Справа № 620/803/24 Суддя (судді) першої інстанції: Дар'я ВИНОГРАДОВА
18 червня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Адміністрація Державної прикордонної служби України звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу за контрактом у Державній прикордонній службі України та був звільнений у запас за підпунктом «а» (у зв'язку з закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з 01.08.2020 року, що підтверджується витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.01.2020 року №389-ОС (а.с.25).
Відповідно до свідоцтва про хворобу №235/242, виданого Госпітальною військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_9 захворювання позивача, пов'язані з проходженням військової служби (а.с.18-19).
Матеріалами справи встановлено, що позивач, отримавши від Госпітальної військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_9 свідоцтво про хворобу №235/242 від 22.05.2020 року, подав скарги від 03.07.2020 року та від 13.07.2020 року щодо виявлення на його думку недоліків та помилок, допущених у свідоцтві про хворобу (а.с.39-46).
Відповідач у відповідь на скарги листом від 22.07.2020 року №30/Д-8202, від 17.07.2020 року №30/193 та від 23.07.2023 року №30/197 повідомив, що для об'єктивного та всебічного розгляду поданих позивачем скарг, а також відповідно до пункту 4 частини 2 Розділу ІІ Положення запропонував надіслати на адресу ЦВЛК медичну книжку позивача (а.с.38, 31, 32).
16.09.2023 року позивач листом надіслав на адресу відповідача копію медичної книжки позивача та копії виписних епікризів 2009, 2010, 2011 років та №4083/336 (а.с.30).
Відповідач листом від 29.09.2020 року №30/273 повідомив позивача, що за результатами вивчення медичних документів, наданих позивачем, ЦВЛК дійшла висновку про наявність підстав для проведення медичного огляду ВЛК з метою уточнення діагнозу та обґрунтованої зміни постанови ВЛК. Запропонував звернутися до військового комісаріату, у якому позивач перебуває на обліку для отримання направлення на проходження медичного огляду ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.33-34).
16.02.2021 року позивач звернувся до військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про направлення його для проходження медичного огляду ІНФОРМАЦІЯ_1 з 22.02.2021 року (а.с.29).
Листом від 23.02.2021 року №1/745 ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив, що до повноважень ІНФОРМАЦІЯ_2 не входить направлення громадян, що перебувають на військовому обліку до лікувальних закладів які не підпорядковуються МО України, ІНФОРМАЦІЯ_10. Рекомендовано звернутися до Державної прикордонної служби України (а.с.28).
Випискою-Епікризом №1255 ІІ кардіологічного відділення встановлено, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні у Чернігівській міській лікарні №1 Чернігівської міської ради у період з 03.03.2021 року по 15.03.2021 року (а.с 27).
07.04.2021 року позивач звернувся зі скаргою до голови Державної прикордонної служби України щодо вирішення питання про виклик позивача, як військовозобов'язаного, призначеного до резерву першої черги ІНФОРМАЦІЯ_4 на повторний медичний огляд для уточнення діагнозу та обґрунтованої зміни постанови ВЛК відповідно з абзацом 10 пункту 8 статті 2 розділу ІІ Положення «Про проходження медичного огляду у Державній прикордонній службі Україні», затвердженого наказом АДПСУ від 06.05.2009 року №333 (а.с.47-49).
Державна прикордонна служба України листом від 19.04.2021 року №30/140 запропонувала звернутися до ІНФОРМАЦІЯ_5 за отриманням направлення на медичний огляд встановленого зразку та довідки про проходження військової служби (а.с.35).
Листом від 20.04.2021 року №30/Д-4846 відповідач повідомив, що у зв'язку з необгрунтованою відмовою військового комісаріату надати направлення на ВЛК, відповідач зобов'язав голову ЦВЛК ДПСУ надіслати запит до військового комісаріату за місцем перебування позивача на військовому обліку щодо отримання такого направлення до ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с 36-37).
20.01.2023 року ІНФОРМАЦІЯ_1 листом №31 направив Головному лікарю ІНФОРМАЦІЯ_7 позивача для визначення відсотку втрати працездатності згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2023 року №975 (а.с.26).
Відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА №073160 від 04.04.2023 року позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 20%, причина втрати працездатності «захворювання, пов'язані з проходженням військової служби» (а.с.17,23-24).
15.06.2023 позивач звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-ХІІ, Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 у зв'язку з встановленням 20% втрати працездатності (а.с.16).
Листом від 22.06.2023 року №111/Д-153-218 ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив, що на засіданні комісії ІНФОРМАЦІЯ_8 з питань виплати одноразової допомоги в зв'язку з інвалідністю, розглянуто питання щодо неможливості проведення виплати позивачу одноразової грошової допомоги. Висновок щодо неможливості проведення виплати направлено на адресу Адміністрації Державної прикордонної служби України для прийняття рішення (а.с.20).
17.07.2023 року було прийнято рішення №429 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відмову мотивовано тим, що згідно з абзацом другим пункту 7 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на Л; навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, призначення і виплата одноразової грошової допомоги здійснюється військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби. Враховуючи те, що захворювання позивача не пов'язані з виконанням обов'язків військової служби та те, що від дати звільнення до дати встановлення йому втрати професійної працездатності пройшло більше трьох місяців відмовлено у призначення і виплаті одноразової грошової допомоги (а.с.22).
Позивач, не погоджуючись з відмовою відповідача, вважаючи її протиправною, а свої права - порушеними, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 41 Закону України від 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Закон України від 20.12.1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно із частиною 1 статті 3 Закону №2011-ХІІ дія даного Закону поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Частиною першою статті 16 Закону №2011-ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Згідно з частиною 2 статті 16-2 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).
Пунктом 3 Порядку №975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до пункту 7 Порядку №975 у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Перелік документів, які військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності подає уповноваженому органу, зазначений у пункті 11 Порядку №975.
Такими документами відповідно пункту 11 Порядку №975 є: заява про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідка медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до пункту 13 Порядку №975, призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку (пункт 15 Порядку №975).
Виходячи з норм законодавства, у разі встановлення військовослужбовцю втрати працездатності без установлення інвалідності останній набуває право на виплату одноразової грошової допомоги, яка виплачується залежно від встановленого ступеня втрати працездатності.
Відмовляючи у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з частковою втратою працездатності, відповідачем зазначено, що захворювання позивача не пов'язані з виконанням обов'язків військової служби.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.08.2020 року.
Зі свідоцтва про хворобу №235/242, виданого Госпітальною військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_9, встановлено, що захворювання позивача, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби. Внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби, позивачу відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА №073160 від 04.04.2023 року встановлено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 20%, причина втрати працездатності «захворювання, так пов'язані з проходженням військової служби».
Так, відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Виконання обов'язків військової служби здійснюється під час проходження військової служби.
Тобто, визначення «під час проходження військової служби» є більш широким та включає в себе і час виконання обов'язків військової служби.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 17.04.2019 року у справі №803/1093/16 та від 26.06.2018 року у справі №750/5074/17.
З матеріалів справи судом першої інстанції було встановлено, що також підставою для відмови у призначенні і виплаті позивачу одноразової грошової допомоги слугував висновок про те, що ступінь втрати працездатності внаслідок захворювання, був встановлений після спливу 3 місяців після звільнення позивача з військової служби.
Так, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30.07.2012 року №577, із відповідними змінами, затверджена Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації №158/о «Довідка про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках».
Згідно пункту 2 вказаної Інструкції, форма №158/о заповнюється щодо хворих, які підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню у разі втрати ними працездатності в результаті поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, що сталися при виконанні службових обов'язків.
Відповідно до пункту 4 Інструкції, у формі №158/о зазначається кожний хворий, який звернувся до МСЕК для визначення ступеня втрати працездатності в результаті поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності, що настала внаслідок виконання службових обов'язків.
У пункті 5 Інструкції передбачено, що частина довідки, що видається страхувальнику: у пункті 3 зазначаються прізвище, ім'я, по батькові застрахованої особи; у пункті 4 зазначається словами ступінь втрати професійної працездатності у відсотках; у пункті 5 зазначається, у зв'язку з чим встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках (трудове каліцтво, травма); у пункті 6 зазначається дата встановлення страхового випадку.
