Справа № 712/3474/24 Суддя (судді) першої інстанції: Пироженко С.А.
19 червня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Беспалов О.О.
Ключкович В.Ю.
за участі:
секретар с/з Кващук Т.А.
пр-к відповідача Субота О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної служби України з безпеки на транспорті про оскарження постанови у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, -
18.03.2024року позивач звернувся з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, у якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення від 05.07.2023 серії АА №00010475 та закрити провадження в справі про адміністративне правопорушення за відсутністю у діях позивача складу адміністративного правопорушення.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю:
- постанову серії АА № 00010475 по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі від 23 червня 2023 року винесену Головним спеціалістом відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті, Соколюк Любомиром Миколайовичем відносно ОСОБА_2 за ч.2 ст. 132-1 КпАП України скасовано, а справу про адміністративне правопорушення - закрито.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Державна служба України з безпеки на транспорті подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що відповідачем було належним чином виконано обов'язок з направлення оскаржуваної постанови на адресу ОСОБА_2 , незабезпечення останнього її отримання не може бути підставою для поновлення строку її оскарження, а відтак суд першої інстанції повинен був залишити позовну заяву без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 240 КАС України.
Крім того, зазначав, що факт вчинення правопорушення позивачем відповідачем доведено належними, допустимими та об'єктивними доказами, а саме показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису, а позивачем не надано беззаперечних доказів протилежного.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19 червня 2024 року.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
У судове засідання позивач не з'явився та явку уповноваженого представника до суду не забезпечив. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу задовольнити.
Керуючись приписами ч. 2 ст. 313 КАС України, суд протокольною ухвалою вирішив здійснити апеляційний розгляд справи за даною явкою.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з постановою про притягнення до адміністративної відповідальності від 05.07.2023 року серії АА №00010475, головним спеціалістом відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Соколюком Л.М., який, розглянувши відомості з матеріалів інформаційного файлу, створеного системою за допомогою технічних засобів, встановив: 24.05.2023 о 12 год. 10 хв. за адресою: М-30, км 862+259 Дніпропетровська область, автоматичним пунктом фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті зафіксовано рух транспортного засобу DAF XF 105.460, д.н.з. НОМЕР_1 з перевищенням нормативних параметрів, визначених п.22.5 ПДР, а саме: загальної висоти транспортного засобу на 8.575% (0,343 м.) при дозволеній фактичній висоті 4 м.
Вказане кваліфіковано, як правопорушення за ч.2 ст. 132-1 КУпАП та накладено на ОСОБА_2 , як уповноважену особу ПП «Укртрансхолод», штраф у розмірі 8 500 грн.
Позивач, вважаючи оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, 18.03.2024 року звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
З матеріалів справи не вбачається, що позивачем подавалася заява про поновлення строку звернення до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, відкриваючи провадження у справі не вирішував питання дотримання позивачем процесуальних строків.
Разом з тим, ухвалюючи рішення по суті спору, суд першої інстанції , на обґрунтування дотримання позивачем строку звернення до суду, зазначав, що оскаржувана постанова не була належним чином вручена позивачу. Також суд зазначав, що позивач звернувся в порядку досудового врегулювання зі скаргою до відповідача на постанову від 05 липня 2023 року. Листом Державної служби України з безпеки на транспорті від 25 грудня 2023 року у розгляді даної скарги відмовлено.
Таким чином, суд виходив з того, що причини пропуску строку звернення до суду є поважними.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
У цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначав, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Правовими положеннями ч. 1 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч. 3 ст. 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 вказаної статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 4 ст.122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено: постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Згідно із статтею 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
З системного аналізу зазначених правових норм слідує, що оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення можливе у строк протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Частиною 1 статті 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно правових положень ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Також пунктом 8 ч. 1 ст. 240 КАС України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Вирішуючи питання про обґрунтованість апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що наведеними вище правовими нормами передбачено, що адміністративний суд зобов'язаний в кожному випадку з'ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку. Якщо ж вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду є не поважними, то суд зобов'язаний залишити позовну заяву без розгляду.
У свою чергу, поважними причинами пропуску процесуального строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.
Отже, строк повинен бути пропущений виключно з поважних причин.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, вирішальним у визначенні строків звернення до адміністративного суду є встановлення фактів, коли та за яких обставин позивач дізнався про порушення своїх прав та зміг вчинити дії, направлені на їх відновлення.
Звернення до суду з позовом є способом реалізації права на захист порушених прав і свобод особи, які така особа вважає порушеними у зв'язку з виникненням певних обставин, що впливають на її права. Отже, початок перебігу строку звернення до суду пов'язується саме з виникненням оспорюваних правовідносин, тобто предметом позовних вимог та часом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про такі обставини, адже наслідки для особи настають незалежно від підстав, за яких прийнято оскаржуваний акт індивідуальної дії, а з моменту прийняття такого рішення.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, підставою для звернення до суду із даним позовом є незгода позивача з постановою по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, серії АА № 00010475 від 05 липня 2023 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_2 , у розмірі 8500 грн.
