19 червня 2024 року
м. Київ
справа № 380/10537/23
адміністративне провадження № К/990/21892/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі №380/10537/23 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 7 грудня 2021 року до 1 березня 2023 року у розмірі: 454123,08 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою виконання судового рішення за період з 7 грудня 2021 року до 28 лютого 2023 року у розмірі: 452695 (чотириста п'ятдесят дві тисячі шістсот дев'яносто п'ять) грн 02 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року, заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі: 6000 (шість тисяч) грн 00 коп.
У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
3 червня 2024 року Львівська обласна прокуратура засобами поштового зв'язку втретє звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні позову та у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги й додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку, що її належить повернути скаржнику з таких підстав.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Разом з тим, Судом установлено, що відповідач уже подавав касаційну скаргу з визначенням підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, яку ухвалами Верховного Суду від 30 квітня 2024 року (№К/990/14275/24) та від 24 травня 2024 року (№К/990/19087/24) повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України та надано вичерпні роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Подана касаційна скарга, майже аналогічного змісту попередньо поданим касаційним скаргам щодо яких Верховний Суд постановив ухвали від 30 квітня 2024 року та від 24 травня 2024 року про їх повернення.
Оскаржуючи судові рішення скаржник покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статті 236 КЗпП України, без урахування висновків Верховного Суду у справах №820/3747/18, №817/1088/17 та №6-435цс15.
Також у касаційній скарзі скаржник зазначає, що додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого та 17 квітня 2024 року ухвалені з порушенням норм матеріального права (статті 134 КАС України), без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 листопада 2022 року у справі №160/11294/19, від 02 серпня 2022 року у справі №640/14930/20, від 10 лютого 2022 року у справі №440/7120/20 та від 04 серпня 2022 року у справі №280/4264/21.
В ухвалах Верховного Суду від 30 квітня 2024 року та від 24 травня 2024 року про повернення касаційної скарги, скаржнику надавались ґрунтовні роз'яснення щодо заявленої відповідачем підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України.
Верховний Суд повторно наголошує, що при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Так, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, скаржник не наводить належних обґрунтувань з приводу того, що правовідносини у цій справі та у зазначених справах є подібними.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та окремі витяги з постанов Верховного Суду.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, подаючи касаційну скаргу втретє, скаржником так і не викладено підстави для касаційного оскарження судових рішень, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а подана касаційна скарга відповідача містить цитування нормативно-правових актів, виклад обставини справи, посилання на постанови Верховного Суду, незгоду з рішеннями судів попередніх інстанції.
Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, у частині зазначення підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження і зупинити виконання оскаржуваних судових рішень. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв'язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то вказані клопотання Суд не вирішує.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі №380/10537/23 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду