Справа № 734/950/24 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Домашенко Ю.М.
Іменем України
18 червня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Єгорової Н.М.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 17.05.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліціїї, за участю третьої особи - поліцейського 1-го взводу 4-ї роти батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області капрала поліції Сташука Ярослава Олеговича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1545673 від 28.02.2024, винесену за частиною четвертою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 17.05.2024 у задоволенні позову відмовлено.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності згідно оскаржуваної постанови є неправомірним.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1545673 від 28.02.2024, винесеною поліцейським 1 взводу 4 роти батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області Сташуком Я.О., позивач 28.02.2024 о 16:49 год. на 72 км автомобільної дороги М-01 в с. Сираї, позначеному дорожнім знаком 5.49 (на білому фоні), керуючи транспортним засобом Volkswagen Passat, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 110 км/год. При цьому, перевищив встановлене обмеження швидкості руху, більше ніж на 50 км/год, чим порушив п. 12.4 Правил дорожнього руху. Швидкість вимірювалась приладом TruCam ІІ LTI 20/20 серійний номер ТС 008431. На позивача накладено адміністративне стягнення за частиною четвертою статті 122 КУпАП у виді штрафу у розмірі 1700 грн.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що що автомобіль марки Volkswagen Passat, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував позивач, рухався в с. Сираї, позначеному дорожнім знаком 5.49 (на білому фоні), автомобільна дорога М-01, 72 км, із швидкістю 110 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості та порушив п. 12.4 Правил дорожнього руху, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною четвертої статті 122 КУпАП, що належним чином відображено в оскаржуваній постанові, яка прийнята відповідно до норм чинного законодавства, є законною та скасуванню не підлягає.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною четвертою статті 122 КУпАП.
Відповідно до частини першої статті 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Частиною другою статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, частини перша, друга і третя статті 122 .
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.
Частиною четвертою статті 258 КУпАП передбачено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 285 КУпАП у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу, копія постанови уповноваженої посадової особи у справі про адміністративне правопорушення вручається особі, щодо якої її винесено, на місці вчинення правопорушення.
Таким чином, аналіз законодавчих норм, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення з порушення ПДР (стаття 122 КУпАП) на місці вчинення такого правопорушення.
Як зазначалося, оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною четверною статті 122 КУпАП, яка передбачає відповідальність за порушення, зокрема, встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину.
Так, відповідач в оскаржуваній постанові стверджує, що 28.02.2024 о 16:49 год. на 72 км автомобільної дороги М-01 в с. Сираї, позначеному дорожнім знаком 5.49 (на білому фоні), керуючи транспортним засобом Volkswagen Passat, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 110 км/год. При цьому, перевищив встановлене обмеження швидкості руху, більше ніж на 50 км/год, чим порушив п. 12.4 Правил дорожнього руху - Порушення швидкісного режиму в населених пунктах.
Відповідно до підпункту «б» пункту 12.9 ПДР водієві забороняється: перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил.
Згідно пункту 12.4 ПДР у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
В апеляційній скарзі позивач не наводить заперечень щодо здійснення руху у населеному пункті із перевищенням встановленого швидкісного режиму. Натомість, позивач наполягає на тому, що відповідачем було зафіксовано його швидкість руху не у встановленому порядку.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно частин першої-другої статті 72, частини першої статті 73, частини першої статті 75 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до статті 31 Закону України "Про Національну поліцію" поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Згідно статті 40 Закону України "Про Національну поліцію" поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою, зокрема, забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Отже, чинними нормами передбачено можливість використання поліцією застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Так, відповідачем були надані до суду докази фіксації факту перевищення позивачем дозволеної швидкості руху за допомогою лазерного ручного вимірювача швидкості TruCam. Також, відповідачем були надані до суду докази відповідності приладу, яким згідно оскаржуваної постанови були зафіксоване оскаржуване порушення.
Так, лазерний вимірювач швидкості TruCAM LTІ 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.
Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год.
Правильність реалізації у приладі TruCAM зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації.
Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCAM, але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії.
У спростування доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу, що лазерний вимірювач швидкості TruCam є, насамперед, засобом вимірювання із допоміжною функцією фото- та відеофіксації, який конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювань, що випливає із змісту наявного у матеріла справи листа ДП "Укрметтестстандарт" від 01.10.2019 №22-38/49, а також Настанови з експлуатації вказаного приладу.
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що можливість використання приладу TruCAM в автоматичному режимі не спростовує правомірності його використання в іншому, ручному, режимі.
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку про наявність правових підстав стверджувати, що факт руху автомобіля, яким керував позивач, із перевищенням встановлених обмежень, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а відтак, оскаржувана позивачем постанова є правомірною.
Щодо посилань скаржника на неправомірність прийняття судом першої інстанції відзиву відповідача та долучених до нього доказів, то колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до частин першої, четвертої статі 55 КАС сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев'ятою статті 266 цього Кодексу.
Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
Відповідно до частини другої статті 57, пункту 1 частини першої статті 59 КАС у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.
Повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами довіреністю фізичної або юридичної особи.
Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що у справах незначної складності орган державної влади вправі діяти не лише в порядку самопредставництва, а також і через свого представника, повноваження якого мають бути підтверджені довіреністю такого органу.
Із матеріалів справи вбачається, що відзив відповідача на позовну заяву підписаний ОСОБА_2 , на підтвердження повноважень якої надано чинна довіреність від 12.12.2023 №23133/41/3/01-2023.
Зважаючи на характер даного спору, дана справа є справою незначної складності, а тому повноваження ОСОБА_2 на подання відзиву на позовну заяву підтверджуються допустимими доказами.
Твердження в апеляційній скарги на те, що позивачу не були роз'яснені його права під час винесення оскаржуваної постанови, колегія суддів також відхиляє, оскільки позивач власноручно, без стороннього примусу підтвердив факт роз'яснення йому прав, поставивши свій підпис у відповідній графі оскаржуваної постанови.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 17.05.2024 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя Н.М. Єгорова