Справа № 136/824/24
Провадження № 22-ц/801/1382/2024
Категорія:
Головуючий у суді 1-ї інстанції Шпортун С. В.
Доповідач:Матківська М. В.
20 червня 2024 рокуСправа № 136/824/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України»
на ухвалу Липовецького районного суду Вінницької області від 25 квітня 2024 року у цивільній справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Вінницької філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з розподілу природного газу,
Ухвалу постановила суддя Шпортун С. В.
Ухвалу постановлено в м. Липовець Вінницької області
Дата складення повного тексту ухвали суду - 25 квітня 2024 року,
встановив:
У квітні 2024 року ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Вінницької філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» звернулись до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з розподілу природного газу в сумі 2116,96 грн., а також судового збору в розмірі 302,80 грн.
Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 25 квітня 2024 року відмовлено ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Вінницької філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з розподілу природного газу.
В апеляційній скарзі заявник ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Вінницької філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» просить ухвалу суду скасувати, а справу передати до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, оскільки заявником при складанні даної заяви були дотримані всі вимоги статті 163 ЦПК України, надані належні письмові докази, якими обґрунтовувались вимоги товариства щодо стягнення заборгованості за послуги з розподілу природного газу з боржника. Крім того, судом першої інстанції не було звернено належної уваги на те, що в змісті заяви чітко міститься інформація про наявність у апелянта та його представника ОСОБА_2 електронних кабінетів в системі «Електронний суд».
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно з частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1 (відмови у видачі судового наказу), 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення за таких підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що у квітні 2024 року ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Вінницької філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з розподілу природного газу в сумі 2116,96 грн., а також судового збору в розмірі 302,80 грн. (а. с. 1-14).
Відмовляючи ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Вінницької філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив із того, що заява не відповідає вимогам пп. 1, 2-1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, оскільки заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу і подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.
Суд апеляційної інстанції не погоджується із таким висновком.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч. 2 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з частинами 1, 2 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.1 ст. 162 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 163 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 163 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Частиною шостою статті 14 ЦПК встановлено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
При цьому реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі (ч. 8 ст. 14 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи заяву про видачу судового наказу представник ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Вінницької філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» Кравчук О. В. подала у письмовій формі, зазначивши при цьому у заяві про те, що представник заявника та ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Вінницької філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» мають зареєстровані Електронні кабінети в системі «Електронний суд». Інформація про реєстрацію електронного кабінету у боржника невідома (а. с. 3).
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув, та помилково дійшов висновку про те, що заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 ЦПК України зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.
Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. russia, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 177/1163/16-ц.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями - доступ до суду.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції формально презюмуючи, що заяву подано особою, яка зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, не перевірив зміст поданої заяви, а тому допустив неповне з'ясування обставин справи, що призвело до помилкових висновків суду.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи.
Враховуючи, що судом першої інстанції постановлено помилкову ухвалу, що перешкоджає розгляду заяви про видачу судового наказу та з урахуванням ст. 379 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про скасування ухвали суду першої інстанції у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, та направлення справи для продовження розгляду заяви про видачу судового наказу до суду першої інстанції.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 368, 367, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» задовільнити.
Ухвалу Липовецького районного суду Вінницької області від 25 квітня 2024 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийМ. В. Матківська
СуддіЮ. Б. Войтко
І. В. Міхасішин