Таким чином, у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності визначальним є дата, саме з якої встановлюється ступень втрати працездатності, а не дата проведення огляду.
Оскільки позивач втратив 20% працездатності без установлення інвалідності під час проходження служби у зв'язку із захворюваннями, так, пов'язаним з проходженням військової служби, тому він має право на отримання одноразової грошової допомоги.
Конституційний Суд України вказував, що «визначений законами України відповідно до положень статті 17 Конституції України комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту військовослужбовців , зумовлений не їх непрацездатністю або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй сім'ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум»…соціальні гарантії військовослужбовців випливають з характеру покладених на них службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними державних функцій» (абзаци десятий, одинадцятий пункту З мотивувальної частини Рішення від 17.03.2004 року №7-рп/2004); «…норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер» (перше речення абзацу восьмого підпункту 2.2 пункту 2 Рішення від 20.12.2016 року №7-рп/2016).
Також Конституційний Суд України в Рішенні від 18.12.2018 року №12-р/2018 сформулював юридичну позицію щодо розуміння змісту статей 17, 65 Основного Закону України і визначив, що громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції; тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладається обов'язок захищати У країну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, встановленими у статті 46 Основного Закону України; закріплення в Конституції України обов'язку держави щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які захищають Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України, є запорукою його реалізації державою та недопущення зниження рівня соціального захисту цих осіб та членів їхніх сімей (абзаци другий - четвертий пункту 3 мотивувальної частини).
У Рішенні від 20.12.2016 року №7-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що приписи статті 17 містяться в розділі І «Загальні засади» Конституції України, який визначає такі основи конституційного ладу в Україні, як, зокрема, суверенітет, територіальна цілісність та недоторканність України, захист яких покладається на Збройні Сили України та інші військові формування; особлива конституційна процедура внесення змін до цього розділу Конституції України обумовлена специфікою предмета його регулювання - основи конституційного ладу в Україні - зокрема необхідністю забезпечення національної безпеки і оборони України, потребами захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України як суверенної й незалежної, демократичної, соціальної та правової держави; зазначене є підставою для висновку, що особи, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, створених відповідно до законів України, а також члени їхніх сімей мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту (абзаци перший, третій, четвертий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
У рішенні від 06.12.2022 року №1-р(ІІ)/2022 Конституційний Суд України зазначив, що частину п'яту статті 17 Конституції України викладено так, що реалізація права на соціальний захист осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей потребує якісного і ефективного законодавчого регулювання та запровадження механізмів забезпечення їх державної підтримки. З урахуванням вимог частини п'ятої статті 17 Конституції України метою законодавчого регулювання в цій сфері є як усебічне соціальне забезпечення військовослужбовців, яке компенсуватиме установлені законом обмеження та умови служби, властиві цій категорії громадян, так і підвищення мотивації особового складу Збройних Сил України у виконанні ними покладених на них функцій щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності (частина друга статті 17 Основного Закону України). Крім того, предметом законодавчого регулювання соціального захисту військовослужбовців є питання, пов'язані з тим, що статус військовослужбовців обумовлює високий ризик отримання поранення, ушкодження здоров'я чи навіть загибелі під час виконання службових обов'язків під час захисту Вітчизни. Така позиція відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо людських прав військовослужбовців від 24.02.2010 року СМ/Rес (2010)4, відповідно до якої: якщо військовослужбовці отримують поранення під час служби, їм слід надавати належне медичне обслуговування та, за потреби, надбавки; має також існувати система компенсацій і, за потреби, надбавок у разі смерті на службі у збройних силах; для осіб, які залишають збройні сили, та які отримали поранення або захворіли внаслідок служби, має бути доступна відповідна компенсаційна схема (пункти 72, 73).
Підтримання високого рівня обороноздатності є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України. Захист суверенітету та територіальної цілісності У країни є «найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу» (частина перша статті 17 Основного Закону України). В умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України. Відтак усебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України є одним із засобів розширення оборонних можливостей держави
За приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочко Є.О.
Чаку Є.В.