Постанова від 11.06.2024 по справі 917/814/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2024 р. Справа№ 917/814/16 (910/275/21)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів: Остапенка О.М.

Поліщука В.Ю.

за участю секретаря судового засідання Макухи О.А.,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАз"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 08.04.2024 (суддя Яковенко А.В.)

у справі №917/814/16 (910/275/21)

за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

до Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАз"

про стягнення відшкодування витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах у розмірі 1 271 333,99 грн,

в межах справи № 910/7369/22

про банкрутство Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАз" (код 05808735),

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №917/814/16 (910/275/21) позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "АвтоКраз" на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій розмірі 1271333,99 грн та судовий збір в розмірі 4204 грн.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що підставою для відшкодування підприємством органам Пенсійного фонду витрат на виплату та доставку пільгових пенсій є розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за відповідний період. Позивачем до матеріалів справи було додано розрахунки заборгованості по прізвищам пенсіонерів за списком № 1 та № 2, які, крім прізвища, імені і по-батькові, не містять будь-які індивідуальні дані за якими можливо ідентифікувати осіб, як працівників Товариства. Тобто відсутні необхідні відомості, реквізити, а саме реєстраційний номер облікової картки платника податків, дата народження, табельний номер, тощо.

Також, скаржник посилається на те, що у даній справі наявний спір між суб'єктом владних повноважень (управління ПФУ) про стягнення з Товариства заборгованості, що свідчить про публічного-правовий характер такого спору, а тому ця справа підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства. Отже, дана позовна заява мала розглядатись за правилами адміністративного судочинства Полтавським окружним адміністративним судом.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАз", справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.06.2024.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши наявні матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню,а провадження у справі належить закрити з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 відкрито провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "АвтоКраз".

У грудні 2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області звернулось з позовом до Публічного акціонерного товариства "АвтоКраз" про стягнення відшкодування витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах у розмірі 1 271 333,99 грн за період з 01.10.2020 по 31.12.2020.

Як на підставу позову Пенсійний фонд послався на порушення відповідачем порядку відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, що визначений п. 6.7 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України № 21-1 від 19.12.2003, та не внесення до Пенсійного фонду грошових коштів в сумі, яка зазначена в розрахунках місячної суми відшкодування відповідно розрахункам фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

Тобто, суду при вирішенні даного спору належить надати оцінку на предмет відповідності законодавству дій Пенсійного фонду України як суб'єкта владних повноважень щодо наявності/відсутності підстав для визначення суми відшкодування, наведених у власних розрахунках фонду щодо фактичних витрат на виплату і доставку пенсій.

Ухвалою від 10.02.2021 Господарський суд міста Києва прийняв позовну заяву до розгляду у межах справи № 917/814/16 про банкрутство, вирішив розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №917/814/16 (910/275/21) позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "АвтоКраз" на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій розмірі 1271333,99 грн та судовий збір в розмірі 4204 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд встановив, що згідно розрахунків фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до другої частини Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині пенсій, призначених відповідно до п. "б" - "з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" вартість витрат на виплату та доставку пенсій колишнім працівникам відповідача у період з 01.10.2020 по 31.12.2020 складає 1271333,99 грн. Такі розрахунки щомісячно направлялися відповідачу засобами поштового зв'язку у відповідності із вимогами п. 6.4 Інструкції, втім відповідач добровільно їх не оплатив.

У апеляційній скарзі, відповідач послався на неналежність доказів наявності заборгованості, оскільки подані Пенсійним фондом розрахунки не містять даних фізичних осіб-пенсіонерів, на доставку пенсій яким Пенсійний фонд поніс витрати.

Доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до того, що у даній справі наявний спір між суб'єктом владних повноважень (управління ПФУ) про стягнення з Товариства заборгованості, що свідчить про публічного-правовий характер такого спору, а тому ця справа підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

Колегія суддів погоджується з доводами скаржника про відсутність юрисдикції господарського суду щодо даного спору з огляду на наступне.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.11.2023 у справі №908/129/22(908/1333/22) викладено правовий висновок щодо визначення юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків щодо якого порушено справу про банкрутство.

