Справа № 127/19556/24
Провадження №11-сс/801/480/2024
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
14 червня 2024 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 ОСОБА_4
при секретарі судового засідання: ОСОБА_5
за участю учасників провадження:
прокурора ОСОБА_6
підозрюваного ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)
та його захисника ОСОБА_8
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 11.06.2024 року у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.06.2024 за №12024020030000318,
якою задоволено клопотання старшого слідчого СВ відділення №1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_9 та застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 08.08.2024 з визначенням розміру застави, відносно:
ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вінниці, українця, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, офіційно непрацюючого, одруженого, проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 26.12.2013 року Вінницьким міським судом Вінницької області за ч.1 ст. 309, ч.2 ст. 309 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців;
- 11.07.2014 Вінницьким районним судом Вінницької області за ст.309 ч.2, 307 ч.2, 70, 71 КК України до 6 років 4 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна;
- 05.03.2015 Вінницьким міським судом Вінницької області за ч.2 ст.307, ст.71 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, ухвалою Літинського районного суду від 21.06.2029 на підставі ч.2 ст.72 КК України замінено невідбуту частину покарання на виправні роботи,
який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України.
Зміст судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Старший слідчий СВ відділення поліції №1 Вінницького РУП Головного управління Національної поліції у Вінницькій області капітан поліції ОСОБА_9 11.06.2024 звернувся до суду з клопотанням, погодженим з прокурором ОСОБА_6 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, щодо підозрюваного ОСОБА_7 .
Клопотання мотивовано тим, що СВ відділення поліції №1 Вінницького РУП Головного управління Національної поліції у Вінницькій області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024020030000318, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.06.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
В межах даного кримінального провадження 10 червня 2024 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Метою застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою до ОСОБА_7 згідно з ст. 177 КПК України є забезпечення виконання підозрюваним (обвинуваченим) покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
- п. 1 - переховуватись від органів досудового розслідування та суду;
- п. 5 - вчинити інше кримінальне правопорушення.
Підставою для обрання вказаного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стало наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, та ризиків визначених п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Беручи до уваги вищевикладене та те, що ОСОБА_7 підозрюється у скоєнні тяжкого злочину, у підозрюваного відсутні постійні чи тимчасові джерела доходів, що дає підстави вважати, що вчинення кримінальних правопорушень у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин є єдиним джерелом його доходу, та перебуваючи поза межами ізоляції ОСОБА_7 може продовжити вчинення аналогічних кримінальних правопорушень, а також враховуючи те, що останній усвідомлюючи можливість подальшого відбування покарання в місцях позбавлення волі, може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, а тому наявні вищевказані ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Беручи до уваги вказані обставини, а також те, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, найтяжча міра покарання за які передбачена у виді позбавлення волі на строк до десяти років із конфіскацією майна, а також те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти наявним ризикам, з урахуванням вагомості наявних доказів про вчинення кримінальних правопорушень та перешкоджання слідству, віку та стану здоров'я підозрюваного, слідчий, за погодженням з прокурором, звернувся до суду з вищевказаним клопотанням та просив його задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 у судовому засіданні клопотання підтримала, просила застосувати до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Підозрюваний ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_8 в судовому засіданні заперечували, щодо поданого клопотання, просили застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2024 року задоволено клопотання слідчого. Застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Визначено, що строк тримання під вартою діє протягом 60 (шістдесят) днів з моменту затримання ОСОБА_7 , тобто до 03:10 год. 08 серпня 2024 року.
Строк дії ухвали суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначено до 08 серпня 2024 року.
Одночасно визначено ОСОБА_7 заставу в розмірі вісімдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240,00 грн. (двісті сорок дві тисячі двісті сорок гривень), яка може бути внесена як самим підозрюваним так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленим Кабінетом Міністрів України.
Розяснено, що підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.
Покладено на підозрюваного ОСОБА_7 , у разі внесення застави, наступні обов'язки:
- прибувати на виклики слідчого, прокурора та суду за першою вимогою;
- не відлучатись з населеного пункту, де він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання, роботи та/або навчання;
- утриматись від спілкування із особами, які являються свідками у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Термін дії обов'язків покладених судом, у разі внесення застави визначено на час дії ухвали суду.
У разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти, внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, підозрюваний зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
У разі невиконання ОСОБА_7 покладених на нього обов'язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Свої висновки слідчий суддя мотивував тим, що при вирішенні питання щодо обґрунтованості клопотання слідчий суддя враховує, що слідчим та прокурором доведено, що встановлені під час розгляду клопотання обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам, а тому дійшов висновку про доцільність задоволення клопотання та застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, слідчим суддею врахована практика Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Також слідчим суддею, з метою надання права на альтернативний вид запобіжного заходу ОСОБА_7 було визначено заставу в розмірі вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 242 240,00 грн.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала.
