ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
20 червня 2024 року Справа № 903/82/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Маціщук А.В. , суддя Василишин А.Р.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Рейкіної Ельвіри Георгіївни на рішення Господарського суду Волинської області від 14 березня 2024 року у справі №903/82/24 (суддя Кравчук А.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7"
до фізичної особи-підприємця Рейкіної Ельвіри Георгіївни
про стягнення 78 259 грн 54 коп.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до фізичної особи-підприємця Рейкіної Ельвіри Георгіївни про стягнення 78 259 грн 54 коп., з яких 71 394 грн 45 коп основного боргу, 4 676 грн 69 коп штрафу, 2 188 грн 40 коп 3% річних та судових витрат по справі.
Позовна заява обґрунтована неналежним виконанням відповідачем взятих на себе згідно договору №158 від 14 грудня 2010 року оренди торгового місця зобов'язань по оплаті орендних платежів.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 14 березня 2024 року у справі №903/82/24 частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" до фізичної особи-підприємця Рейкіної Ельвіри Георгіївни про стягнення 78 259 грн 54 коп.
Присуджено до стягнення з фізичної особи-підприємця Рейкіної Ельвіри Георгіївни ( АДРЕСА_1 , ідент. код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" (вул. Європейська, 3, с. Рованці, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 34826969) - 71 394 грн 45 коп. основного боргу, 4 676 грн 69 коп. штрафу, 2 943 грн 33 коп. витрат по сплаті судового збору, а всього: 79 014 грн 47 коп. (сімдесят дев'ять тисяч чотирнадцять грн 47 коп).
У позові на суму 2 188 грн 40 коп відмовлено.
Вказане рішення мотивоване тим, що заявлені позивачем вимоги про стягнення 71 394 грн 45 коп орендних платежів підставні та підлягають до стягнення з відповідача, оскільки в силу статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Судом відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 2 188 грн 40 коп 3% річних, оскільки платіжні документи, які б підтверджували дату сплати, призначення платежу в матеріалах справи відсутні, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості перевірити правильність їх зарахування позивачем.
Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині задоволених вимог, фізична особа-підприємець Рейкіна Е.Г. подала апеляційну скаргу на зазначене судове рішення, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 14 березня 2024 року у справі №903/82/24 в частині стягнення 79014,47 грн. та ухвалити нове рішення в цій частині, яким у задоволенні зазначених вимог відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що на момент подання позову до суду та розгляду справи в суді першої інстанції з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що за адресою вул. Європейська, З, с. Рованці, Луцький р-н.. Волинська область відсутній будь-який зареєстрований торговий комплекс "Новий Ринок", який би належав ТОВ "Дельта-7". Відсутність у позивача будь-яких правовстановлюючих документів на торговий комплекс "Новий Ринок", зумовлює необґрунтованість та безпідставність його вимог про стягнення коштів. Відповідно, у позивача, на момент звернення до суду за захистом, відсутнє право вимагати орендну плату за майно, яке йому не належить, навіть за умови наявного оригіналу договору №158.
Крім того, скаржник звертає увагу суду, що з електронного порталу Єдиного державного реєстру судових рішень, заявнику стало відомо, що при розгляді справи за позовом ФОП Кулая О.Б до ТОВ "Дельта-7", справа №903/1084/23, до суду надані письмові докази, а саме документи та інформація наданні органами державного контролю та органами місцевого самоврядування, відповідно на їх підставі "судом встановлено, що з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що за адресою вул. Європейська, 3, с. Рованці, Луцький р-н„ Волинська область відсутній зареєстрований торговий комплекс "Новий Ринок", який би належав відповідачу у справі - ТОВ "Дельта-7". Таким чином, скаржнику невідомо, кому належить Торговий комплекс "Новий ринок", але виключно власник майна має право на судовий захист його прав. Відповідно стягнення судом з скаржника орендної плати на користь саме ТОВ "Дельта-7" є протизаконним.
Також, фізична особа-підприємець Рейкіна Е.Г. вважає, що всупереч закону, суд першої інстанції не застосував до позовних вимог позивача за період з 31 липня 2018 року по 23 січня 2021 року (загалом на суму 28947,02 грн.) позовну давність, про яку заявлено відповідачем по справі і яка безумовно підлягає до застосування в разі, якщо суд приходить до висновку про порушення прав позивача у справі.
На переконання апелянта, визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності. Тобто сплата відповідачем частини місячної орендної плати за певний період не перериває перебігу строку позовної давності за інші, не визнані та не оплачені періодичні місячні орендні платежі.
Скаржник наголошує, що умовами Договору №158 від 14 грудня 2010 року не передбачено обов'язку Орендаря самостійно розраховувати розмір орендної плати за користування 1 метром квадратним Торгового місця за один календарний місяць, як і за все торгове місце вцілому, у випадку настання умов передбачених пунктом 2.3 укладеного Договору.
Поряд з цим, відповідач вважає, що обрахунок розміру штрафу також є необґрунтованим, оскільки відповідно до пункту 4.1.1. договорів, за порушення термінів сплати орендної плати, встановлених у пункті 2.2 договору, Орендар сплачує: за прострочку з 5-го до 15-го числа штраф у розмірі 10% від розміру орендної плати, визначеного пунктом 2.1 цього договору, за несплату після 15-го числа - штраф у розмірі 50% від розміру орендної шати, визначеного пунктом 2.1 цього договору. Відповідно до пункту 2.1. договорів оренди торгового місця, за користування торговим місцем орендар сплачує орендодавцю орендну плату у розмірі 20 грн. за 1 кв. м, що становить 350,00 грн. без ПДВ за один календарний місяць. Таким чином, пункт 4.1.1 договору містить посилання на те, що обрахунок розміру штрафної санкції здійснюється, виходячи з умов, визначених пунктом 2.1 договору. При цьому у пункті 4.1.1. договору немає жодної згадки про те, що розмір штрафу визначається з урахуванням також пункту 2.3 договору, що стосується індексації.
Листом №903/82/24 від 15 квітня 2024 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Волинської області.
22 квітня 2024 року до апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №903/82/24.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29 квітня 2024 року у справі №903/82/24 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Рейкіної Ельвіри Георгіївни на рішення Господарського суду Волинської області від 14 березня 2024 року у справі №903/82/24 залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали та надати належні докази доплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 127 грн.
06 травня 2024 року від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано платіжну інструкцію від 03 травня 2024 року про сплату 127 грн. судового збору.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 травня 2024 року у справі №903/82/24 поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Рейкіної Ельвіри Георгіївни на рішення Господарського суду Волинської області від 14 березня 2024 року у справі №903/82/24, зупинено дію рішення Господарського суду Волинської області від 14 березня 2024 року у справі №903/82/24 до закінчення апеляційного перегляду. Запропонувати позивачу в строк протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому статтею 263 ГПК України, та докази його надсилання апелянту. Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
21 травня 2024 року від ТОВ "Дельта-7" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останнє вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 червня 2024 року, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді - члена колегії Петухова М.Г. у період з 17 червня 2024 року по 19 липня 2024 року та подальшим перебуванням у відпустці головуючого судді Бучинської Г.Б. у період з 08 липня 2024 року по 09 серпня 2024 року, внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Маціщук А.В., суддя Василишин А.Р.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 червня 2024 року у справі №903/82/24 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Рейкіної Ельвіри Георгіївни на рішення Господарського суду Волинської області від 14 березня 2024 року у справі №903/82/24 прийнято до свого провадження вищезазначеною колегією суддів.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абзацу 1 частини 10 статті 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За приписами частини 13 статті 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абзац 2 частини 10 статті 270 ГПК України).
Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.
Судом було створено сторонам належні умови для реалізації їх прав.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги відповідача на рішення Господарського суду Волинської області від 14 березня 2024 року у справі №903/82/24 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 14 грудня 2010 року між ТОВ "Дельта-7" (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Рейкіною Е.Г. (орендар) укладено договір оренди торгового місця №158 /а.с. 13-17/.
