вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" травня 2024 р. Справа№ 910/16450/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Буравльова С.І.
Алданової С.О.
за участю секретаря судового засідання: Звершховської І.А.,
за участю представників учасників справи:
від позивача: Бєлкін Л.М.
від відповідача-1: Марусенко В.О.
від відповідача-2: Будник Б.А.
від відповідача-3: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024, повний текст якого складено та підписано 06.03.2024
у справі № 910/16450/23 (суддя Князьков В.В.)
за позовом ОСОБА_1
до 1. Кабінету міністрів України
2. Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
3. Державної казначейської служби України
про стягнення солідарно збитків в сумі 55 370,71 грн
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до 1. Кабінету міністрів України та 2. Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення солідарно збитків в сумі 55370,71 грн у порядку ч.3 ст.152 Конституції України.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням Конституційного Суду України від 22.07.2022 по справі №3-313/2019 (7438/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України абзац 8 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», наявність якої, на думку позивача, позбавила позивача можливості отримати дивіденди за 2017 рік, як акціонера Публічного акціонерного товариства «Укрнафта». Означені обставини, на думку позивача, вказують на наявність підстав для відшкодування державою шкоди у порядку ст.152 Конституції України.
Доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач-1 з позовом не погодився, посилаючись на відсутність рішення загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про виплату дивідендів за 2017 рік та, як наслідок, відсутність підстав для їх виплати учасникам товариства. До того ж, вказаним учасником судового процесу наголошено, що рішення Конституційного Суду України, на яке посилається позивач в обґрунтування позову, не містить висновків про те, що сплата товариством частини прибутку до державного бюджету автоматично спричиняє виникнення обов'язку товариства зі сплати дивідендів акціонерам без прийняття про це рішення. Також вказаним учасником судового процесу заявлено про застосування строків позовної давності. Також у відзиві наголошено, що спеціального закону, який визначав би порядок відшкодування шкоди, право на яке визначене ч.3 ст.152 Конституції України, на законодавчому рівні не прийнято, а належним відповідачем у спорі про відшкодування шкоди, завданої прийнятим Верховною Радою України неконституційним законом, є держава Україна, яка бере участь у спорі через відповідний орган - Верховну Раду України.
Відповідач-2 у відзиві проти задоволення позову також заперечував з тих підстав, що на загальних зборах акціонерів Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», які відбулись 14.06.2018, не приймалось рішення про виплату акціонерам дивідендів за 2017 рік. Також вказано, що позивачем не надано доказів протиправності дій Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», а також інших складових складу цивільного правопорушення, від так підстави для стягнення суми шкоди з останнього відсутні.
Відповідач-3 у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що належним відповідачем у справі є саме держава, а Державна казначейська служба України не є учасником спірних правовідносин. Також відповідачем-3 наголошено, що позивач не має права вимагати стягнення шкоди, оскільки в рішенні Конституційного Суду України передбачено, що норма втрачає чинність з моменту ухвалення рішення. Також наголошено, що на теперішній час законодавством не визначено механізму відшкодування шкоди, яка завдана актами та діями, що визнані неконституційними. Крім того, відповідачем-3 зауважено на відсутності у відповідачів солідарного обов'язку з відшкодування шкоди.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі №910/16450/23 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Рішення мотивоване тим, що неотримання позивачем дивідендів за 2017 рік, внаслідок не прийняття загальними зборами Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» рішення про їх виплату, не містить причинно-наслідкового зв'язку із нормою абзацу 8 частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", який визнано неконституційним, що вказує на відсутність у даному випадку підстав для стягнення збитків у розмірі таких дивідендів та нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, у порядку, що визначений ст.152 Конституції України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
А саме апелянт посилається на те, що:
- позов підлягає задоволенню, оскільки відповідачі не прийняли (не забезпечили прийняття) рішення про виплату дивідендів;
- суд першої інстанції врахувавши висновки Верховного Суду, що викладені в постанові від 13.10.2021 у справі № 910/12317/18, не врахував того, що в межах названої справи відповідач (ПАТ «Укрнафта») визнала позов в частині визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрнафта", оформленого пунктом 10 протоколу № 26 Загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" від 14.06.2018;
- шкоду акціонеру завдає не неприйнття рішення про виплату дивідендів як таке, а зроблений вибір на користь використання норми, яка згодом визнана неконституційною;
- якщо б в законі не було б неконституційної норми абз. 8 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», то у органів управління не було б можливості прийняття рішення про невиплату дивідендів як частини чистого прибутку;
- судом першої інстанції не вірно було застосовано правовий висновок, що викладений в постановах Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 910/12317/18, від 02.02.2023 у справі № 910/10164/21. А саме, Верховний Суд констатував, що у разі визнання неконституційною норми закону належним способом захисту порушеного права особи, якої стосується закон/норма, є відшкодування шкоди в порядку частини 3 статті 152 Конституції України.
