Справа № 760/11619/23 Суддя (судді) першої інстанції: Усатова І.А.
18 червня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя - Голяшкін О.В.,
судді - Заїка М.М., Швед Е.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01.04.2024 року у справі №760/11619/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху із закриттям провадження,
ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову 03.11.2021 року серії 1АВ №03213588 про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та закрити провадження у справі.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 01.04.2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції формально підійшов до доводів позивача, через це ухвалив суперечливе та незаконне рішення. Вказує, що судом не було враховано, що з огляду на помилково зазначену у постанові 03.11.2021 року серії 1АВ №03213588 адресу місця проживання позивача, а саме: АДРЕСА_1 , позивач не мав можливості отримати цей документ та не міг знати про наявність оскаржуваної постанови через те, що він зареєстрований та проживає за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_2 . Таким чином, позивач був позбавлений можливості, як оскаржити прийняті ДПП рішення, так і змушений сплачувати надмірний розмір штрафу, оскільки, як зазначено у постанові, в порядку примусового виконання стягується штраф у подвійному розмірі, у той же час, у разі сплати протягом 10 днів, сплачуватиметься лише 50% від цієї суми. Також зазначив, що з технічних причин не працює зазначений у постанові ідентифікатор доступу на посилання в Інтернеті на веб-сайт, на якому порушник може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення правопорушення. Тим самим, не являється можливим перевірити наявний відеодоказ у справі. А тому, на його думку, докази вчинення адміністративного правопорушення загалом відсутні.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, інспектором Департаменту патрульної поліції Санакоєвим В.Т. 03.11.2021 р. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, якою притягнуто позивача до адміністративної відповідальності з накладенням на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн. Відповідно до вказаної постанови, 03.11.2021 року о 00 год. 40 хв., водій автомобіля «Audi Q7», державний номерний знак НОМЕР_1 , за адресою: Р01 Київ-Обухів 3+441, перевищив встановлену швидкість руху на 33 км/год., чим допустив порушення п. 12.9.(б) ПДР України, за яке передбачена відповідальність ч.1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Швидкість руху вимірювалась приладом Каскад 091-1120, який відповідає вимогам ДСТУ 8809:2018.
Транспортний засіб «Audi Q7», державний номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований за ТОВ «ДРІЛЛТЕК», керівником якого є позивач ОСОБА_1 .
Вважаючи постанову про притягнення до адміністративної відповідальності протиправною, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із доведеності факту адміністративного правопорушення та правомірність накладення стягнення на позивача як керівника ТОВ «ДРІЛЛТЕК», за яким зареєстрований транспортний засіб «Audi Q7», днз. НОМЕР_1 , відтак у силу ст. 14-2 КУпАП, він є особою, яка несе відповідальність. З посиланням на правові висновки, викладені у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі № 826/11623/16, суд зазначив, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч.5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до приписів п.п. «б» п. 12.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 № 1306, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил.
Як встановлено п.12.4 Правил дорожнього руху, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Частиною 1 ст. 122 КУпАП встановлена відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч.1 ст.14-2 КУпАП адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів - приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото-, відеофіксації, які функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Оскаржуваною постановою встановлено перевищення автомобілем «Audi Q7», державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ТОВ «ДРІЛЛЕК», керівник - ОСОБА_1 , 03.11.2021 року о 00 год. 40 хв., за адресою: Р01 Київ-Обухів 3+441, встановленої швидкість руху у населеному пункті на 33 км/год., чим порушено п. 12.9.(б) ПДР України. Правопорушення зафіксоване в автоматичному режимі за допомогою технічного засобу Каскад, 091-1120, який відповідає вимогам ДСТУ 8809:2018 «Метрологія. Прилади контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото- і відеофіксації. Вимірювачі швидкості руху транспортних засобів дистанційні, вимірювачі просторово-часових параметрів місцеположення транспортних засобів дистанційні. Метрологічні та технічні вимоги».
Інформація про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, з відповідними доказами вчинення правопорушення, розміщена в мережі Інтернет за посиланням: https://bdr.mvs.gov.ua/user/g/r/1AB/02771323/.
Факт правопорушення та вищезазначені обставинами підтверджується матеріалами справи та позивачем не заперечуються та не оспорюються. Доказів, які б спростовували факт наявності складу адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність, позивачем надано не було ні до суду першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду. Оскаржуваною постановою від 03.11.2021 року серії 1АВ №03213588 адміністративне стягнення на підставі ч. 1 ст. 122 КУпАП обґрунтовано накладено на позивача як на особу, яка в силу ст.14-2 КУпАП несе відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі.
Закон України «Про Національну поліцію» визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
За приписами ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 44-1, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про правомірність оскаржуваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 122 КУпАП, яка винесені відповідачем в межах наданих повноважень та відповідає вимогам закону.
Колегія судді також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо доводів позивача відносно невірного зазначення в оскаржуваній постанові місця реєстрації позивача, оскільки посилання на окремі недоліки оформлення/направлення оскаржуваного рішення або дефекти форми рішення контролюючого органу не є підставою для визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке є обґрунтованим і вірним по суті. Невірна адреса реєстрації порушника, що вказана в оскаржуваній постанові та на яку направлялося її копію, відсутність доступу до зображення та/або відеозапису транспортного засобу в момент вчинення порушення, а також доступу до електронної копії постанови в мережі Інтернет (за посиланням QR-коду на постанові), не є обставинами, які звільняють позивача від адміністративної відповідальності чи такими, що свідчать про відсутність факту та/або складу адміністративного правопорушення.
Щодо тверджень скаржника про позбавлення його права на оплату 50% штрафу у зв'язку із зазначенням в оскаржуваній постанови невірної адреси реєстрації місця проживання, колегія суддів, погоджуючись із позицією суду першої інстанції, зазначає, що за змістом ч. 1 ст. 300-1 КУпАП, у разі сплати відповідальною особою, зазначеною у ч. 1 ст. 14-2 цього Кодексу, або громадянином (резидентом) України, який ввіз на територію України транспортний засіб, зареєстрований за межами України, 50 відсотків розміру штрафу за постановою про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), до вручення такої постанови або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили, така постанова вважається виконаною.
Згідно ч. 2 ст. 291 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або під час її виконання у випадках, передбачених частиною першою статті 300-1 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч.3 ст.300-1 КУпАП у разі оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сферах безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів перебіг строків, визначених цією статтею, зупиняється до розгляду скарги.
Відтак, право на виконання спірної постанови про накладення стягнення у спосіб оплати 50% розміру штрафу, зберігається за особою протягом 10 днів з дня набрання такою постановою законної сили, який при цьому зупиняється на час її оскарження.
При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що вказаний 10-денний строк станом на час подання позову сплив, а також того, що позивача було позбавлено права на виконання постанови шляхом оплати до закінчення такого строку 50 % розміру штрафу.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, не спростованими доводами апеляційної скарги, про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01.04.2024 року.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заявлених у даній справі позовних вимог.
Згідно з положеннями ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01.04.2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.В. Голяшкін
Судді М.М. Заїка
Е.Ю. Швед
Повний текст постанови складено 18.06.2024 року.