З матеріалів справи вбачається, що постанова від 05.07.2023 серії АА №00010475 направлена ОСОБА_2 за адресою його реєстрації, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів та в позовній заяві: АДРЕСА_1 , - та поштова кореспонденція повернута відправнику 10.08.2023 за закінченням терміну зберігання (а.с. 106-107). Тобто невручена з не з вини відповідача або надавача послуг поштового зв'язку.
Відповідно до чч.2,3 ст.291 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або під час її виконання у випадках, передбачених частиною першою статті 300-1 цього Кодексу.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення, або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення.
Таким чином, з 10.08.2023 року постанова від 05.07.2023 серії АА №00010475 набрала законної сили і підлягала зверненню до примусового виконання.
Відповідно до ч.3 ст.299 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною першою статті 307 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст.300-1 КУпАП постанова вважається виконаною у разі сплати відповідальною особою, зазначеною у частині першій статті 14-2 цього Кодексу 50 відсотків розміру штрафу за постановою про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), до вручення такої постанови або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили.
У разі несплати штрафу особами, зазначеними у частинах першій та другій статті 142 цього Кодексу, протягом 30 днів з дня набрання законної сили постановою про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сферах безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів така постанова підлягає примусовому виконанню.
Відповідно до вимог ст.308 КУпАП У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті оскаржуваної постанови відповідачем дотримано виконання обов'язку належного сповіщення правопорушника про прийняте рішення.
Колегія суддів звертає увагу, що позивач у відповіді на відзив стверджував, що про наявність оскаржуваної постанови він дізнався лише після стягнення коштів ДВС. Наразі зазначає, що фізично оскаржувану постанову він отримав лише 10.03.2024 року(доказів щодо цього також не надав).
Наразі, з матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що кошти з карткового рахунку позивача стягнуто виконавчою службою 06.12.2023 року, що підтверджується скаргою ПП «Укртрансхолод» (без номера та дати) , за підписом позивача, як керівника юридичної особи.(а.с.7).
Отже позивачем не доведено, що причини пропуску строку звернення до суду є поважними.
Щодо висновків суду першої інстанції, що позивачем використано право на досудове вирішення спору, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач, як керівник ПП «Укртрансхолод» звертався зі скаргою до Державної служби України з безпеки на транспорті щодо оскаржуваної постанови від 05.07.2023 року.
Листом № 13040/3.7/15-23 від 25.12.2023 року Державною службою України з безпеки на транспорті відмовлено у розгляді даної скарги через пропуск строку оскарження в порядку ст.289 КУпАП.
Колегія суддів, в контексті спірних правовідносин зазначає, що відповідно до положення пункту 3 частини першої статті 288 КУпАП постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі може бути оскаржено - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Зміст наведеної норми дає підстави для висновку, що законом передбачено право вибору особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, щодо порядку оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення.
При цьому, звернення позивача до вищестоящого органу зі скаргою не є визначеним законом досудовим порядком вирішення спору, а є альтернативним способом захисту своїх прав.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що рішення відповідача про відмову у розгляді скарги в порядку ст. 288 КУпАП прийнято 25.12.2023, а даний адміністративний позов позивачем подано до суду 18.03.2024 року, тобто також з пропуском строку звернення до суду.
У свою чергу, колегія суддів зазначає, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення десятиденним строком, з дня вручення постанови у справі про адміністративне правопорушення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.02.2023 року по справі № 697/1044/22.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку питання пропуску строку було наголошено відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, проте помилково не взято судом до уваги. В свою чергу, під час розгляду справи, позивач не заявляв клопотання/заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом та не скористався своїм правом надати належні докази поважності причин такого пропуску строку.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, колегія суддів наголошує, що питання щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду у кожному конкретному випадку встановлюється на підставі фактичних обставин справи, з урахуванням обґрунтувань вимог учасників справи та на підставі наданих ними доказів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що звернення особи до вищестоящого органу зі скаргою на постанову по справі про адміністративне правопорушення не є досудовим вирішенням спору, а є альтернативним способом захисту своїх прав, що підтверджує відсутність підстав для встановлення тримісячного строку для звернення до суду із вказаним позовом.
Аналогічна правова позиція знаходить своє відображення у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі №522/14986/19 та від 26 січня 2021 року у справі №757/48987/18-а.
Отже, дослідивши обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що позивачем, не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували поважність причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції помилково не надав оцінку даним обставинам, зокрема, пропуску позивачем звернення до суду з даним позовом, адже у даному випадку, наявні правові підстави для залишення без розгляду адміністративного позову, у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду без поважних на те причин.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51).
Отже, з огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для залишення адміністративного позову ОСОБА_2 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі без розгляду.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що даний позов підлягає залишенню без розгляду.
Керуючись ст.ст. 123, 238, 242, 308, 310, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити частково.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_2 до Державної служби України з безпеки на транспорті про оскарження постанови від 05.07.2023 серії АА №00010475 по справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч.2 ст. 132-1 КпАП України - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та не підлягає оскарженню в силу приписів ч.3 ст.272 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович
(повний текст постанови складено 19.06.2024р.)