Доводи та заперечення інших учасників провадження
У своєму відзиві на апеляційну скаргу відповідач-1 з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін, посилаючись на те, що:
- наявність вказівки Верховного Суду у справі № 910/12317/18 на вірний спосіб захисту у спірних правовідносинах ніяким чином не вказує на наявність беззаперечних підстав для задоволення позову у даній справі, а також не нівелює обов'язку доказування обґрунтованості позовних вимог;
- за змістом статей 2, 25, 30, 33 Закону України «Про акціонерні товариства» підставою для виплати дивідендів є відповідне рішення загальних зборів, яким визначається сума прибутку, яку вирішено спрямувати на виплату дивідендів, порядок та строки такої виплати. Проте, такого рішення загальними зборами не приймалось.
- прийняття Конституційним Судом України у 2020 році рішення щодо неконституційності абз. 8 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» не може автоматично свідчити про неправомірність дій, що були вчинені у 2017-2018 роках за чинності вказаних положень Закону;
- чинне законодавство України не передбачає можливості автоматичного виникнення у всіх акціонерів права на отримання дивідендів за умови за умови неприйняття рішення про розподіл прибутку, внаслідок отримання дивідендів одним із акціонерів такого товариства;
- оскільки позивач у відповідності до матеріальних норм національного законодавства не має «законних очікувань» стосовно того, що товариство має зобов'язання здійснити виплату дивідендів за відсутності рішення загальних зборів, то застосування статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до спірних правовідносин виключаєтеся.
Від відповідача-2 надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення, - без змін.
Узагальнені доводи відповідача-2 зводяться до наступного:
- позивачем не доведено протиправності дій НАК «Нафтогаз Україна» як складової цивільного правопорушення, а тому відсутні підстави для застосування до відповідача-2 відповідальності у вигляді стягнення збитків;
- рішення загальних зборів про виплату дивідендів за 2017 рік не приймалось;
- у відповідності до п.2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 22.07.2020 № 3-313/2019 визнано неконституційним абз. 8 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» з дня ухвалення судом цього рішення;
- зазначене рішення Конституційного Суду України не містить висновків про те, що сплата товариством частини прибутку до Державного бюджету України автоматично спричиняє у нього виникнення обов'язку зі сплати дивідендів іншим акціонерам без відповідного рішення загальних зборів.
Відповідачем-3 відзив на апеляційну скаргу не подано, що у відповідності до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №910/16450/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.
13.04.2023 матеріали справи надійшли до апеляційного суду.
У процесі здійснення підготовчих дій відповідно до ст. 267 ГПК України, з метою недопущення сумнів у його неупередженості, що можуть виникнути у зв'язку з тим, що близька йому особа працює в Товаристві, яке відповідно до статутних документів входить до Групи Нафтогаз у значенні цього терміну, наданому у п. 1.6.1 статуту Товариства. Інтереси Товариства співпадають з інтересами Акціонерного товариства «Національне акціонерне товариство «Нафтогаз України» як корпоративного центру Групи Нафтогаз, що діє в інтересах всієї Групи Нафтогаз, суддя Євсіков О.О. заявив самовідвід від розгляду справи №910/16450/23
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1640/24 від 18.04.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі №910/16450/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Корсак В.А., судді: Алданова С.О., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/16450/23. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 27.05.2024. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 20.05.2024. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 20.05.2024. Явка учасників справи не визнана обов'язковою.
Явка представників учасників справи
Представник позивача в судовому засіданні 27.05.2024 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 27.05.2024 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
В судове засідання 27.05.2024 представник відповідача-3 не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином в електронному кабінеті, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін та третьої особи обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача-3, який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.
Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Відповідно до обмеженої виписки про стан рахунку в цінних паперах, що були видані депозитарною установою - Товариством з обмеженою відповідальністю "Навігатор-Інвест" від 04.06.2021 ОСОБА_1 (позивач) станом на 14.06.2018 був власником 21 343 штук простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" номінальною вартістю 0 грн 25 коп.