Згідно умов договору орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування торгове місце площею 17,5 кв.м., яке знаходиться за № 11, у ряду №6 на території торгового комплексу "Новий ринок" за адресою: вул. Європейська, с. Рованці, Луцький р-н., Волинська обл. (пункт 1.1 договору).
Торговим місцем за цим договором є площа з твердим покриттям, облаштована для розміщення металевої конструкції, магазину, палатки і здійснення продажів товарів (пункт 1.2 договору).
Передача торгового місця за цим договором здійснена до його підписання, що засвідчується підписами сторін за цим договором (пункт 1.3 договору).
Згідно пунктів 2.1, 2.2 договору за користування торговим місцем орендар сплачує орендодавцю орендну плату в сумі 20 грн. 00 коп. за 1 кв.м. без податку на додану вартість, що становить 350 грн. 00 коп. без ПДВ за один календарний місяць. Орендна плата сплачується не пізніше 5-го числа поточного місяця. Якщо 5-го числа поточного місяця припадає на вихідний чи не робочий день, то останнім днем сплати буде перший робочий день, що слідує за 5 числом поточного місяця.
У випадку зростання інфляції розмір орендної плати за кожний поточний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за той же місяць (пункт 2.3 договору).
За порушення термінів сплати орендної плати, встановлених у пункті 2.2 договору, орендар сплачує за прострочення з 5-го до 15-го числа штраф у розмірі 10% від розміру орендної плати, визначеного пунктом 2.1 договору, за не сплату орендної плати після 15-го числа - штраф у розмірі 50% від розміру орендної плати, визначеної пунктом 2.1 цього договору (пункт 4.1.1).
Пунктами 5.1, 5.2 договору сторони передбачили, що договір вступає в дію з 15 грудня 2010 року та укладається до 31 грудня 2059 року. Зміни та доповнення до даного договору вносяться шляхом підписання додаткових угод, які є невід'ємною його частиною.
Договір оренди підписаний сторонами без зауважень та заперечень, не був предметом судового розгляду, докази про визнання його недійсним чи зміну умов в матеріалах справи відсутні.
Передача торгового місця в оренду відповідачу підтверджується пунктом 1.3 договору.
У розрахунку суми боргу позивачем відображено часткову оплату відповідачем боргу в сумі 4 300 грн 00 коп, з яких: 700,0 грн -30 червня 2021 року, 350,0 грн - 30 вересня 2021 року, 350,0 грн - 31 грудня 2021 року, 350,0 грн - 30 квітня 2022 року, 350,0 грн - 31 травня 2022 року, 350,0 грн - 30 вересня 2022 року, 350,0 грн - 31 жовтня 2022 року, 500,0 грн - 31 грудня 2022 року, 500,0 грн - 31 січня 2023 року, 500,0 грн - 28 лютого 2023 року.
Відповідач оплату боргу підтверджує, вказує, що кожна з оплат мала конкретне цільове призначення платежу, проте докази на підтвердження не подав.
В матеріалах справи відсутні платіжні інструкції про сплату відповідачем орендних платежів на суму 4 300 грн 00 коп, у зв'язку з чим суди позбавлені можливості перевірити призначення платежу.
Позивач у розрахунку суми боргу відобразив нарахування орендної плати з моменту дії договору, однак просить стягнути з відповідача 71 394 грн 45 коп орендної плати за період з 01 липня 2018 року по 31 грудня 2023 року згідно поданого розрахунку за мінусом сплачених платежів /а.с. 18/.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно частин 1, 7 статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Приписами частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Статтею 760 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частини 1, 5 статті 762 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 1 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Як вбачається з матеріалів справи договір №158 оренди торгового місця від 14 грудня 2010 року підписаний сторонами, є чинним, недійсним у судовому порядку не визнавався.