В апеляційній скарзі поданій в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 захисник ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду від 11.06.2024 року та постановити нову ухвалу, якою обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою та безпідставною, вважає, що окрім підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, сторона обвинувачення не надала жодного доказу наявності ризиків, які б давали достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може вчинити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України. Також стороною обвинувачення не надано жодного доказу переховування ОСОБА_7 від органів досудового розслідування чи суду, тому не має підстав вважати, що він може це зробити.
Позиції учасників судового розгляду.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_8 апеляційну скаргу в інтересах ОСОБА_7 підтримав та наполягав на її задоволенні.
Прокурор ОСОБА_6 заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги захисника та просила ухвалу слідчого судді залишити без задоволення.
Захисник в своїй апеляційній скарзі просив суд забезпечити особисту участь підозрюваного ОСОБА_7 у розгляді апеляційної скарги поданій в його інтересах. Апеляційним судом підозрюваний ОСОБА_7 повідомлявся через ДУ «Вінницька установа виконання покарань №1» про розгляд апеляційної скарги його захисника, однак не виявив бажання брати особисту участь у її розгляді, захисник та прокурор за таких підстав не заперечували проти розгляду апеляційної скарги у відсутність підозрюваного, а тому судовий розгляд відбувся у відсутність останнього, оскільки не порушує право підозрюваного на захист та відповідно до ч.4 ст.405 КПК України зазначене не перешкоджає проведенню даного розгляду.
Мотиви і висновки суду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши доводи апеляційної скарги та надані матеріали судового провадження, колегія суддів дійшла до наступного висновку.
Частина перша ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ст.29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Статтею 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не булла піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження булла застосована належна правова процедура.
При розгляді апеляційної скарги, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Так, положеннями ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, а також запобігання спробам переховування від органів слідства та суду, знищення чи спотворення речей чи документів, незаконного впливу на інших осіб, перешкоджання кримінальному провадженню, вчиненню інших правопорушень. Підставою ж застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити вищезазначені дії.
Пунктом 9 ч. 2 ст. 131 КПК України визначено, що запобіжний захід є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Пунктом 2 частиною 3 та частиною 5 статті 132 КПК України передбачено, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора.
Перевіряючи в апеляційному порядку ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 11.06.2024 року апеляційним судом встановлено, що зазначені вимоги закону при розгляді клопотання слідчого слідчим суддею дотримані в повному обсязі.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність застосування виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України віднесене до тяжкого злочину, санкція статті якої передбачає строк покарання у вигляді позбавлення волі від шести до десяти років з конфіскацією майна.
Це узгоджується також із нормою п.5 ч.2 ст.183 КПК України, за змістом якої запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення, колегія суддів зважає на те, що в контексті практики Європейського суду з прав людини наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин (рішення від 30.08.1998 у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства»).
На думку колегії суддів апеляційного суду відомості та докази, що містяться в доданих до клопотання слідчого матеріалах, у їх сукупності дають підстави вважати, що підозра про причетність ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, за викладених у клопотанні обставин, є обґрунтованою, відтак висновок слідчого судді про наявність обґрунтованої підозри відповідає закону та фактичним обставинам кримінального провадження.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що на даному етапі провадження суд не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу. А тому, з огляду на наведені у клопотанні слідчого дані, у слідчого судді суду першої інстанції були всі підстави для висновку, що представлені докази об'єктивно зв'язують підозрюваного ОСОБА_7 з певним злочином, на даному етапі хоча і не можна стверджувати про їх достатність для негайного засудження, проте можна дійти висновку про виправданість подальшого розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1994 року.
За змістом ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками слідчого судді суду першої інстанції, що розглядаючи клопотання слідчого, як того вимагає закон було встановлено наявність достатніх підстав вважати, що ризики, на які вказує слідчий існують та підтверджуються матеріалами кримінального провадження.
Своїми діями ОСОБА_7 показав зневагу до існуючих правил і норм поведінки, вчиняючи інкриміноване йому кримінальне правопорушення, пов'язане з порушенням Законів України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» та «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» розуміючи суспільну небезпеку злочину, пов'язаного з метою придбання та збутом наркотичних засобів, вкотре проявив самовпевненість у безкарності за свій вчинок.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
На думку колегії суддів у даному кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає в необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства. Саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій на даний час є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний може незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, що в свою чергу призведе до порушення строків досудового розслідування, а також належне дотримання своїх процесуальних прав та обов'язків.
У відповідності до п.42 рішення Європейського Суду з прав людини від 13.01.2011 р. у справі «Михалкова та інші проти України» зазначено, що розслідування має бути ретельним, безстороннім і сумлінним. Розслідування повинне забезпечити встановлення винних осіб та їх покарання. Органи державної влади повинні вжити всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, показань очевидців, доказів експертиз. Будь-які недоліки у розслідуванні, які підривають його здатність встановити відповідальну особу, створюють ризик недодержання такого стандарту.
Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги захисника щодо застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, так як при розгляді питання щодо обрання вказаного запобіжного заходу слід враховувати також і тяжкість звинувачення.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Колегія суддів вважає, що фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_7 тяжкого злочину свідчать про його підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, а також даними про особу підозрюваного, який є особою раніше неодноразово судимою за вчинення аналогічних злочинів, за що відбував призначені покарання як реально, так і з встановленим іспитовим строком, наявність на даний час на розгляді у Вінницькому міському суді Вінницької області кримінального провадження за вчинення злочину, передбаченого 389 ч.2 КК України, проте це не призвело до позитивних змін в його особистості і не створило у нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки у суспільстві, що вказує на обґрунтованість застосування до ОСОБА_7 виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також дає підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи не зможуть запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України та забезпечити виконання підозрюваною покладених на нього процесуальних обов'язків.
Твердження захисника, що підозрюваний ОСОБА_10 має постійне місце проживання в АДРЕСА_1 , одружений, має малолітню дитину ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 , не є безумовними підставами ні для скасування, ні для застосування більш м'якого запобіжного заходу, також вказані обставини не мають такого ступеню довіри, які можуть бути враховані судом, як такі, що мають запобіжний вплив на поведінку підозрюваного, та не є такими, що спростовують встановлені судом ризики. Також згода захисника, на залишення останньому певної форми арешту, все ж таки підтверджує існування процесуальних ризиків у вказаному провадженні.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що встановлені в ході апеляційного розгляду та зазначені в захисником обставини існували і на момент вчинення інкримінованого ОСОБА_11 злочину, проте жодним чином не виступили стримуючим фактором в поведінці останнього.
Окрім того, в матеріалах судового провадження відсутні відомості щодо власника вказаного захисником житла в якому проживає підозрюваний і чи він не буде заперечувати щодо того, щоб ОСОБА_10 у разі застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, зокрема цілодобового домашнього арешту, перебував у цьому житлі на таких умовах.
На думку колегії суддів наведені доводи захисника щодо відсутності ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного є непереконливими, оскільки належні докази, які б свідчили про достатні стримуючі фактори в матеріалах провадження відсутні.
Слідчий суддя суду першої інстанції, враховуючи вимоги ст.29 Конституції України, ст.5 Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, в повній мірі дослідив і дані про особу підозрюваного, його вік та стан здоров'я, сімейний та матеріальний стан, вид діяльності та місце проживання підозрюваного, а також інші обставини, що мають значення для прийняття відповідного рішення.
Матеріали провадження не містять переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування підозрюваного ОСОБА_11 під вартою та в судовому засіданні апеляційного суду не доведені.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що вказаний запобіжний захід є пропорційним тому ступеню небезпеки, ризики якого існують у даному кримінальному провадженні на даний час, а також тим завданням, які має досягти орган досудового розслідування.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права в даному випадку підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого, визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Відповідно до ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» запобіжний захід - тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.
За таких обставин, зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, з урахуванням цілей п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принципу правової визначеності, оцінивши в сукупності встановлені судом обставини у контексті конкретних фактичних обставин, зокрема наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 тяжкого злочину, відсутність достатніх соціально-стримуючих зв'язків, схильність до вчинення злочинів, введення воєнного стану в Україні, тому апеляційний суд вважає, що на даний час буде достатнім та обґрунтованим застосування до ОСОБА_7 саме виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що також дає підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи не зможуть запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України та забезпечити належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя розглядаючи клопотання про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_11 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, всебічно з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування виняткового запобіжного заходу, вірно оцінив у сукупності наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання його винуватим, а також існування викладених вище ризиків, передбачених ст.177 КПК України, з урахуванням даних про особу підозрюваного, необхідність проведення слідчих (розшукових) заходів спрямованих на виявлення та фіксацію доказів, що можуть мати доказове значення під час досудового розслідування та судового розгляду, встановив наявність підстав для застосування найбільш суворого запобіжного заходу, навівши в ухвалі мотиви необхідності задоволення клопотання слідчого, що на переконання колегії суддів апеляційного суду в повній мірі відповідає вимогам закону.
Інші доводи захисника викладені захисником в апеляційній скарзі, є безпідставними та не заслуговують на увагу суду.
Виходячи з положень п.3 ч.2 ст.183 КПК України, а також практики Європейського суду з прав людини при розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 у справі «Харченко проти України»).
Відповідно до ч.4 ст.182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Таким чином, при визначенні розміру застави слідчий суддя суду першої інстанції враховуючи обставини кримінального правопорушення, дані про особу підозрюваного, наявність ризиків передбачених ст.177 КПК України, а також практику Європейського суду з прав людини, прийшов до правильного висновку щодо визначення підозрюваному застави у розмірі вісімдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який є достатнім забезпечити виконання ОСОБА_7 покладених на нього законом обов'язків.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог ст.370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а доводи апеляційної скарги захисника викладених в ній висновків суду не спростовують.
Порушень правових позицій Європейського суду з прав людини чи істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для її скасування, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись ст.ст.28, 336, 404, 405, 407, 419, 422, 422-1 КПК України, суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2024 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави відносно підозрюваного ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4