19 червня 2024 року
м. Київ
справа №464/8382/21
адміністративне провадження №К/990/19727/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Губської О.А.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2023 року у справі №464/8382/21 за позовом ОСОБА_1 до старшого державного виконавця Сихівського відділу Державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Бехарської Тетяни Михайлівни, Сихівського відділу Державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), Управління патрульної поліції у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до старшого державного виконавця Сихівського відділу Державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Бехарської Тетяни Михайлівни (далі - відповідач 1), Сихівського відділу Державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (далі - відповідач 2), Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (далі - відповідач 3), Управління патрульної поліції у Львівській області (далі - відповідач 4), в якому просив:
- визнати незаконними дії щодо винесення постанови від 10 червня 2021 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 щодо примусового виконання постанови серії ЕАН №3957942, виданої 23 березня 2021 року Управлінням патрульної поліції у Львівській області про стягнення штрафу у розмірі 425 грн;
- скасувати постанову від 10 червня 2021 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 щодо примусового виконання постанови серії ЕАН №3957942, виданої 23 березня 2021 року Управлінням патрульної поліції у Львівській області про стягнення штрафу у розмірі 425 грн;
- скасувати постанову від 10 червня 2021 року про стягнення виконавчого збору у справі ВП НОМЕР_1 у розмірі 85 грн;
- скасувати постанову від 10 червня 2021 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у справі ВП НОМЕР_1 у розмірі 269 грн;
- скасувати постанову від 11 червня 2021 року про арешт коштів боржника у справі ВП НОМЕР_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого провадження, штрафів 1204 грн;
- скасувати постанову від 20 жовтня 2021 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у справі ВП НОМЕР_1;
- зобов'язати суб'єкта владних повноважень повернути вилучені кошти із пенсії інваліда війни в сумі 1204 грн, витрати пов'язані з оплатою допомоги адвоката за надання правової допомоги, витрати пов'язані із прибуттям до суду, оплату поштової кореспонденції і втратою часу;
- стягнути 20000 грн моральної шкоди.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління патрульної поліції у Львівській області щодо неповідомлення старшого державного виконавця Сихівського відділу Державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Бехарську Тетяну Михайлівну про оскарження та подальше скасування рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 29 березня 2022 року у справі №464/8354/21 постанови №ЕАМ 3957942 23 березня 2021 року. Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби у Львівській області на користь позивача 1204 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2023 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано постанову від 10 червня 2021 року про стягнення виконавчого збору у справі ВП НОМЕР_1 у розмірі 85 грн. Скасовано постанову від 10 червня 2021 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у справі ВП НОМЕР_1 у розмірі 269 грн. Скасовано постанову від 11 червня 2021 року про арешт коштів боржника у справі ВП НОМЕР_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого провадження, штрафів 1204 грн. Скасовано постанову від 20 жовтня 2021 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у справі ВП НОМЕР_1. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Через відсутність складу колегії суддів, які визначені протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду цієї касаційної скарги у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Загороднюка А.Г. (наказ від 03.06.24 №363-кв), питання про наявність підстав для відкриття касаційного провадження вирішується по виходу судді з відпустки.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 330 КАС України, суд дійшов висновку, що вказана скарга підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
В обґрунтування загальних підстав скаржник посилається на пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції не враховані правові висновки, які викладено у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15, рішення Європейського суду з прав людини у справі 23543/02 «Волохи проти України» та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04 від 15 жовтня 2009 року), яке відображено у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17.
При цьому, Суд звертає увагу, що у пункті 1 частині 4 статті 328 КАС України мова йде лише щодо постанов Верховного Суду.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий /висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Задовольняючи адміністративний позов в частині позовних вимог щодо скасування постанови про стягнення виконавчого збору, постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, постанови про арешт коштів боржника, постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, суд апеляційної інстанції виходив з того, що державний виконавець не вправі був вчиняти інші виконавчі дії, оскільки докази факту одержання позивачем копії постанови про відкриття виконавчого провадження у матеріалах справи відсутні.
Відмовляючи у задоволених позовних вимог щодо скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що органи ДВС і приватні виконавці в силу Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон №1404-VIII) не наділені повноваженнями перевірки факту оскарження відповідної постанови в судовому порядку та в силу вимог закону був зобов'язаний винести постанову про відкриття виконавчого провадження. Відмовляючи у задоволених позовних вимог щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень повернути вилучені кошти із пенсії інваліда війни в сумі 1204 грн 00 коп., суд апеляційної інстанції встановив, що позивач не звертався із вимогою про стягнення коштів з державного бюджету, а лише просив повернути вилучені кошти, що має різне правове значення. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив з того, що скасування таких постанов свідчать про реалізацію позивачем передбаченого КАС України права на оскарження процесуальних рішень державного виконавця та не є безумовним та безспірним доказом неправомірності процесуальних рішень, які потягли заподіяння позивачу моральної шкоди. Суд апеляції інстанції зауважив, що позивачем не наведено та переконливо не доведено завдання йому моральної шкоди, що є його процесуальним обов'язком. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, витрат пов'язаних із прибуттям до суду, оплатою поштової кореспонденції і втратою часу, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем до матеріалів справи не долучено жодних доказів на підтвердження понесення ним таких витрат.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, неодноразово були сформульовані Верховним Судом, у тому числі у постановах від 10 квітня 2019 року в справі №464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року в справі №750/6330/17, на які посилається скаржник. Зокрема, Суд дійшов висновку про те, що адекватне відшкодування шкоди, в тому числі й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їхню інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження; встановити причинно-наслідковий зв'язок і визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їхньої правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).