Пунктом 2.3 договору оренди торгового місця сторони передбачили, що у випадку зростання інфляції, розмір орендної плати за кожен поточний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за той же місяць.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26 червня 2020 року у справі №905/21/19 відступила від висновків касаційного суду в постановах від 21 травня 2019 року у справі №916/2889/13 та від 14 січня 2020 року у справі №924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 27 липня 2007 року №265, з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної в цих нормативних актах.
Згідно пункту 23 даної постанови, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Отже, нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
З дослідженого місцевим судом та перевіреного колегією суддів вбачається, що доказів сплати відповідачем вказаної заборгованості зі сплати орендної плати відповідачем не надано та матеріали справи не містять.
Перевіривши розрахунки суми боргу, долучені позивачем до позовної заяви, судами встановлено, що в частині нарахування орендної плати у випадку зростання інфляції використано індекс інфляції за попередній місяць, що в свою чергу відповідає положенням пункту 2.3 договору оренди торгового місця №158 від 14 грудня 2010 року, а тому нарахована позивачем орендна плата в сумі 71 394 грн 45 коп є підставною та правомірно присуджена до стягнення місцевим судом.
Судом також враховано, що заперечень щодо розрахунку орендної плати (індексації) апелянт не надав.
Доводи апелянта щодо неукладення додаткових угод про зміну орендної плати не беруться колегією суддів до уваги, оскільки коригування розміру орендної плати на індекс інфляції визначене договором оренди, а саме пунктом 2.3, який підписаний відповідачем без зауважень.
Судами враховано, що письмове повідомлення орендаря про індексацію розміру орендної плати договором не передбачено.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо спливу позовної давності про стягнення боргу зі сплати орендної плати з огляду на наступне.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін (частина 1 статті 259 Цивільного кодексу України).
Статтею 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Згідно із частиною 3 статті 264 Цивільного кодексу України, після переривання перебіг позовної давності починається заново.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №127/23910/14-ц, від 14 лютого 2018 року у справі №161/15679/15-ц.
Згідно розрахунку позивача відповідачем сплачено у період з червня 2021 року по лютий 2023 року 4300 грн 00 коп, що не заперечується відповідачем.
Отже, враховуючи, що відповідач сплачував не повну орендну плату, а проводив лише часткову оплату за орендоване торгове місце за період з 01 липня 2018 року по 31 грудня 2023 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що має місце переривання перебігу строку позовної давності.
Крім того, Господарський суд Волинської області слушно врахував, що відповідно до пункту 12 "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVІD-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжувалися на строк дії такого карантину.
Пунктом 19 "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Заборгованість за орендну плату заявлена до стягнення за період з липня 2018 року. За захистом своїх порушених прав позивач звернувся з позовом до суду 23 січня 2024 року.
Отже, вимоги про стягнення заборгованості за договором оренди в сумі 71 394 грн 45 коп за період з 01 липня 2018 року по 31 грудня 2023 року пред'явлено позивачем в межах передбаченого строку позовної давності.
Протилежні твердження апелянта ґрунтуються на помилковому тлумаченні Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та не беруться апеляційним судом до уваги.
Місцевий господарський суд правомірно відхилив доводи відповідача про відсутність факту переривання строку позовної давності з огляду на цільове призначення платежів, оскільки платіжні документи на підтвердження часткової сплати орендних платежів в матеріалах справи відсутні, відповідачем в обґрунтування своїх доводів не надані, а тому суди позбавлені можливості перевірити призначення їх платежу та порядок зарахування.
Враховуючи вищевикладене, заявлені позивачем вимоги про стягнення 71 394 грн 45 коп орендних платежів правомірно задоволені місцевим судом.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 4 676 грн 69 коп 50% штрафу.
Згідно із статтею 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (пункт 1 статті 549 Цивільного кодексу України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно пункту 4.1.1 договору оренди торгового місця №158 від 14 грудня 2010 року за порушення термінів сплати орендної плати, встановлених у пункті 2.2 договору, орендар сплачує: за прострочку з 5-го до 15-го числа штраф у розмірі 10 % від розміру орендної плати, визначеного пунктом 2.1 цього договору, за несплату після 15-го числа - штраф у розмірі 50% від розміру орендної плати, визначеного пунктом 2.1 цього договору.
