Справа № 127/8205/24
Провадження № 22-ц/801/1368/2024
Категорія: 101
Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.
Доповідач:Копаничук С. Г.
20 червня 2024 рокуСправа № 127/8205/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),
суддів: Голоти Л. О., Медвецького С. К.,
з участю секретаря судового засідання: Литвина С. С.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: командир військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 окрема бригада територіальної оборони регіонального управління Сил « ІНФОРМАЦІЯ_1 » територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних Сил України, командувач Сил територіальної оборони Збройних Сил України,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 29 квітня 2024 року, постановлену під головуванням судді Федчишена С. А. у справі за заявою ОСОБА_1 , за участі заінтересованих осіб: командира військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 окремої бригади територіальної оборони регіонального управління Сил «ІНФОРМАЦІЯ_1 » територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних Сил України, командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України, про встановлення фактів, що мають юридичне значення,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, за участі заінтересованих осіб: командира військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 окремої бригади територіальної оборони регіонального управління Сил « ІНФОРМАЦІЯ_1 » територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних Сил України, командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України, про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Просив суд встановити юридичний факт про виникнення у громадянина України ОСОБА_1 з 24.02.2022року, на підставі норм частини 1 статті 17 Конституції України, права на захист суверенітету і територіальної цілісності України від збройної агресії та набуття ним, на підставі пункту 1 частини 1 статті 1 ЗУ «Про основи національного спротиву» від 16.07.2021року № 1702-IX, статусу добровольця Сил територіальної оборони Збройних Сил України, у зв'язку з зарахуванням його на добровільній основі до проходження служби до особового складу добровольчого формування Сил територіальної оборони Збройних Сил України, військової частини НОМЕР_1 , на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 24.02.2022 року № 1 та у зв'язку з призначенням на військову посаду наказом командира цієї частини ( по строковій частині) від 24.02.2022року №33. Встановити юридичний факт про те, що нормами Конституції та законами України не встановлено будь - яких обмежень прав громадян України на добровільній основі, в складі Сил територіальної оборони Збройних Сил України, на оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості від зовнішньої збройної агресії та про припинення, обмеження цих прав без їх згоди.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29 квітня 2024 року у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , за участі заінтересованих осіб: командира військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 окремої бригади територіальної оборони регіонального управління Сил «ІНФОРМАЦІЯ_1 » територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних Сил України, командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, - відмовлено.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить зазначену ухвалу суду скасувати через порушення судом норм процесуального права, а у справі ухвалити нове судове рішення про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду в новому складі суду. Вказав що його заява відповідає нормам ст. 315 ЦПК України, однак суд не зазначивши підстав та обґрунтувань, відмовив у відкритті провадження. Вважає, що вказані ним вимоги про встановлення юридичного факту входять до переліку справ про підтвердження юридичного факту у випадку не визнання права особи встановленого Конституцією та Законами України.
Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не подали.
Заслухавши доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, ухвалу суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону не відповідає.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що звернення заявника до суду із даною заявою зумовлено виникненням у нього невизначеності щодо пріоритетності застосування правових актів у правовідносинах, тобто, подана заява містить вимогу, що не підлягає судовому порядку розгляду в окремому провадженні.
Колегія суддів з таким висновок суду першої інстанції не може погодитись, виходячи з наступного.
У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з частинами першою та другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Залежно від обставин юридичні факти за критерієм їх правових наслідків розрізняють на: правовиникаючі, правозмінюючі, правопризупиняючі, правовідновлюючі, правоприпиняючі.
Отже, у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Згідно із ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Як роз'яснено у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року з наступними змінами "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Як убачається із матеріалів справи, заявниця звернулася до суду із заявою, у якій, окрім іншого, просив суд встановити факт набуття ним статусу добровольця Сил Територіальної оборони.
Вказані правовідносини врегульовані ЗУ «Про основи національного спротиву».
П. 1 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про основи національного спротиву» передбачено, що доброволець Сил територіальної оборони Збройних Сил України - громадянин України або іноземець чи особа без громадянства, який перебуває в Україні на законних підставах впродовж останніх п'яти років та на добровільній основі зарахований до проходження служби у складі добровольчого формування Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
Однак суд першої інстанції вищевказане не врахував, та зробив передчасний висновок про те, що заявник просить розтлумачити пріорітність застосування законодавчих актів.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Так, Верховний Суд у постанові від 22 березня 2023 року, справа № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22) визначив, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Разом з цим, вирішуючи проблему єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року справа № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Натомість, юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Також Велика Палата Верховного Суду виснувала, що неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов'язків, чи виникнення публічно-правових спорів із суб'єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
Аналізуючи наведені вище норми процесуального закону, а також висновки касаційного суду, колегія суддів приходить висновку про те, що чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства, що узгоджується з правовою позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.01.2024, справа № 560/17953/21.
Суд першої інстанції вказану правовому позицію не врахував, помилково зазначивши заява ОСОБА_1 не підлягає судовому розгляду в порядку окремого провадження.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно із ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
У зв'язку з викладеним, оскаржувана ухвала у справі підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 379, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 29 квітня 2024 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий С.Г. Копаничук
судді: Л. О. Голота
С. К. Медвецький