У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх змішування в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.

Правила визначення юрисдикції регламентуються виключно базовими процесуальними кодексами - Господарським процесуальним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, а не будь-якими іншими кодифікованими актами, у тому числі з процедурних питань.

Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб'єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владні управлінські функції.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто, якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Порядок відшкодування підприємством витрат Пенсійного фонду України на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", встановлено Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України № 21-1 від 19.12.2003 року (далі-Інструкція).

Пунктом 6.1 Інструкції визначено, що відшкодуванню підлягають витрати Пенсійного фонду на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до ч. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в таких розмірах: для платників, зазначених у підпункті 2.1.1 пункту 2.1 цієї Інструкції (крім платників, віднесених до четвертої групи платників єдиного податку, що визначені у підпункті 4 пункту 291.4 статті 291 глави 1 розділу XIV Податкового кодексу України), - також 100 відсотків фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до абзацу першого частини 2 Прикінцевих положень Закону застрахованим особам, які працювали або працюють на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах; для платників, зазначених у пп. 2.1.1 п. 2.1 цієї Інструкції, - фактичні витрати на виплату і доставку пенсій працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, крім працівників, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, у розмірі, серед іншого, 100 відсотків від фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій, призначених та/або виплачених з 2012 року.

Згідно з п. 6.4 Інструкції розмір сум до відшкодування на поточний рік визначається органами Пенсійного фонду України щорічно у розрахунках фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до ч. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", які надсилаються підприємствам до 20-го січня поточного року та протягом місяця з новопризначених (перерахованих) пенсій.

При цьому, пунктом 6.7 Інструкції встановлено, що підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до Пенсійного фонду зазначену в розрахунку місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах. У разі зміни розміру пенсії або настання обставин, які впливають на суму відшкодування (смерть пенсіонера, зміна місця проживання тощо), органи Пенсійного фонду повідомляють про це підприємства у розрахунку, який направляється підприємству в місячний строк з дня прийняття рішення про зміну розміру пенсії або про припинення виплати пенсії.

Суми фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з дати призначення пенсії до дати складання розрахунку фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до ч. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", сплачуються одночасно із оплатою фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за перший поточний місяць.

Отже, підставою для відшкодування підприємством органам Пенсійного фонду витрат на виплату та доставку пільгових пенсій є розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за відповідний період, які здійснюються органом Пенсійного фонду.

Господарський процесуальний кодексу України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).

Справи, що відносяться до господарської юрисдикції, наведені в статті 20 ГПК України, серед яких, зокрема, є справи про банкрутство як одна з категорії спорів, що підсудні господарським судам.

Так, у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

Зазначена правова норма визначає вичерпний перелік спорів, що підсудні господарським судам у межах розгляду справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить виняток щодо поширення юрисдикції господарських судів на певні спори (податкові спори) у межах цієї категорії справ, а саме про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються Кодексом України з процедур банкрутства (далі КУзПБ).

При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, КУзПБ не можна розглядати з точки зору розширення господарської юрисдикції на певні категорії спорів, щодо яких встановлено виняток пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України, що розглядаються у межах справ про банкрутство, оскільки саме ГПК України визначається юрисдикція господарських справ, КУзПБ встановлюється не юрисдикція справ, а особливості порядку та процедури розгляду лише певної категорії спорів у межах господарської юрисдикції, визначеної статтею 20 ГПК України.

Статтею 7 КУзПБ визначено порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник.

Конструкція статті 7 КУзПБ свідчить на користь того, що законодавець, маючи на меті віднести до юрисдикції господарських судів певні категорії спорів, як-то стягнення заробітної плати, поновлення на роботі, окремо про це детально зазначив та виокремив такі спори.

Зазначення у статті 7 КУзПБ всі майнові спори є широким поняттям та жодним чином не свідчить, що цей Кодекс розширює господарську юрисдикцію за межі юрисдикції, визначеної ГПК України.