Колегією суддів перевірено здійснений позивачем розрахунок штрафу та встановлено, що нараховані позивачем на основну заборгованість за період з липня 2023 року по грудень 2023 року 4 676 грн 69 коп 50% штрафу підставні та підлягають до стягнення з відповідача у відповідності до пункту 4.1.1 договору оренди від 14 грудня 2010 року.
Доводи скаржника щодо помилкового врахування при обрахунку штрафу проіндексованої орендної плати спростовуються пунктами 2.1 та 2.3 договору оренди торгового місця №158 від 14 грудня 2010 року, якими передбачено, що орендна плата визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за той же місяць, тому в даному випадку для розрахунку штрафу береться саме проіндексована орендна плата.
Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
ТОВ "Дельта 7" заявлено до стягнення з відповідача 2 188 грн 40 коп 3% річних у стягненні яких судом першої інстанції відмовлено. Рішення Господарського суду Волинської області від 14 березня 2024 року у справі №903/82/24 в цій частині не оскаржується та не переглядається колегією суддів. Обставин для виходу за межі доводів апеляційної скарги апеляційним судом не встановлено.
Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції не досліджував жодних правовстановлюючих документів позивача на майно, що передано в оренду, а відсутність у позивача будь-яких правовстановлюючих документів на торговий комплекс "Новий Ринок", зумовлює необґрунтованість та безпідставність його вимог про стягнення коштів, колегія суддів вважає безпідставним, враховуючи наступне.
Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості по орендній платі за договором оренди торгового місця №158 від 14 грудня 2010 року.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У свою чергу, суд зазначає, що презумпція договору означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору, всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №921/704/20.
Враховуючи зазначене та те, що договір оренди торгового місця №158 від 14 грудня 2010 року недійсним у судовому порядку не визнавався, у силу статті 629 Цивільного кодексу України, він є обов'язковим для виконання сторонами. Доказів протилежного апелянтом у справі не надано.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Поряд з тим свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у статтях 3, 627 Цивільного кодексу України, статтях 6, 43 Господарського кодексу України.
Договір оренди торгового місця фактично виконується його сторонами, що свідчить про погодження ними усіх істотних умов цього договору.
Заперечення апелянта щодо відсутності доказів на підтвердження права власності позивача на об'єкт оренди свідчать про недобросовісну поведінку останнього, оскільки відповідачем підписано договір, отримано об'єкт оренди в користування, здійснювалися платежі по договору, а при виникненні спору про стягнення заборгованості відповідач ставить під сумнів належність предмету договору позивачу у справі. Вказані дії апелянта свідчать про його суперечливу поведінку та намагання уникнути сплати заборгованості за фактичне користування орендованим майном, що прямо суперечить завданню господарського судочинства (частина 1 статті 2 ГПК України). Дослідження можливості передачі об'єкта оренди в користування не входить до предмета доказування у спорі про стягнення заборгованості за обставин даної справи.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі №902/314/22.
Рішення Господарського суду Волинської області від 13 лютого 2024 року у справі №903/1084/23, на яке посилається апелянт стверджуючи про відсутність права власності у позивача на торговий комплекс "Новий Ринок" не набрало законної сили та не містить жодних преюдиційних обставин для справи, яка перебуває на розгляді.
Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та не спростовують висновків місцевого господарського суду, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина 8 статті 80 ГПК України).
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми чинного законодавства, у зв'язку з чим, правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення суду відсутні.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Рейкіної Ельвіри Георгіївни на рішення Господарського суду Волинської області від 14 березня 2024 року у справі №903/82/24 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Волинської області від 14 березня 2024 року у справі №903/82/24 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Рейкіної Ельвіри Георгіївни на рішення Господарського суду Волинської області від 14 березня 2024 року у справі №903/82/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Волинської області від 14 березня 2024 року у справі №903/82/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
Справу №903/82/24 повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складений "20" червня 2024 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Василишин А.Р.