Водночас Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 25 квітня 2019 року в справі №818/1429/17, від 27 червня 2019 року в справі №825/1030/17, від 12 листопада 2019 року в справі №818/1393/17, від 18 листопада 2019 року в справі №820/5044/18, від 28 листопада 2019 року в справі №826/27549/15, від 28 лютого 2020 року в справі №804/2593/17, від 18 червня 2020 року в справі №339/183/16-а, від 02 вересня 2020 року в справі №1340/4056/18, від 24 вересня 2020 року в справі №1.380.2019.001368, від 18 лютого 2021 року в справі №420/7423/19 та від 25 березня 2021 року в справі №520/4577/19, указував на те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку, а висновок суду апеляційної інстанції не суперечить правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постановах від 10 квітня 2019 року в справі №464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року в справі №750/6330/17 щодо загальних підходів до відшкодування моральної шкоди.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження також посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування підпункту 1 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII, а саме виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання).
На обґрунтування цих доводів касатор зазначає, що постанова про відкриття виконавчого провадження була скасована рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 29 березня 2022 року у справі №464/8354/21, а справу про адміністративне правопорушення відносно позивача за частиною першою статті 126 КУАП закрито (набрала законної сили 15 вересня 2022 року), у зв'язку із чим оскаржувана у цій справі постанова державного виконавця підлягає скасуванню, а вилучені кошти із пенсії підлягають поверненню.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Норми, на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування яких посилається скаржник, є загальними та регулюють вимоги до виконавчого документа.
Водночас скаржником не наведено належних обґрунтувань щодо порушення судом апеляційної інстанції положень підпункту 1 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII.
Разом з тим, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Суд зазначає, що доводи касаційної скарги в контексті наявності/відсутності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави переважно зводяться здебільшого до оцінки встановлених судом обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судового рішення - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Водночас зазначивши вищевказані норми Закону №1404-VIII заявник не виклав їх у взаємозв'язку у контексті індивідуальних обставин, характерних лише для цієї справи.
З огляду на викладене, Суд вважає необгрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Інших підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України скаржником не зазначено.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередній ухвалі Верховного Суду від 01 травня 2024 року про повернення касаційної скарги скаржнику надавалися вичерпні роз'яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.
Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Крім того, Суд звертає увагу скаржника на те, що відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
У свою чергу, статтею 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
З матеріалів касаційної скарги та текстів оскаржуваних судових рішень слідує, що спір у цій справі виник з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Проте, скаржник не зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також не посилається на значення саме цієї справи при формуванні єдиної правозастосовчої практики.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Крім того, згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 19 квітня 2023 року, а касаційну скаргу подано на пошту 21 травня 2024 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Одночасно з касаційною скаргою скаржник порушує питання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що справу в суді апеляційної інстанції було розглянуто у порядку письмового провадження, а оскаржуване судове рішення отримано лише 21 березня 2024 року після звернення до суду першої інстанції із заявою про видачу копії судового рішення. Також вказує, що вперше касаційну скаргу було подано 19 квітня 2024 року до суду касаційної інстанції, проте ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2024 року вказану касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, роз'яснивши, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Враховуючи, що повторну касаційну скаргу подано без зайвих зволікань просить поновити строк на касаційне оскарження.
Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Так, скаржник вказує, що рішення суду апеляційної інстанції було розглянуто в порядку письмового провадження без його участі та отримано ним 21 березня 2024 року. Водночас жодних належних доказів (конверта з відбитками та штрихкодовими ідентифікаторами установи поштового зв'язку, довідки відділення поштового зв'язку тощо) на підтвердження отримання копії вказаного судового рішення скаржник не надав.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Крім того, відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" (далі - Закон № 3262-IV) усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Для доступу до судових рішень Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - Реєстр), що є автоматизованою системою збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. До Реєстру вносяться всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі (стаття 3 Закону 3262-IV).
Відповідно до частин першої та другої статті 4 Закону № 3262-IV судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Загальний доступ до судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимог статті 7 цього Закону.
Згідно з інформацією, що міститься в Реєстрі, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2023 року оприлюднена в Реєстрі 27 квітня 2023 року.
Будь-яких інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, доводів на їх обґрунтування скаржником не наведено, відповідних доказів на їх підтвердження не надано.
Враховуючи положення частин першої та другої статті 329 КАС України, не надання скаржником доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання поважними причини пропуску скаржником строку на касаційне оскарження.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи; клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів.
Керуючись статтями 248, 329-332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2023 року у справі №464/8382/21.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2023 року у справі №464/8382/21 за позовом ОСОБА_1 до старшого державного виконавця Сихівського відділу Державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Бехарської Тетяни Михайлівни, Сихівського відділу Державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), Управління патрульної поліції у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
1) клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів;
2) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк
О.А. Губська
Судді Верховного Суду