Відсутність у КУзПБ застереження про невиключення з розгляду в межах процедури банкрутства спорів з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, що виникають з податкових правовідносин, не визначає їх підсудність господарським судам, оскільки такі застереження містяться в пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України, яка визначає юрисдикцію господарських судів, у тому числі щодо справ про банкрутство.

Отже, юрисдикцію судів щодо розгляду тих чи інших спорів встановлюють лише процесуальні кодекси (ГПК України, КАС України, ЦПК України). Зі змісту статті 7 КУзПБ слід дійти висновку, що така не встановлює особливостей, за яких адміністративні спори, що виникають з податкових відносин, віднесено до юрисдикції господарських судів у межах процедури банкрутства.

При цьому Податковий кодекс України регулює особливості порядку та процедуру розгляду спорів, що здійснюються в межах спеціалізації адміністративного судочинства, - спорів, що виникають з податкових правовідносин, у тому числі спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Натомість, КУзПБ регулює окрему судову процедуру, що здійснюється в межах спеціалізації господарського судочинства, - банкрутство, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ.

Іншими словами, КУзПБ та ПК України є кодексами з консолідованими нормами права, тобто є спеціальними в частині розгляду окремого виду господарських спорів (про банкрутство), які розглядаються господарським судом за правилами ГПК України з урахуванням особливостей, визначених КУзПБ, та відповідно окремого виду адміністративних спорів (за участю суб'єкта владних повноважень), які розглядаються адміністративним судом за правилами КАС України.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01.11.2023 у справі № 26/48/09(808/4194/15) щодо визначення підсудності спорів, які виникають з податкових правовідносин судам адміністративної юрисдикції, яка підлягає врахуванню за вимогами частини 4 статті 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що оскільки у справі, що розглядається, позовні вимоги стосуються перевірки законності дій органу Пенсійного фонду України суб'єкта владних повноважень щодо здійснення розрахунків суми фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, тому суть спору про стягнення цієї суми відшкодування на користь Пенсійного фонду свідчить про публічно-правовий характер такого спору, який належить до юрисдикції адміністративних судів.

При цьому, колегія суддів виходить з того, що заборгованість, яка є предметом даного спору має характер поточної, оскільки виникла після відкриття провадження у справі про банкрутство (за період жовтень-грудень 2020 року), а відтак даний спір щодо її стягнення має бути розглянутий в окремому позовному провадженні, оскільки боржника (відповідача у даній справі) не було визнано банкрутом і щодо нього не відкрито ліквідаційну процедуру, що узгоджується із нормами ст.ст. 59, 60 КУзПБ щодо заявлення і розгляду вимог поточного кредитора.

Пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Відповідно до ст. 278 ГПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Оскільки суд першої інстанції припустився порушення норм процесуального права та помилково розглянув спір по суті, який не віднесений до юрисдикції господарського суду, то оскаржуване судове рішення належить скасувати.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи зазначене, на думку колегії суддів, апеляційну скаргу відповідача належить задовольнити, оскаржуване рішення від 08.04.2024 слід скасувати повністю та закрити провадження у справі № 917/814/16 (910/275/21) за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області до Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАз" про стягнення відшкодування витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах у розмірі 1271333,99 грн.

Частиною 2 статті 231 ГПК України встановлено, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Роз'яснити позивачу, що дана справа належить до юрисдикції адміністративного суду у порядку адміністративного судочинства.

Керуючись ст.ст. 231, 269, п. 4 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 278, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАз" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі № 917/814/16 (910/275/21) скасувати.

3. Закрити провадження у справі № 917/814/16 (910/275/21) за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області до Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАз" про стягнення відшкодування витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах у розмірі 1 271 333,99 грн.

4. Роз'яснити позивачу право звернутись із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією протягом десяти днів з дня отримання даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 20.06.2024.

Головуючий суддя С.В. Сотніков

Судді О.М. Остапенко

В.Ю. Поліщук