Судоми рішеннями у справі №910/10164/21 встановлено обставини, які в силу приписів частини 4 статті 75 ГПК України є преюдиційними під час вирішення цього спору.
14.06.2018 відбулися загальні збори акціонерів Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", рішення яких оформлені протоколом № 26.
За результатами цих загальних зборів вирішено наступні питання: 1) обрання лічильної комісії загальних зборів акціонерів товариства; 2) обрання голови та секретаря загальних зборів акціонерів товариства; 3) затвердження порядку та способу засвідчення бюлетеню; 4) затвердження порядку (регламенту) проведення загальних зборів акціонерів товариства; 5) розгляд звіту правління товариства за 2017 рік та затвердження заходів за результатами його розгляду; 6) розгляд звіту наглядової ради товариства за 2017 рік та затвердження заходів за результатами його розгляду; 7) розгляд висновків зовнішнього аудиту за 2017 рік та затвердження заходів за результатами його розгляду; 8) затвердження звіту та висновків ревізійної комісії за 2017 рік; 9) затвердження річного звіту та балансу товариства за 2017 рік; 10) розподіл прибутку і збитків товариства за підсумками 2017 року; 11) прийняття рішення за наслідками розгляду звіту правління, звіту наглядової ради та звіту ревізійної комісії Товариства за 2017 рік; 12) припинення повноважень голови та членів наглядової ради Товариства; 13) обрання членів наглядової ради товариства; 14) обрання голови наглядової ради товариства; 15) затвердження умов цивільно-правових або трудових договорів (контрактів), що укладатимуться з головою та членами наглядової ради, встановлення розміру їх винагороди, обрання особи, яка уповноважується на підписання договорів (контрактів) з головою та членами наглядової ради.
По питанню 10 порядку денного "Розподіл прибутку і збитків Товариства за підсумками 2017 року" простою більшістю голосів було прийнято наступне рішення: "Оскільки загальні збори товариства не прийняли рішення про нарахування дивідендів за 2017 до 01.05.2018 відповідно до частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" сплатити до Державного бюджету України до 01.07.2018 частину чистого прибутку Товариства за 2017 рік, визначену відповідно до частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності". Дивіденди не нараховувати у зв'язку із наявністю значної заборгованості товариства з податків і зборів. Решту чистого прибутку спрямувати на погашення заборгованості товариства з податків та зборів.".
Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" на підставі платіжного доручення №8835-П18 від 26 червня 2018 року сплатило до державного бюджету України частину прибутку за 2017 рік відповідно до частини п'ятої статті 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» у розмірі 38 164 126,41 грн.
З огляду на те, що Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" не сплатило ОСОБА_1 , як акціонеру цього товариства, дивіденди за 2017 рік, а сплатило дивіденди за 2017 рік лише державі як акціонеру, ОСОБА_1 у червні 2021 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення невиплачених дивідендів за 2017 рік у розмірі 30 462,52 грн з розрахунку 1,4075 грн за одну акцію, а також просив стягнути з відповідача три відсотки річних у розмірі та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов'язання, посилаючись на те, що така поведінка товариства є дискримінаційною по відношенню до нього як акціонера цього товариства.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 у справі №910/10164/21, залишеним без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2022 та Верховного Суду від 02.02.2023, у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.
Обґрунтовуючи звернення з позовом у даній справі позивач зазначає, що Публічне акціонерне товариство «Укрнафта», відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», у будь-якому випадку повинно було заплатити частину чистого прибутку за 2017-й рік: або безпосередньо у вигляді частини чистого прибутку (абзац 8 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»), або у вигляді дивідендів (абзац 6 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»). Якби в Законі України «Про управління об'єктами державної власності» не було неконституційної норми абзацу 8 ч. 5 ст.11, то у Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» не було б можливості прийняти рішення щодо такої виплати, яка позбавила позивача можливості отримати дивіденди. Оскільки без прийняття зборами акціонерів рішення про виплату дивідендів така виплата неможлива, то неконституційна норма, яка надала можливість прийняти таке рішення, яке шкодить акціонеру, саме завдала шкоду позивачу.
Також обґрунтовуючи позовні вимоги заявника посилався на те, що Верховний Суд визнав, що відшкодування такої шкоди повинне здійснюватися в порядку статті 152 Конституції України.
Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з позовом ОСОБА_1 до 1. Кабінету міністрів України та 2. Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», 3. Державної казначейської служби України про стягнення солідарно збитків в сумі 55 370,71 грн у порядку ч.3 ст.152 Конституції України.
Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення
Рішенням Конституційного Суду України від 22.07.2020 № 3-313/2019 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу 8 частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності".
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду Україні від 22 липня 2020 року № 3-313/2019 (7438/19) визнаний неконституційним абзац 8 частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року № 185-V зі змінами, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
За правилами статті 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 147 Конституції України встановлено, що Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції. Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов'язковості ухвалених ним рішень i висновків.
Згідно зі ст. 151-1 Конституції України КСУ вирішує питання про відповідність Конституції України (конституційність) закону України за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України. Конституційна скарга може бути подана в разі, якщо всі інші національні засоби юридичного захисту вичерпано.
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Частиною 3 статті 152 Конституції України передбачено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди врегульовано статтею 22 Цивільного кодексу України, за змістом якої особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Отже, поняття «збитки» включає в себе й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Як вбачаєтеся зі змісту позовної заяви, ОСОБА_2 стверджував, що у випадку якби Закон України «Про управління об'єктами державної власності» не містив норму, що була визнана неконституційною, то у ПАТ «Укрнафта» не було б можливості прийняти рішення щодо такої виплати, яка позбавила позивача можливості отримати дивіденди.
Тобто позивач вважає, що саме означена неконституційна норма зумовила завдання йому збитків у вигляді неотриманого доходу (дивідендів), які б особа могла отримати за звичайних обставин.
Відповідно до частин першої - третьої статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів.
Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу.
Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.
Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.
У разі прийняття загальними зборами рішення щодо виплати дивідендів у строк, менший ніж передбачений абзацом першим цієї частини, виплата дивідендів здійснюється у строк, визначений загальними зборами.
Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства" загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції наглядової ради законом або статутом.
За змістом пунктів 12, 15 частини другої статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства" до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом.
Повноваження з вирішення питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів, не можуть бути передані іншим органам товариства (частина третя статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства").
Таким чином, виходячи із правового аналізу вищенаведених норм в їх сукупності, слід констатувати, що рішення про виплату дивідендів та їх розмір приймається загальними зборами акціонерів як вищим органом управління товариством. Відповідно, після прийняття товариством рішення про виплату дивідендів та встановлення строків таких розрахунків у акціонера виникає право на отримання відповідних виплат, а у товариства - кореспондуючий цьому праву обов'язок здійснити виплату дивідендів без будь-яких інших додаткових умов.
Як вже зазначалось у цій постанові, загальними зборами акціонерів щодо розподілу прибутку і збитків Товариства за підсумками 2017 року було прийнято рішення: "Оскільки загальні збори товариства не прийняли рішення про нарахування дивідендів за 2017 до 01.05.2018 відповідно до частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" сплатити до Державного бюджету України до 01.07.2018 частину чистого прибутку Товариства за 2017 рік, визначену відповідно до частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності". Дивіденди не нараховувати у зв'язку із наявністю значної заборгованості товариства з податків і зборів. Решту чистого прибутку спрямувати на погашення заборгованості товариства з податків та зборів.".
Отже, зборами фактично було ухвалено рішення не здійснювати виплату дивідендів, а через наявність заборгованості товариства з податків і зборів частину прибутку скерувати на їх погашення. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що сплата до державного бюджету частини чистого прибутку була обумовлена імперативно встановленою Законом України "Про управління об'єктами державної власності" нормою про обов'язковість спрямування частини чистого прибутку на користь держави за відсутності волевиявлення учасників господарської організації.
Передбачений у цьому положенні Закону названий механізм обов'язковості скерування частини прибутку обмежував корпоративні права учасників товариства, зокрема таку складову, як правомочність на участь в управлінні господарською організацією. Таке нормативне регулювання ставило державу у привілейоване становище порівняно з іншими учасниками господарської організації державного сектора економіки, тобто є дискримінаційним, оскільки, визначаючи правові основи управління об'єктами державної власності, законодавець не передбачив можливості спрямування частини чистого прибутку на користь таких учасників у разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів. Наведене, згідно рішення Конституційного Суду України від 22.07.2020 № 3-313/2019, і стало підставою для визнання положень абзацу 8 частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" неконституційними.
В контексті наведеного слід наголосити, що названа норма здійснювала вплив через обмеження правомочностей акціонерів на участь в управлінні господарською організацією лише в частині виплат, що стосувались належних державі акцій. Тоді як заборони на прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів усім учасникам товариства, - не містила.
