Справа № 136/866/24
Провадження № 22-ц/801/1375/2024
Категорія: 16
Головуючий у суді 1-ї інстанції Іванець О. Д.
Доповідач:Копаничук С. Г.
20 червня 2024 рокуСправа № 136/866/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),
суддів: Голоти Л. О., Медвецького С. К.,
з участю секретаря судового засідання: Литвина С. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Липовецька міська ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Липовецького районного суду Вінницької області від 06 травня 2024 року, постановлену під головуванням судді Іванця О. Д., у справі за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради про зобов'язання вчинити дії по виділенню їй із резервного фонду земель запасу земельної ділянки,-
У травні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Липовецької міської ради про зобов'язання вчинити дії по виділенню їй із резервного фонду земель запасу земельної ділянки. Зазначила, що рішенням Липовецького районного суду від 07 вересня 2023 року за нею визнано право по спадщині за законом на земельну ділянку згідно сертифікату на право на земельну частку (пай), серії ВН №0359173, що належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на підставі рішення Липовецької РДА №314 від 17.09.1996 про передачу йому земельної ділянки, розташованої на території с. Скитка, Вінницької області. Таким чином ,вона набула право на земельну частку(пай).
13.02.2024 року вона звернулась із заявою до Липовецької міської ради про виділення їй земельної частки(паю) в натурі на місцевості та надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо виділу її їй в натурі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у розмірі середньої земельної частки(паю) за рахунок земель запасу Липовецької територіальної громади за межами с.Ситки.До заяви додала необхідні документи і копію рішення Липовецького районного суду від 07.09.2023 року. Вказана заява отримана Липовецькою міською радою 16.02.2024 року, проте 11.03.2024 року листом остання повідомила, що не має повноважень щодо розпорядження успадкованими земельними ділянками(паями).
Посилаючись на те, що станом на час звернення її до суду нею не було отримано жодного рішення Липовецької міської ради про розгляд її заяви і на ст.ст.5,118 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» згідно яких до повноважень сільських, селищних, міських рад в межах їх повноважень входять повноваження з розгляду заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок та прийняття рішень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості),а в разі відмови у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду , питання вирішується в судовому порядку ,просила суд зобов'язати Липовецьку міську раду виділити їй, як такій, що отримала право на спадщину на підставі рішення, суду на земельну ділянку право на отримання якої згідно сертифікату на право на земельну частку (пай), серії ВН №0359173 ,що належало ОСОБА_3 , із резервного фонду земель запасу, площею 2, 27 умовних кадастрових гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Липовецької міської ради в натурі (на місцевості).
Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 06 травня 2024 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради про зобов'язання вчинення дій по виділенню їй із резервного фонду земель запасу земельної ділянки,-відмовлено.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить зазначену ухвалу суду скасувати через порушення норм процесуального права скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Зазначила, що вона звернулася до суду з підстав захисту свого приватного права на отримання земельної ділянки в порядку виділення земельної частки (паю) ,набутої в порядку спадкування на підставі рішення суду . Вважає, що суд не надав оцінку предмету та підставам позову та дійшов передчасного висновку про те, що цей спір є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не подали.
Заслухавши доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, ухвалу суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону не відповідає.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір між ОСОБА_1 та Липовецькою міською радою має в основі публічно-правовий характер, тобто, випливає із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності органу місцевого самоврядування, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів з таким висновок суду першої інстанції не може погодитись, і вважає такий висновок передчасним, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
На підставі частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 ЦПК, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує вимоги.
У справі, що розглядається, позовні вимоги спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, права власності на земельну ділянку.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Однак, у даному позові відсутні вимоги про визнання дій чи бездіяльності відповідача протиправними.
Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб'єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 813/1362/16, 28 листопада 2018 року у справі № 825/642/18, 29 січня 2019 року у справі № 803/1589/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Перевірити доводи позовної заяви та з'ясувати фактичні обставини предмет та підстави позову у даній справі можливо лише в порядку ст. 189 ЦПК України.
Та, відповідно до ч. 1 ст. 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.
За вказаних обставин колегія суддів вважає, що без проведення підготовчого провадження у справі висновки суду першої інстанції про те, що ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є передчасним.
Таким чином, суд першої інстанції всупереч ч. 1 ст. 127 Конституції України, статей 2, 7 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 2 ЦПК України не виконав завдання цивільного судочинства у повній мірі та передчасно відмовив позивачу у вирішенні спору щодо захисту його прав та у доступі до правосуддя.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Елементом права на справедливий судовий розгляд є право на доступ до суду.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями - доступ до суду.
Право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (Белле проти Франції, § 38). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (Белле проти Франції, § 36; Нун'єш Діаш проти Португалії).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії).
Згідно із статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Оскільки суд першої інстанції порушив порядок, встановлений для вирішення питання та відмовив у відкритті провадження у справі без з'ясування належним чином усіх обставин, що мають значення для справи , а тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 379, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Липовецького районного суду Вінницької області від 06 травня 2024 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий С.Г. Копаничук
судді: Л. О. Голота
С. К. Медвецький