П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 червня 2024 р. Категорія 112010200м. ОдесаСправа № 420/20272/23
Перша інстанція: суддя Андрухів В.В.,
час і місце ухвалення: спрощене провадження,
м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Семенюка Г.В.,
суддів - Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, мотивуючи його тим, що по досягненню пенсійного віку та набуття відповідного стажу, 14.07.2023 року, позивач звернулася до Управління обслуговування громадян Відділу обслуговування громадян № 6 (сервісний центр) за місцем своєї реєстрації та проживання у місті Запоріжжя з заявою та відповідним пакетом документів, необхідних для оформлення та призначення пенсії за віком. Однак, рішенням ГУ ПФУ в Одеській області № 083950002196 від 21.07.2023р. відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, у відповідності до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування». Вказаним рішенням до страхового стажу позивача не було зараховано періоди роботи на території Російської Федерації за період з 12.06.1975 року по 12.06.1979 рік (відсутні дата наказу на приймання (довідка № 2991/733 від 20.06.2023 за цей період не містить дат на номерів наказів і не врахована)); з 01.02.1996 року по 20.04.2000 рік (відсутня назва підприємства при прийманні на роботу). Позивач вважає вказане рішення безпідставним, необґрунтованим та протиправним і за захистом своїх прав звернувся до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 21.07.2023 року №083950002196 щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком, періоди її роботи з 12.06.1975 року по 12.06.1979 року та з 01.02.1996 року по 20.04.2000 року та призначити пенсію за віком, починаючи з 14.07.2023 року.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що страховий стаж особи становить 16 років 4 місяці 20 днів. Отже рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №083950002196 від 21.07.2023, про відмову в призначенні позивачу пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є законним та обґрунтованим.
На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 14.07.2023 щодо призначення пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку)пенсій відповідно до Закону, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22 - 1 (далі - Порядок №22-1) визначено, що заява на призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісний центр).
Після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, та відповідно до п. 4.3. Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Для розгляду заяви позивача за принципом екстериторіальності було визначено Головне управління ПФУ в Одеській області.
Розглянувши надані позивачем документи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення №083950002196 від 21.07.2023, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У рішенні зазначено, що пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", становить 59 років.
Вік позивача на день звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 63 років 3 місяці.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" необхідний страховий стаж становить 27 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:
- з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою статті 26 Закону, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: - з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років.
Страховий стаж особи становить 16 років 4 місяці 20 днів.
За результатами розгляду документів до страхового стажу не зараховано наступні періоди роботи згідно трудової книжки від 30.07.1975, оскільки трудова книжка заповнена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 (далі- Інструкція № 58):
- 12.06.1975 - 12.06.1979 - відсутня дата наказу на приймання (довідка № 2991/733 від 20.06.2023 за цей період не містить дат та номерів наказів і не врахована); - 01.02.1996-20.04.2000 - відсутня назва підприємства при прийманні на роботу.
У рішенні зазначено, що на пенсійну виплату позивач має право з 15.04.2025.
Позивач вважає, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 01.02.1996 по 20.04.2000 та з 12.06.1975 по 12.06.1979 року та протиправно прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії, що слугувало підставою звернення позивача до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем протиправно не зараховано позивачу до страхового стажу спірні періоди роботи, які підтверджуються записами у трудовій книжці. Тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 21.07.2023 року №083950002196 щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є протиправним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з означеними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788), Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Згідно зі ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 ч.1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Частинами 1-3 ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Необхідно зазначити, що до 01 січня 2004 року порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі - Закон № 1788-XII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений (далі - Порядок №637).
Відповідно до ч.3 Постанови №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, відомості якої підлягають врахуванню при визначенні стажу роботи особи.
Довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи, приймаються для підтвердження трудового стажу лише у випадку відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Не зарахування спірного стажу суперечить принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Отже, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, так як на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач подав до пенсійного органу для призначення пенсії за віком основний документ, який підтверджує стаж роботи - трудову книжку.
Із записів №№ 1-3 трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що у спірний період, а саме: з 12.06.1975 року по 12.06.1979 року вона працювала на підприємстві «Хлопчатобумажный комбинат имени ІІІ Интернационала» (мовою оригіналу). Записи про прийняття позивача на роботу, переведення та звільнення засвідчені печаткою підприємства. Між тим, вказані записи не містять дати наказів про прийняття на роботу та звільнення (а.с.53).
Додатково на підтвердження вказаного періоду роботи на зазначеному підприємстві позивач надала архівну довідку від 20.06.2023р. №2991/733 Державного архіву Володимирської області, якою підтверджується факт роботи позивача на вказаному підприємстві в період з 12.06.1975р. по 12.06.1979р. з посиланням на записи в особовій картці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та одночасно вказується про відсутність дати та номерів наказів у цій картці (а.с.20-23).
Із записів №№ 9-10 трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що у спірний період, а саме: 01.02.1996 року по 20.04.2000 року вона працювала в ТОВ «АСК» Лтд прибиральницею. Зазначені записи у трудовій книжці засвідчені печаткою підприємства, однак ці записи не містять назви підприємства при прийманні на роботу (а.с.54-55).
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (далі за текстом - Інструкція № 58).
Відповідно до п. 1.1. Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Правила заповнення трудової книжки закріплені у п. 2 цієї Інструкції, та відповідно до п. 2.2. Інструкції до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (п. 2.3. цієї Інструкції).
Відповідно до п. 2.4. цієї Інструкції, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць - двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
До прийняття наведеної вище Інструкції, порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (була чинною в період внесення роботодавцем записів №№ 1-3), правилами якої (пункт 2.3 Інструкції) було також передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
На підставі викладеного, суд зазначає, що відповідальність за повноту і точність тих чи інших записів в трудовій книжці покладено на власника підприємства, установи, організації або на уповноважену ним особу, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його (працівника) особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 30 вересня 2021 року у справі №300/860/17.
Верховним Судом у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач подала до пенсійного органу для призначення пенсії основний документ, який підтверджує стаж роботи - трудову книжку. З трудової книжки позивача можливо встановити період її роботи на підприємстві «Хлопчатобумажный комбинат имени ІІІ Интернационала» (мовою оригіналу) - з 12.06.1975 по 12.06.1979, а також період роботи позивача на підприємстві ТОВ «АСК» Лтд - з 01.02.1996 по 20.04.2000, а отже підстав для неврахування зазначених періодів трудової діяльності позивача до її страхового стажу для призначення пенсії за віком суд не вбачає.
Отже, відсутність дати наказів про прийняття на роботу та звільнення, не зазначення повного найменування підприємства в трудовій книжці, не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність, повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Крім того, жодних доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача, відповідачами суду не надано, а тому, на думку суду, їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи та не вжито всіх заходів для його перевірки.
Враховуючи вище викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 21.07.2023 року №083950002196 щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є протиправним та підлягає скасуванню.
Також слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком, періоди її роботи з 12.06.1975 року по 12.06.1979 року та з 01.02.1996 року по 20.04.2000 року.
Оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувало до страхового стажу позивачу 16 років 4 місяці 20 днів, безпідставно неврахований страховий стаж перевищує 8 років, а мінімально необхідний для призначення пенсії страховий стаж складає 20 років, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з 14.07.2023 року.
Доводи апеляційної скарги дублюють відзив на адміністративний позов (а.с. 31) були предметом дослідження в суді першої інстанції та висновків останнього не спростовують.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року по справі № 420/20272/23, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді С.Д. Домусчі О.І. Шляхтицький