П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 червня 2024 р. Категорія 102070000м. ОдесаСправа № 400/14272/23
Перша інстанція: суддя Гордієнко Т. О.,
час і місце ухвалення: письмове провадження,
м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Семенюка Г.В.,
суддів - Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу у місті Миколаєві Управління Державної міграційної служби України у Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Центрального відділу у місті Миколаєві Управління Державної міграційної служби України у Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, мотивуючи його тим, що відповідач протиправно відмовив у видачі паспорту у формі книжечки, оскільки чинним законодавством передбачено видачу паспорту громадянина України як у вигляді паспортної картки, так і у вигляді паспортної книжечки.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до Центрального відділу у м. Миколаєві Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що отримання її згоди на обробку персональних даних було здійснено незаконним шляхом та у непередбачений Законом спосіб, оскільки посадовими особами Заводського РВ у м. Миколаєві УДМС України в Миколаївській області не було вжито жодного заходу щодо інформування її, як виключного володільця, про наслідки її згоди на обробку персональних даних, тобто було введено в оману, оскільки на той момент вона неусвідомлювала наслідків своїх дій.
Центральним відділом у місті Миколаєві Управління Державної міграційної служби України у Миколаївській області було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року винесено законно та обґрунтовано, а тому підстави для його скасування відсутні. Крім того, відповідач вказує, що 11.09.2019 року за своїм добровільним волевиявленням, за власним бажанням та особистою ініціативою позивач звернулась до Заводського РВ у м. Миколаєві УДМС у Миколаївській області для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон. При цьому добровільно подала заяву-анкету № 15850450 від 11.09.2019 року для внесення інформації до ЄДДР. Данна заява-анкета для внесення інформації до ЄДДР № 15850450 від 11.09.2019 року є одночасно згодою на обробку персональних даних засобами Єдиного державного демографічного реєстру України.
На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що 11.09.2019 року позивач звернулася до відповідача про виготовлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон на підставі заяви для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру на ім'я ОСОБА_2 .
На підставі вказаної заяви видано паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_2 із застосуванням ЄДДР.
Позивач змінила прізвище та ім'я на ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_1 , виданим 04.10.2023 року.
10.10.2023 позивач звернулася до відповідача із заявою про оформлення паспорта громадянина України, в якій просив оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою ВРУ від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, без передачі будь-яких даних про неї до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі та без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Також просила у подальшому здійснювати паспортний облік згідно з Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою ВРУ від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, а саме виключно за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та місцем реєстрації.
До заяви позивач додала копію паспорта серії НОМЕР_2 , копію свідоцтва про народження, копію свідоцтва про зміну імені.
09.11.2023 року листом відповідач відмовив у оформленні та видачі паспорта громадянина України відповідно до постанови ВРУ від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, оскільки на ім'я позивача оформлено паспорт громадянина України для виїзду за кордон з унесенням відповідної інформації до ЄДДР та присвоєно унікальний номер запису в реєстрі.
Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позовних вимог зазначив, що використання позивачем паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивачки та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно з частиною другою статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За змістом частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон 5492-VI) визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб'єктів для функціонування Реєстру об'єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до частин 1-2 статті 14 Закону 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
Відповідно до частин 1-2 статті 21 Закону 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частина 4 вказаної статті Закону 5492-VI регламентує, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Водночас, за змістом пункту 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (далі Положення № 2503-XII), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 16 Положення № 2503-XII обмін паспорта провадиться у разі: зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові; встановлення розбіжностей у записах; непридатності для користування.
Відповідно до пункту 17 Положення № 2503-XII для обміну паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; паспорт, що підлягає обміну; дві фотокартки розміром 35х45 мм.
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 (далі - Порядок № 302), Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Пункт 6 Порядку № 302 визначає, що обмін паспорта здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації); 2) отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням); 3) виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта; 4) закінчення строку дії паспорта; 5) непридатності паспорта для подальшого використання; 6) якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток; 7) наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).
Відповідно до п.п. 1 пункту 7 Порядку № 302 оформлення, обмін та видача паспорта здійснюються на підставі заяви-анкети, поданої особою особисто.
Окрім того, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456 затверджений Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591 (далі - Тимчасовий порядок № 620/33591).
Пункт 1 розділу I «Загальні положення» Тимчасового порядку № 456 визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
Пунктом 1 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку № 456 встановлено, що обмін паспорта здійснюється в разі: 1) зміни прізвища, імені, по батькові, дати та/або місця народження; 2) установлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); 3) непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості (та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних/найменуванні органу/штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа.
