки. Розмір застави, встановлений виключно з урахуванням майнового стану підозрюваного, не є достатнім для забезпечення його явки у судове засідання.
Апеляційний суд наголошує на тому, що застава застосовується в помірному для обвинуваченого (підозрюваного) розмірі і була здатна забезпечити його належну поведінку, і яка б могла його стримувати від всіх можливих та імовірних ризиків, що можуть перешкоджати кримінальному провадженню. Сума, яку необхідно обрати для підозрюваного, повинна бути як великою з точки зору відношення власності так і помірною для внесення. Значна сума, буде стримуючою силою для розумної поведінки підозрюваного і недопущення порушень в майбутньому, оскільки це призведе до втрати суми застави. Людина вносячи на депозитний рахунок держави значну суму коштів, повинна задуматись про їх повну втрату у випадку недобропорядної поведінки. Тобто застава є економічним заходом контролю поведінки обвинуваченого (підозрюваного), який при сьогоднішніх умовах життя є одним із життєво необхідних для кожної людини.
Щодо інших доводів апеляційної скарги захисника про незаконність оскарженої ухвали апеляційний суд враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).
За таких обставин, доводи захисника ОСОБА_7 про наявність підстав для застосування до ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою та зменшення розміру застави, є необґрунтованими, а слідчий суддя дослідив всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не виявив перешкод для продовження строку такого запобіжного заходу, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, а визначений розмір застави є необхідним та достатнім для забезпечення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Частиною 3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 у зв'язку з чим вважає за необхідне залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 182, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 409, 419, 532 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_11 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 30 травня 2024 року про застосування до підозрюваної ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням розміру застави у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12024162480000309 від 05.03.2024, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4