Відсутність/наявність неконституційної норми чи здійснення вибору на користь такої норми, на чому наполягає апелянт, не нівелювало можливостей волевиявлення загальних зборів товариства на прийняття того чи іншого рішення відносно акцій не мажоритарного власника. Отже, неконституційна норма не мала імперативно встановленого обов'язку для прийняття зборами рішення про невиплату дивідендів, в т.ч. позивачу, та скерування частини прибутку на погашення заборгованості товариства з податків і зборів. Доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляються як необґрунтовані та помилкові.
Судом першої інстанції вірно було наголошено на неврахуванні позивачем того, що рішення Конституційного Суду України стосується виключно отримання державою частини чистого прибутку господарської організації державного сектора економіки у разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів. Таким рішенням не встановлено неконституційність положень щодо можливості загальними зборами приймати рішення не нараховувати дивіденди чи спрямовувати чистий прибуток на погашення заборгованості товариства з податків і зборів. Вказаний правовий висновок викладено у п.48 постанови від 13.10.2021 Верховного Суду по справі №910/12317/18.
Водночас чинне законодавство України не передбачає можливості автоматичного виникнення у всіх акціонерів права на отримання дивідендів за умови неприйняття рішення про розподіл прибутку, внаслідок отримання дивідендів одним з акціонерів такого товариства. Тобто дії товариства із перерахування до державного бюджету частини чистого прибутку згідно визнаної Конституційним Судом України неконституційної норми, не породжують зобов'язання із здійснення виплати дивідендів іншим акціонерам, позаяк виплата здійснюється на підставі рішення зборів.
У цьому зв'язку, колегія суддів також враховує, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Стаття 1 Першого протоколу Конвенції застосовується для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, сплата акціонеру дивідендів, щодо виплати яких було прийнято рішення загальними зборами відповідача, надає акціонеру, на користь якого таке рішення прийняте, "законне очікування", що йому будуть такі дивіденди виплачені. Невиплата товариством таких дивідендів акціонеру прирівнюється до порушення права останнього на мирне володіння майном.
Однак, у цій справі було встановлено відсутність прийнятого загальними зборами акціонерів рішення про виплату дивідендів/частини чистого прибутку, зокрема, на користь позивача, тож відсутніми є підстави для висновку про те, що особа могла б реально одержати доходи у випадку відсутності неконституційної норми закону.
За таких обставин, апеляційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що неотримання позивачем дивідендів за 2017 рік, внаслідок не прийняття загальними зборами Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» рішення про їх виплату, не містить причинно-наслідкового зв'язку із нормою абзацу 8 частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", яку визнано неконституційним.
Також колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи апелянта про невірне застосування судом правового висновку, що викладений в постановах Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 910/12317/18, від 02.02.2023 у справі № 910/10164/21. Адже обрання позивачем належного способу захисту, як слушно зауважено відповідачем-1 у відзиві на апеляційну скаргу, не є беззаперечною підставою для задоволення позову та не звільняє позивача від обов'язку доказування обґрунтованості позовних вимог.
Відповідно до приписів частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання у тому числі приписів статті 74 Господарського процесуального кодексу України, зобов'язаний довести наявність порушених його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.
За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Тобто, захисту підлягає наявний законний і порушений (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) такого інтересу та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушений інтерес, і чи цей інтерес порушено відповідачем.
Суд апеляційної інстанції також виходить з того, що захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. При цьому, відсутність порушеного права (інтересу) встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Відсутність прийнятого загальними зборами рішення про виплату дивідендів/чистого прибутку за 2017 рік виключає наявність у позивача права на отримання відповідних виплат, а отже, як наслідок, і відсутність правових підстав для задоволення позову про відшкодування збитку у розмірі таких дивідендів та нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, у порядку, що визначений ст.152 Конституції України.
Посилання апеляційної скарги на те, що в межах розгляду справи №910/12317/18 ПАТ «Укрнафта» було визнано позов не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, позаяк не спростовують висновків суду попередньої інстанції у цій справі. Крім того, у відповідності до статті 191 ГПК України визнання відповідачем позову не є безумовною підставою для ухвалення рішення про задоволення позову. Таке рішення суд ухвалює лише за наявності законних підстав, яких судами у справі №910/12317/18 не встановлено.
Резюмуючи, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості та незаконності оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, а тому визначених статтею 277 ГПК України підстав для зміни чи скасування, - не вбачається.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.
Судові витрати
Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/16450/23 залишити без змін.
Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано - 20.06.2024.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді С.І. Буравльов
С.О. Алданова