Згідно з пунктом 2 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку № 456 для обміну паспорта заявник подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) паспорт, що підлягає обміну; 4) дві (три - у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв'язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати; 6) документи, що підтверджують обставини (крім обміну паспорта з причин непридатності його використання), на підставі яких паспорт підлягає обміну. Видані компетентними органами іноземної держави документи, що подаються для оформлення паспорта, засвідчуються в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та подаються з перекладом українською мовою, вірність якого засвідчується нотаріально; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
Таким чином, реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 07 листопада 2018 року (справа №820/3327/16), від 29 листопада 2019 року у справі №260/1414/18, від 10 грудня 2020 року у справі №240/575/20.
Заява позивача від 10.10.2023 за формою і змістом відповідає вимогам до заяви-анкети в розумінні наведених законодавчих приписів, проте суб'єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову, а також наведене правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, не дають підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам зразкової справи № 806/3265/17 (провадження №Пз/9901/2/18), у якій Велика Палата Верховного Суду раніше висловила правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії.
Правова позиція щодо наявності права громадян на отримання паспорта у формі книжечки була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
У постанові від 15 серпня 2019 року у справі №0940/2105/18, Верховний Суд аналізував, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії вказано на ознаки цієї типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Розглянувши зразкову справу №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону №5492-VI.
Відповідно до пунктів 21, 22 частини 1 статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
Таким чином, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач-суб'єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулась до органу міграційної служби із заявою, в якій просила оформити і видати їй новий паспорт громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року, замість паспорта, що підлягає обміну, у зв'язку зі зміною імені та прізвища. Фактично позивач звернулась із вимогою про обмін старого паспорта у зв'язку із зміною інформації, яка підлягала внесенню до паспорта.
Крім того, позивач, звертаючись у минулому із оформленням паспорту громадянина України для виїзду за кордон (біометричного закордонного паспорту) вже надавала згоду на обробку персональних даних із використанням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, і унікальний номер запису в Реєстрі вже був сформовано.
Так, УНЗР було присвоєно позивачці у 2019 році у зв'язку із оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон, відповідно до заяви-анкети, поданої до Заводського РВ у м. Миколаєві УДМС України в Миколаївській області від 11.09.2019. 11.09.2019 позивачка звернулася до Заводського РВ у м. Миколаєві УДМС України в Миколаївській області з метою оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон та надала згоду на обробку персональних даних, і позивачці було присвоєно унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі та взято відбитки пальців.
До того ж, матеріалами справи підтверджено, що при зверненні до органу міграційної служби із заявою, позивач не зазначала про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації.
Разом з тим, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що дана справа не є типовою відносно зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Суд звертає увагу, що однією із обставин, за якою Верховний Суд у справі №0940/2105/18 (постанова від 15 серпня 2019 року) скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий судовий розгляд, було те, що судами не надавалось оцінки поданню особою заяви-анкети та документів на оформлення паспорта у вигляді ID-картки і наданню згоди на обробку персональних даних, в результаті обробки яких такій особі присвоєно унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (УНЗР).
Тому посилання позивача на її небажання присвоєння унікального номеру запису в Реєстрі, як на правомірну підставу її відмови в отриманні паспорта у вигляді ID-картки, оскільки даний номер є незмінним та вже присвоєний при оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон, є безпідставними.
Використання позивачем паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивачки та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя.
З вказаного також слід дійти висновку про відсутність порушень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у своїй постанові від 08.06.2023 року по справі № 380/5977/21.
Доводи апеляційної скарги, що отримання згоди позивача на обробку її персональних даних було здійснено незаконним шляхом судом не приймається, оскільки доказів вказаного до суду надано не було. Натомість, позивач 11.09.2019 року за особистою ініціативою звернулась до Заводського РВ у м. Миколаєві УДМС у Миколаївській області для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон. При цьому добровільно подала заяву-анкету № 15850450 від 11.09.2019 року для внесення інформації до ЄДДР.
Відповідно до ч. 5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
В апеляційній скарзі позивач заявляє також вимоги про знищення персональних даних, які знаходяться в ЄЛДР та про стягнення моральної шкоди звідповідача у розмірі 3 мільйонів гривень.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що вказані позовні вимоги не заявлялись у суді першої інстанції, а тому не можуть бути предметом розгляду у суді апеляційної інстанції.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Центрального відділу у місті Миколаєві Управління Державної міграційної служби України у Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії належним чином не обґрунтовані, не підтверджені наявними матеріалами справи та задоволенню не підлягають.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року по справі № 400/14272/23, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді С.Д. Домусчі О.І. Шляхтицький