Справа № 405/3600/24
провадження № 1-кс/405/1566/24
18.06.2024 м. Кропивницький
слідчий суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кропивницькому клопотання прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Кіровоградської обласної прокуратури ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 42024120000000039 від 28.02.2024, про арешт майна,
встановив:
прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Кіровоградської обласної прокуратури ОСОБА_5 звернувся до слідчого судді з клопотанням, в якому просить накласти арешт на виявлений та вилучений 29.05.2024 в ході проведення у кримінальному провадженні № 42024120000000039 від 28.02.2024 за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 372, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст.263, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України, на підставі ухвали слідчого судді Ленінського районного суду міста Кіровограда від 22.05.2024 обшуку службового кабінету № 319 в якому працює старший слідчий відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_6 , проведений у будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , - Ноутбук «Acer Extensa 15» чорного кольору інвентарний номер 101460632, який упакований в спеціальний поліетиленовий сейф пакет Національної поліції України KIV5122769.
В обґрунтування клопотання слідчий вказав, що слідчим відділом слідчого управління Служби безпеки України в Кіровоградській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42024120000000039 від 28.02.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 372, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України.
Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у вказаному кримінальному провадженні здійснюється групою прокурорів Кіровоградської обласної прокуратури.
Під час досудового розслідування встановлено, що група службових осіб правоохоронних органів Кіровоградської області, за попередньою змовою між собою, вчинила дії, які містять ознаки притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією.
Відповідно до вимог ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Процесуальними джерелами доказів, серед іншого, є речові докази.
Частиною 1 ст. 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Оскільки вилучений в ході проведеного 29.05.2024 на підставі ухвали слідчого судді Ленінського районного суду міста Кіровограда (справа № 405/3600/24, провадження №1-кс/405/1462/24) від 22.05.2024 обшуку службового кабінету № 319 в якому працює старший слідчий відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_6 , проведений 29.05.2024 у будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , - Ноутбук «Acer Extensa 15» чорного кольору інвентарний номер 101460632, який упакований в спеціальний поліетиленовий сейф пакет Національної поліції України KIV5122769 можливо зберіг на собі сліди кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 372 КК України, а також містить інші відомості, зокрема електронні файли, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та вірогідно є знаряддям кримінально протиправних дій, він визнаний постановою прокурора від 30.05.2024 речовим доказом у кримінальному провадженні № 42024120000000039 від 28.02.2024 за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 372, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст.263, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України.
З огляду на викладене вище наразі виникла необхідність вжиття вичерпних і достатніх заходів з метою забезпечення збереження виявлених та вилучених 29.05.2024 в ході вищезазначеного обшуку службового кабінету речового доказу, збереження якого і досягнення дієвості кримінального провадження без застосування передбаченої чинним Кримінальним процесуальним кодексом України процедури заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна є неможливим.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України заходами забезпечення кримінального провадження, зокрема, є арешт майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, збереження речових доказів.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
У судовому засіданні прокурор надав пояснення згідно яких клопотання підтримав, просив задовольнити, вказав, що вилучений мобільний телефон є речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
Слідчий заперечував щодо задоволення клопотання.
Дослідивши матеріали клопотання та надавши оцінку доказам, які містяться в матеріалах клопотання, слідчий суддя дійшов наступних висновків.
Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, (кримінальне провадження № 42024120000000039 від 28.02.2024 року, правова кваліфікація кримінального правопорушення - ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 372, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України.) органом досудового розслідування даного кримінального правопорушення є ГУНП в Кіровоградській області.
В рамках вказаного кримінального провадження 29.05.2024 на підставі ухвали слідчого судді Ленінського районного суду міста Кіровограда (справа № 405/3600/24, провадження №1-кс/405/1462/24) від 22.05.2024 проведено обшук службового кабінету № 319 в якому працює старший слідчий відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_6 , проведений 29.05.2024 у будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , - Ноутбук «Acer Extensa 15» чорного кольору інвентарний номер НОМЕР_1 , який упакований в спеціальний поліетиленовий сейф пакет Національної поліції України KIV5122769 можливо зберіг на собі сліди кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 372 КК України, а також містить інші відомості, зокрема електронні файли, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та вірогідно є знаряддям кримінально протиправних дій, він визнаний постановою прокурора від 30.05.2024 речовим доказом у кримінальному провадженні № 42024120000000039 від 28.02.2024 за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 372, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст.263, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України., про що складено відповідний протокол (а.к. 9-17).
Слідчий суддя керується загальними засадами кримінального провадження, а саме принципами законності та верховенства права (пункти 1-2, частини 1 статті 7 КПК України). Судове рішення повинно бути обґрунтованим і вмотивованим (частина 1 статті 370 КПК України). Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до правил оцінки доказів (частина 3 статті 370 КПК України). Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, суд повинен виносити вмотивовані рішення (наприклад, Рішення Великої Палати у справі Moreira Ferreira протии Португалії (no. 2) від 11 липня 2007 року, Заява № 19867/12, параграф 84). Вмотивованість вимагає від суду чітко вказати на підстави тієї чи іншої аргументації.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод і законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема при вирішенні питання про арешт майна для законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 123, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Перша та найголовніша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання з боку органу влади у мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого абзацу надає право позбавляти власності лише «на умовах, передбачених законом», при цьому у другому абзаці визнається право держав здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім стаття Конвенції (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» пункт 58).
При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Частиною 1 статті 131 КПК України передбачено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження
Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження. У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Згідно ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Частиною 3 статті 170 КПК України передбачено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України - речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Частиною 2 ст.173 КПК України передбачено перелік обставин, які підлягають врахуванню при вирішенню питання про арешт майна, в тому числі, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу, врахуванню підлягає: 1) правова підстава для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; 3) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 4) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
У відповідності до практики Європейського суду з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52).
Так, слідчий просить накласти арешт на Ноутбук «Acer Extensa 15» чорного кольору інвентарний номер 101460632, який упакований в спеціальний поліетиленовий сейф пакет Національної поліції України KIV5122769, з метою збереження вказаних речових доказів, як предметів вчинення злочину.
Разом з тим, жодних доказів того, що вказане майно є предметом та доказом розслідуваного кримінального правопорушення, в матеріалах судового провадження не містяться. Зокрема, в матеріалах клопотання відсутня постанова про визнання майна, на яке слідчий просить накласти арешт, речовими доказами.
Слідчий суддя відзначає, що клопотання прокурора в контексті мотивування необхідності накладення арешту на зазначене майно є безпідставним та за своїм змістом містить лише формальне посилання на норми закону без підтвердження необхідними доказами та документами.
Таким чином, вказане свідчить про відсутність правових підстав для накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів, на які посилається орган досудового розслідування, оскільки прокурором не надано доказів на підтвердження вказаних обставин, зокрема відсутня постанова про визнання майна речовими доказами у кримінальному провадженні, а за наявних матеріалів дане твердження є передчасним та таким, що ґрунтується на припущеннях, а тому клопотання прокурора є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 170-173 КПК України,
постановив:
В задоволенні клопотання прокурора - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Кропивницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_7